Вживання слів іншомовного походження у ділових паперах
Слова, запозичені з інших мов, складають близько 10-15 % словникового запасу української мови. Переходячи в нашу мову, вони пристосовуються до її закономірностей, фонетично й граматично адаптуються.
Через часте й широке використання іншомовних слів більшість із них загальнозрозумілі і не потребують коментарів, пояснень чи перекладу. Використання таких слів рекомендується у ділових паперах, оскільки вони увійшли до активного словника міжнаціонального спілкування і часто не мають еквівалента в українській мові. До міжнародних (або інтернаціоналізмів) належать фінансові та юридичні терміни, терміни бухгалтерського обліку, поштово-телеграфного зв’язку, діловодства, торгівлі тощо: банк, фінанси, бюджет, телеграф, телефон, віза, гриф, штраф, копія, сума, тренер, менеджер, аванс, адвокат, конституція.
Використання великої кількості іншомовних слів у документах пояснюється прагненням до точності, однозначності викладу.
Велика кількість запозичених слів, інтернаціональної лексики наявна у дипломатичних документах (дипломатичний підстиль), де наявне широке використання латинізмів.
Це явище пов’язане ще з одним екстралінгвістичним фактором – призначенням дипломатичного документа, хоча й у перекладі, для іншої держави. Отже, точне розуміння формулювань викликало вироблення в цій сфері міжнародної термінології – загальнозрозумілої представникам різних країн. Це знаходить своє вираження, зокрема, у тому, що в дипломатичному підстилі офіційно-ділового стилю на позначення певних понять дипломатії традиційно використовуються запозичення, незважаючи на існування національних еквівалентів. Наприклад, якщо в інших стилях мови вживають термін вступ, то у дипломатичному мовленні це поняття позначається терміном преамбула; попередній, тимчасовий – прелімінарний (у міжнародному праві попередня угода, за якою воюючі сторони визначають основні положення майбутнього мирного договору); затвердження – ратифікація; дійсний, справжній, вірний – автентичний; розривання – денонсація; схвалення, затвердження – апробація, апробування; передача на збереження – депонування та ін.
Використовуючи в документах іншомовні слова, слід пам’ятати:
1. Іншомовне слово повинно бути вмотивованим, тобто у нього не має відповідника в українській мові з тим самим обсягом значення, наприклад: акцепт, банк, баланс, телеграф. Якщо для позначення якогось поняття в українській мові є власне слово, запозичення, що не дає нічого нового, – зайве. Не завжди виправданим є вживання таких слів, як: координувати (погоджувати), лімітувати (обмежувати), локальний (місцевий), симптом (ознака), аргумент (підстава, доказ), репродукувати (відтворювати), шеф, бос (керівник).
2. Вживання іншомовного слова в діловодстві допустиме лише в тому значенні, з яким воно зафіксоване у словниках, наприклад: Ефективність режиму економії залежить від того, наскільки лімітуються фінансові витрати. У цьому реченні половина слів – запозичені, а слово лімітувати вжите ще й неточно, оскільки ліміт – це гранична норма, адже лімітуються не витрати, а кошти.
3. Не рекомендується в тексті одного документа вживати на позначення того самого поняття і запозичене, і власне українське слово (конвенція – угода, патент – авторське свідоцтво, верлібр – вільний вірш, гелікоптер – вертоліт – гвинтокрил). У таких випадках бажано користуватись національною мовою, що значною мірою полегшує ведення справочинства.
4. При виборі запозиченого чи власне українського слова слід звертати увагу на відтінки в його позначенні (сервіс– обслуговування:сервіс– це будь-яке обслуговування,а обслуговування – передбачає тільки надання побутових послуг населенню). Синонімами є такі слова як подорож (укр.) і круїз (англ.). Але треба пам’ятати, що подорож – це поїздка або перебування по місцях, віддалених від місця постійного проживання, а круїз – це подорож по воді.
5. Недоречно повторювати значення запозиченого слова незапозиченим поясненням. Наприклад, власноручний автограф, вільна вакансія, хронометраж часу, власна автобіографія, лімітне обмеження, дисертаційне дослідження.
Мові однаково шкодять і безоглядне викорінювання будь-яких іншомовних елементів, і надуживання іншомовної лексики, переобтяження нею письмових та усних текстів, особливо тих, які призначені для широкого кола читачів чи слухачів.
Отже, добір і вживання іншомовних слів у ділових документах диктуються кількома обставинами й мають вирішуватися кожного разу з урахуванням конкретного тексту.