Історія Польщі

І

У пізньому середньовіччі

відомим гуманістичним осередком. Каллімах разом з мандрівним німецьким гуманістом Конрадом Цельтісом заснував у Кракові перше в Польщі літературне товариство.

Яскравим представником суспільно-політичної думки поза Краківським університетом був Ян Остророг, автор написаного в третій чверті XV ст. Меморіалу про реформу устрою республіки. Розуміючи під "республікою" сучасну йому Польську державу, Ян Остророг виступає в цьому творі як поборник сильної королівської влади, незалежності держави, вищості її щодо церкви.

На XV ст. припадають початки польської педагогічної думки. Міркування на тему виховання трапляються в коментарях краківських магістрів до праць Арістотеля. Проблеми університетського навчання у своїх промовах аналізували Станіслав із Скарбімєжа, Бартломей із Ясла, Лукаш із Вєлького Козьміна. Першою на польських землях педагогічною працею, присвяченою вихованню і навчанню дітей, є трактат Про подружнє життя, написаний Конрадом Бічиною ізЛукова.

XIV-XV ст. були часом подальшого розвитку історичних знань. Як і раніше, історія не викладалася в школах й університеті. її елементи маргінально подавалися при викладанні права і теології. Ян Домбровка до програми керованої ним кафедри риторики запровадив читання Польської хроніки Вінцентія Кадлубека й опрацьованого ним самим коментаря до неї.

У XIV ст. з'явилися ознаки поступового занепаду польського річникарства. Воно зосереджувалося у цей період на висвітленні переважно регіональних подій. До тогочасних належать річники - Траський, Мєховський, Малопольський, Новий Свєнто-кшиський, Сендзівоя. Визначним хроністом XIV ст. був Янко із Чарнкова. Позбавлений королем Людовіком посади підканцлера і засуджений до вигнання за опозиційну діяльність, Янко провів кілька років за кордоном, після чого повернувся до Польщі й працював над своєю Польською хронікою. Цей твір написаний у формі спогадів, охоплює 1333-1384 pp. - період від вступу на престол Казимира III до прибуття Ядвіґи з Угорщини до Кракова. Хроніку характеризує жвавість розповіді, назагал правдивий виклад подій. У XIV ст. була також складена Хроніка польських князів, завершена Кафедральна краківська хроніка.

У XV ст. жив найвидатніший польський хроніст Ян Длуюш (1415-1480). Він народився в сім'ї шляхтича-учасника Ґрюнвальдської битви, навчався у приходській школі в Новому Місті Корчині, у 1428-1431 pp. - на філософському факультеті Краківського університету. Не закінчивши його, почав працювати в канцелярії краківського єпископа Збіґнсва Олєсніцького, згодом став його довіреною особою, виконував різноманітні його доручення; займав посаду каноніка різних кафедральних капітулів. За життя 3. Олєсніцького проявляв великий інтерес до історії, який той всіляко заохочував. По смерті свого патрона (1455) повністю зайнявся збиранням матеріалів з історії Польщі та її написанням. Поряд з цим від 1467 р. був учителем і вихователем дітей Казимира IV, виконував різні доручення короля. Результатом титанічної праці, яка тривала до останніх днів його життя, було написання кількох творів. Головним з них є 12-томна Історія славного Польського королівства, яка охоплює період від найдавніших часів до 1480 р. Вона заснована на величезному джерельному матеріалі, у тому числі документальному, виконана у традиційному для середньовіччя порічному викладі подій. Разом з тим їй властиві орієнтація на античні взірці, елементи критичного ставлення до джерел, що було нетиповим для середньовічної хроністики. Я. Длугош утверджував у польському суспільстві почуття гордості за своє минуле. Дуже важливою є праця Я. Длугоша Прусські знамена; у ній подано опис знамен (хоругов) Тевтонського ордену, захоплених поляками під час Ґрюнвальдської битви. Інші цінні праці Я. Длугоша: Інсигнії або герби Польського королівства (тут міститься опис державного гербу, гербів 17 земель, 71

Історія Польщі

рицарського роду, чотирьох капітулів), Книга володінь Краківської єпархії, яка є описом маєтків, Каталоги польських єпископів (зібрані біографії церковних достойників шести польських єпархій). Прислужився справі поширення інтересу до історичних знань і Сендзівой із Чехля, який у другій половині XV ст. подав у складеному ним Кодексі важливі джерела з історії Польщі.

В архітектурі повністю панував готичний стиль. Особливий його розквіт припадає на XIV ст. До найважливіших сакральних будівель цього століття належать кафедральні собори в Кракові (на Вавелі), Познані, Ґнєзні, Влоцлавку, Вроцлаві, колегіатські собори у Вісліці, Сандомирі, костели Діви Марії в Кракові, св. Катажини і Божого Тіла в Казімєжі під Краковом, св. Магдалени і св. Ельжбети у Вроцлаві, св. Якуба в Торуні, Діви Марії в Ґданську і в Старгороді на Помор'ї. Зі споруджених у XV ст. сакральних будівель найдовершенішими є костели св. Якуба в сілезькій Нисі, вроцлавські костели святих Станіслава, Дороти, Божого Тіла та ін.

Рис. 10. Головна група вівтаря Віта Ствоша з Марійського костелу в Кракові (1477-1489 pp.).

У XIV-XV ст. значно ширше, ніж до того, розгорнулося світське будівництво, причому чимало з його пам'яток збереглося. За Казимира III особлива угага приділялася спорудженню міських укріплень, замків, резиденцій короля, можновладців і церковних сановників, міських ратуш, житлових домів. Серед замків слід назвати ті, що були збудовані в Крушвіці, Ліповці, Бендзині, Болєславці; з ратуш - краківську, гданську, торунську. До визначних пам'яток XV ст. належить вроцлавська ратуша у Вроцлаві. З міщанських кам'яниць вирізняються, зокрема, будинки Яна Длугоша в Сандомирі, Вісліці. Визначною памяткою є будинок Краківського університету - Collegium Maius, споруджений наприкінці XV ст.

Високого рівня розвитку досягла готична скульптура - кам'яна і дерев'яна. Щодо кам'яної, то особливе місце займають мармурові портрети королів Владислава І Локєтка, Казимира III, Владислава II Ягайла, Казимира IV Ягеллончика на саркофагах, в яких ці королі поховані і які знаходяться в кафедральному соборі на краківському Вавелі. До дерев'яної скульптури XIV ст. належать зображення Мадонни, статуя Казимира III у вісліцькому колегіатському соборі та ін.

У пізньому середньовіччі

В історію польської скульптури другої половини XV ст. виразно вписався Віт Ствош (1438-1533), який був водночас видатним художником і графіком. Уродженець Німеччини, він свою творчість у 1474-1496 pp. зв'язав з Польщею. Найвидатнішим його досягненням польського періоду є світової слави головний вівтар у краківському соборі Діви Марії, виконаний у 1477-1489 pp. Вівтар є найбільшим цього роду витвором готичного мистецтва в Європі. Виготовлений з липового дерева, він представляє сцену Успіння Богородиці, над якою видніється сцена Вознесіння, а ще вище - Коронації Богородиці. На лівому і правому триярусних крилах вівтаря розташовано 18 барельєфів з життя Богородиці та Ісуса Христа. Фігури композиції виконані з віртуозною майстерністю. їм притаманні внутрішня сила, драматизм, динаміка форм, людяність і благородство, які взагалі типові для творчості В. Ствоша. Ця пам'ятка має розмір 12,85 м у висоту, 11 м в ширину. Віт Ствош є також автором виготовленого з каменю розп'яття у кафедральному соборі на Вавелі, мармурового нагробку Казимира IV у Свєнтокшиській каплиці цього ж собору.

ЧАСТИНА II. РАННІЙ НОВИЙ ЧАС (XVI-XVIII cm.)