Історія Польщі

Однак наступного року турки скинули Симеона з престолу і посадили на нього свого ставленика.

У наступний період польський вплив в Молдавії загалом зберігався. Після смерті Я. Замойського в її внутрішні справи втручалися магнати Речі Посполитої, ставили навіть на молдавське господарство своїх маріонеток, яких одразу не барилася скидати Туреччина. Так було до 1617 p., коли Порта повністю взяла Молдавію під свій контроль і, тим самим, впритул наблизилася до кордону Речі Посполитої з Молдавією. Того ж року, коли турецька армія рушила проти Польщі, гетьман С. Жулкевський у містечку Буша Брацлавського воєводства (поблизу Дністра) від імені Речі Посполитої зобов'язався перед представниками Порти не втручатися в справи Молдавії, а також Волощини й Семигороддя й стримувати козаків від нападів на Кримське ханство і Туреччину.

Невдовзі після вибуху у 1618 р. Тридцятилітньої війни польсько-турецькі відносини стали погіршуватися. Річ Посполита у ній участі не брала, але морально підтримувала Габсбургів - імператорів Маттіаса (1612-1619) і Фердинанда II (1619-1637). Сиґізмунд III відрядив на допомогу Фердинандові II 10-тисячний загін лісовчиків, званий так тому, що ним командував Александр Лісовський. Загін, що діяв за власними законами і визнавав тільки обраних ним командирів, відзначився своєю участю в рокоші М. Зебжидовського, а також вславився грабунками, розбоями, різного роду авантюрами. Лісовчики у 1619 р. вдерлися до Словаччини, котрою володіли Габсбурги, і завдали поразки семигородсь-кому війську, яке сюди прибуло, щоб послабити удар Габсбургів по повсталій проти них у 1618 р. Чехії. Дізнавшися про це, семигородський князь Бетлен Ґабор (1613-1629), турецький васал, змушений був зняти спільну з чеським загоном облогу Відня і відступити від нього. Дії лісовчиків, спровоковані Сиґізмундом III, не могли не відбитися негативно на польсько-турецьких відносинах. З кінця XVI ст. їм додали напруження й згадані вище дії запорозьких козаків. На 1613-1620 pp. припадає найбільша інтенсивність козацьких наїздів, деякі з яких сягали міста Синоп, що на південному узбережжі Чорного моря.

Польсько-турецька війна назрівала. Розпочала її Річ Посполита у вересні 1620 р. Кварцяне військо і надвірні магнатські загони під командуванням обох коронних гетьманів - С Жулкевського і С Конєцпольського - вдерлися до Молдавії, щоб відновити у ній політичні позиції Речі Посполитої. Сподіваної допомоги від козаків і молдаван гетьмани не отримали. 18-20 вересня у битві під урочищем Цицорою, поблизу столиці Молдавії - Ясс, поляки були розгромлені переважаючими силами турків, яким допомагали татари і семигородці. Під час відступу поляків 6-7 жовтня в кількох кілометрах від Дністра на території Молдавії, навпроти подільського міста Могильова, що на лівому березі цієї ріки, вони були розгромлені. У бою загинув С Жулкевський, а С. Конєцполь-ський та кілька інших польських воєначальників потрапили у полон; там само поліг й чигиринський підстароста Михайло Хмельницький, а його син Богдан Хмельницький опинився у полоні.

Для відсічі турецької загрози було набрано 35-тисячне військо на чолі з гетьманом великим литовським Я.К. Ходкевичем. У серпні 1621 р. воно розташувалося табором біля замку молдавського міста Хотин (номінально цим військом командував королевич Владислав, який постійно перебував у таборі). На початку вересня на допомогу полякам прибув 40-тисячний козацький загін під проводом гетьмана П. Сагайдачного. Полякам і козакам протистояла керована султаном Османом І (1618-1622) армія в складі 100 тис. турків і 20 тис. татар. Облога султаном польського табору і козаків у вересні й на початку жовтня була безуспішною, завдяки головним чином козакам, які врятували польське військо від розгрому. Після смерті 24 вересня Я.К. Ходкевича цим військом командував регіментар Станіслав Любомирський. На допомогу обложеним мало підійти