Історія Польщі

З

Історія Польщі

здобути знання про минуле й сучасне Польщі, України, і загалом регіону Центрапьно-Східної Європи, де цивілізаційний поступ своєрідно переломлювався в долях народів.

У центрі історичного опису перебуває формування і розвиток польського етносу, який по мірі цивілізаційного поступу творить послідовні форми суспільного життя -протодержавні і державні об'єднання (племінні союзи, монархію, станову монархію, республіку), набуває рис згуртованої національної спільноти, що посідає помітне місце в історії взаємин європейських народів. Унаслідок специфічних умов розвитку націй і держав в регіоні Центрально-Східної Європи поляки і Польська державність в різні історичні епохи пройшли етапи високого злету й глибокого занепаду, проявивши при цьому як риси міцної тривалості, життєздатності, так і помітної експансивності. Усе це дозволило їм створити оригінальну культуру, що увібрала в себе загальнохристиянські цінності і культурні здобутки багатьох ближчих і дальших народів. Пропонована версія історії Польщі грунтується на спробі висвітлити рівною мірою всі головні прояви життя поляків в різні історичні епохи - політичні, соціальні, економічні, духовні стосунки всередині польської спільноти та її зовнішні взаємини з іншими народами. При цьому автори виходили з погляду, що такі стосунки формуються насамперед під впливом ідей та уявлень про міжлюдські взаємини, котрі виникали й опановували свідомість освічених верств у конкретні історичні епохи. Це змушувало авторів дотримуватися історичних реалій, не екстраполюючи сучасного бачення на минулі події, відмовлятися від модної серед публіцистів і політиків "модернізації^-" історії. Своє завдання вони бачили не в тому, щоб давати політичні оцінки особам чи подіям, а в поясненні причин того чи іншого явища та його наслідків.

Наміром авторів було подати по можливості всебічну картину історії поляків і створеної ними державності, окреслити різні сторони життя людей і суспільства, спираючися як на попередні, так і на останні здобутки польської, української та зарубіжної наукової літератури, доступні джерела. Слід зазначити, шо чимало подій та явищ заторкнуто в книзі побіжно, про інші лише коротко згадано. Пояснити це можна тим, що польська історія надзвичайно багата на події, пов'язана з минулим сусідніх народів і вимагала би ширших можливостей для її повнішого висвітлення. Але автори свідомо відмовилися від багатотомного видання, яке не відповідало би окресленим вище завданням.

При підготовці до друку рукопису книги автори використали свій науковий і педагогічний досвід багаторічного викладання у Львівському університеті. Перші сім розділів (до кінця XVIII ст.) написані доктором історичних наук, професором Миколою Григоровичем Крикуном; наступні дев'ять - доктором історичних наук, професором Леонідом Опанасовичем Зашкільняком.

На завершення треба зазначити, що книга змогла побачити світ завдяки підтримці благодійних фондів. Автори щиро вдячні Міжнародному фонду "Відродження", який 1996 р. допоміг створити при Інституті історичних досліджень Львівського національного університету імені Івана Франка "Центр історичної полоністики" і таким чином відновити історико-полоністичні студії в цьому знаному закладі; а також Американській раді наукових товариств (ACLS) та її директору Анджею Тимовському, які знайшли можливість профінансувати підготовку та видання цієї книги. Подяки заслуговують також ті, хто причинився до її появи - колеги з університету, польські історики з різних наукових центрів, котрі своїми порадами допомагали авторам, аспіранти й студенти, які першими знайомилися з напрацьованим матеріалом. Автори з пошануванням складають її всім.

Польські землі у давнину

ЧАСТИНА І. ДАВНІ ЧАСИ І СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Розділ І. ПОЛЬСЬКІ ЗЕМЛІ У ДАВНИНУ

Природно-географічне середовище

Сучасна Республіка Польща займає територію у 312,7 тис. кв. км (0,2% території земної суші, 2,7 % - Європи). Протяжність країни між крайніми точками по широті становить 5°50', по довготі - 10°0Г, що відповідає 650 км в напрямку з півночі на південь і 690 км - в напрямку з заходу на схід. Територія країни має геометрично компактну конфігурацію, за своїми обрисами близьку до квадрата. Польща межує з такими державами: на заході - з Німеччиною (по Одрі (Одеру) та її лівій притоці Нисі Лужицькій, по Щецінській затоці і від неї по суходолу на південь - до Одри і на північ -до Балтійського моря); на півдні - з Чехією і Словаччиною (по Судетах і Карпатах); на сході - з Україною і Білоруссю (по Західному Бугу і суходолу); на північному сході - з Литвою і Росією (по суходолу). Північний кордон проходить по Балтійському морю. Столиця (з кінця XVI ст.) - місто Варшава. Республіка адміністративно і територіально ділиться на 16 воєводств, воєводства - на повіти, а повіти - на ґміни. Населення країни складає близько 40 млн. осіб, з чого 98,5 % поляки, які належать до західнослов'янських народів. З національних меншин найбіль-шими є німці та українці.

Основну частину території Польщі складають землі, в давнину населені польськими племенами. У цій частині в середньовіччі визначилися історичні області (провінції"), назви яких широко вживаються понині: Великопольща, Малопольща, Мазовія, Сілезія, Куявія, Любуська земля. Решту території країни у давні часи займали поморські племена (відповідно від середньовіччя існує історична область Помор'я), а також прусські, ятвя-зькі і руські племена.

Структура рельєфу Польщі визначається двома особливостями: різким переважанням низовини і поступовим підвищенням поверхні з півночі на південь. На характер рельєфу сильно вплинуло четвертинне зледеніння. Скандинавські льодовики товщиною 200-300 м тричі насувалися на територію країни. Найраніший з них ("краківський") покривав майже всю її територію (близько 500-420 тис. років до н.е.), другий - центральну і північну частини (близько 240-120 тис. років до н.е.), третій ("балтійський") -північну (близько 90-12 тис. років до н.е.).

Три чверті поверхні Польщі займає низовина, яка на сході стикається зі Східноєвропейською рівниною, на заході - з Північнонімецькою низовиною. Регіон, що простягається від Балтійського моря (від кількох до понад 100 км), відноситься до приморської (прибережної) низовини. Вона, зокрема, включає район дельти Вісли -Жулави. На південь від цього регіону простягнувся пояс поозер'я, названий так від великої кількості (понад 7 тис.) тут озер. Пояс ділиться Віслою на дві частини: західну (поозер'я Поморське, яке образно йменують Кашубською Швейцарією, і Велико-польське) та східну (Мазурське поозер'я; тут знаходяться найбільші в Польщі озера Снярдви і Мамри). Решту, більшу частину низовини, займають Великопольська, Мазовецька, Подляська, Сілезька низовини.

Південь країни займають височини і гори. До головніших височин належать Сілезька, Краківсько-Ченстоховська, Малопольська, Люблінська. У складі Малополь-ської височини виділяють Свентокшиські гори (найвища точка - гора Лисіца, 611 м). Між височинами пролягають котловини, з яких найбільшою є Сандомирська. До гірських систем належать Судети і Карпати. Одні і другі становлять передгір'я і власне

гори. До польської частини Судетів відносяться Качевські, Сові та інші гори, до польської частини Карпат належать гірські масиви Бескиди - Західні і Східні (Бєщади) та північні схили Татр, куди, зокрема, входить історичний район Підгалля - улюблене місце відпочинку поляків. Максимальна висота Судетів - 1605 м (г. Снєжна), Карпат -2499 м (г. Риси). Між Судетами і Карпатами пролягають Моравські ворота - долина, яка в давнину відігравала велику роль у контактах, головним чином економічних, польських земель з розташованими на південь від них країнами. У Карпатах є кілька перевалів, по яких здійснювалося сполучення між польськими і давньоруськими землями, з одного боку, та Словаччиною, а через неї з Угорщиною — з другого.

Територія Польщі лежить в басейні Балтійського моря, з чого 56 % припадає на басейн головної водної артерії - Вісли і 34 % - на басейн Одри. Вісла бере свій початок у карпатському передгір'ї і прямує на відстані 1092 км на північ через усю Польщу, впадаючи двома потужними рукавами в Балтійське море. У зв'язку з певною похиленістю польського рельєфу в напрямі на північний захід ця ріка має переважно праві притоки, які течуть в тому ж напрямі, з них головними є Буг (починається в Україні, у Польщі тягнеться своєю нижньою течією), Вєпш (Вепр) і Сян (бере початок на українсько-польському кордоні). Недалеко від з'єднання Бугу і Вісли до нього справа впадає велика притока Нарев. Із лівих приток Вісли значною є тільки Піліца. Одра бере свій початок у передгір'ї чеських Судетів, тече своїм верхів'ям через Моравські ворота, а далі через Польщу в північно-західному напрямі до впадіння в неї Ниси Лужицької, звідси - на північ як прикордонна з Німеччиною водна артерія, а згодом своєю нижньою течією - в межах Польщі, де вливається в Щецінську затоку. Найбільшою правою притокою Одри є Варта, яка простягається паралельно до неї в північно-західному напрямі. Варта мас велику праву притоку Нотець.

Відносна повноводність Вісли, Одри та головних їхніх приток робить їх судноплавними, а невисокі вододіли і близькі відстані між річками різних басейнів створюють добрі умови для з'єднання їх каналами.

Водні ресурси Польщі зосереджені також в озерах, загальна площа яких виносить 3,2 тис. кв. км.

У грунтахпрослідковуеться широтна зональність, яка в основному відповідає тричленному поділу поверхні країни на низовину, височини і гірські системи. Майже вся територія низовини покрита підзолистими грунтами - глинистими, суглинистими, піщаними, супіщаними. Переважають легкі піщані і супіщані ґрунти, які відзначаються низькою природною врожайністю. Маловрожайними є і т.зв. болотні ґрунти, поширені в долинах Нареву, Бугу, Варти, Нотеці та інших рік. 1 тільки окремі плями "чорних земель", особливо у Великопольщі та Куявії, виділяються на цьому тлі високими агрови-робничими властивостями.

Ґрунти поясу височин, який значною мірою сформувався на лесах і лесовидних відкладеннях, порівняно високоврожайні, серед них трапляються й чорноземи. Майже всі землі Польщі, які відносяться до добрих і дуже добрих, розташовані в цьому поясі. У передгір'ях Карпат і Судетів переважають бурі лісові ґрунти. Нині у Польщі налічується 20 млн. га сільськогосподарських угідь.

Територія Польщі пролягає в межах трьох рослинних ареалів:балтійського, який займає більшу частину країни, північного, що захоплює північний схід, і карпатсько-судетського.

У часи зародження Польської держави лісові масиви покривали понад 80 % усієї території сучасної Польщі. То були переважно дубово-грабові та меншою мірою хвойні ліси, а в гірських районах — ялиння. Зі зростанням чисельності населення ліси інтенсивно вирубували під ріллю, будівлі, для виробництва смоли, дьогтю, поташу,

Польські землі у давнину

деревного вугілля, на опалення. Наприкінці XVIII ст. під лісами було зайнято лише близько 40 % території. Хижацька їх експлуатація у XIX і першій половині XX ст. призвела до того, що на 1946 р. вони займали 21 % території. Особливо були понищені широколистяні ліси. Нині ліси залишилися на понад 8 млн. га - четвертій частині країни. 80 % лісів становлять хвойні породи, передусім сосна. Найменша лісистість характерна для центральних регіонів країни, тому саме тут порівняно найбільше не вистачає вологи для землеробства. Значно більше збереглося лісів на заході, в поясі поозер'я і гір.

Лісові масиви здавна називають пущами. Теперішні ліси здебільшого й віддалено не нагадують старі пущі, які колись покривали простори між Балтійським морем і Судетами та Карпатами. Особливо це стосується західних лісів, які переважно є штучними сосновими насадженнями. До найбільш відомих пущ належать Біловезька на сході Мазовії, Августовська в Мазурах (історичному районі, розташованому на північ від Мазовії), Сольська на Люблінській височині, Тухольська (релікт колишніх величезних лісів в Східному Помор'ї) та ін.

Основні риси кліматуПольщі визначаються її розташуванням в центрі Європи, а також характером її поверхні, яка відкрита для вільного доступу повітряних мас із заходу, сходу і півночі. Назаіал на території Польщі спостерігається різке переважання полярних вітряних мас - впрів з Північної Атлантики, з якими пов'язують типовий морський клімат: похмуру й дощову погоду влітку, часті потепління й тумани взимку. Разом з тим велику роль у формуванні клімату країни відіграють континентальні полярні повітряні маси східного переносу з типовими контрастами між спекотним літом і холодною зимою. Тому клімат Польщі визначають як помірковано континентальний, перехідний від морського клімату Західної Європи до континентального клімату Східної Європи.

Порівняно рідко на територію Польщі вриваються з півночі арктичні, а з півдня -тропічні повітряні маси. Арктичні вітри, які приходять з Північної Європи і Північного Льодовитого океану, приносять зимою сильні морози, весною - заморозки. Теплі й вологі тропічні повітряні маси звичайно надходять з району Азорських островів і Середземного моря; вони приносять влітку грозові зливи, а зимою - відлиги, тумани. Інколи вони зароджуються десь у Північно-Західній Азії та на Балканах. Такі тропічні вітри дають восени суху й ясну погоду - "бабине літо", яке вважається кращою порою року. Ці періодичні й епізодичні вторгнення повітряних мас призводять до крайньої непостійності, змінності кліматичних та погодних умов, коли один рік не подібний на другий, а погода змінюється часто впродовж доби.

З огляду на перехідний характер клімату Польщі, польські кліматологи зазвичай виділяють не чотири, а шість пір року, додаючи до загальноприйнятих передвесну (середина березня - початок квітня) і передзиму (листопад). Літо приходить в Польщу з півдня, зима - зі сходу.

Сума температур за період вегетації на території Польщі становить 2400-2850°. Такої кількості тепла достатньо для визрівання більшості важливих сільськогосподарських культур поміркованого пояса, до якого країна належить.

У середньому на рік випадає 500-700 мм опадів, але зональні коливання стосовно кількості опадів значні: від 1000-1800 мм у горах до менше 500 мм у центральних районах. Справжні засухи в Польщі бувають рідко, однак нестача вологи, особливо в центральній частині країни, є відчутною приблизно три роки в десятиріччя.

Польща багата на корисні копалини.Найбільш важливі з них виявлені, головним чином, упродовж другого тисячоліття в південній її частині, яка займає чверть загальної площі у зоні геологічно давніх височин і Судетської гірської частини: зруйновані тут внаслідок геологічних процесів складчасті утворення були підняті нагору і опинилися