Поняття та необхідність управління підприємством

Тема 5. Структура та управління підприємством

Управління – це спрямований з боку управляючого органу вплив на об’єкт управління з метою отримання певного результату, узгодження і корегування дій виконавців.

Сучасне виробниче підприємство являє собою складний комплекс, розвиток і злагодженість праці якого забезпечується механізмом управління, що встановлює внутрішні зв’язки і враховує діяльність усіх працівників підприємства – від робітника до директора.

Управління підприємством – це вплив на робітників із метою досягнення цілей, що стоять перед підприємством.

Система управління підприємством включає такі компоненти: принципи і задачі управління; організаційну структуру органів управління; економічні і юридичні методи й обмеження; інформацію та технічні засоби їх обробки.

Оскільки управління підприємством представляє собою складний процес, то його варто класифікувати за окремими ознаками.

За тривалістю задач управління виділяють стратегічне та тактичне управління.

Стратегічне управління – це управління, метою якого є забезпечення конкурентних переваг підприємства і економічного зростання в довгостроковому періоді.

Воно виходить із необхідності здійснення:

стратегічного аналізу змін зовнішнього середовища і потенціальних можливостей підприємства;

вибору стратегії розвитку підприємства і альтернативних варіантів;

реалізації вибраної стратегії розвитку.

Тактичне управління –це управління, головною метою якого є забезпечення безперервності і синхронності роботи усіх підрозділів підприємства, спрямованих на досягнення поточного завдання.

За характером об’єкта управління вирізняють управління персоналом, виробництвом, комерційно діяльністю, фінансами, інвестиціями тощо.

Управління персоналом – забезпечення підприємства кадрами необхідної кількості та кваліфікації, навчання їх відповідно до технології і організації виробництва, оцінка результатів їхньої діяльності, забезпечення прав і захисту, забезпечення безпеки і нормальних умов праці.

Управління виробництвом – дотримання технологічної дисципліни, ресурсозбереження, виконання виробничого режиму шляхом відповідної організації виробництва і праці.

Управління комерційною діяльністю – організація ефективного постачання факторами виробництва за низькими цінами, формування ринку збуту продукції в необхідному обсязі і за цінами, що забезпечують отримання прибутку.

Управління фінансами підприємства – організація і контроль отримання коштів від реалізації продукції (послуг) та їх розподіл на нове придбання виробничих ресурсів.

Управління інвестиціями – постійне вдосконалення організації пошуку, відбору й упровадження інноваційних пропозицій, пошук необхідних джерел фінансування інновацій тощо.

Перелічені підсистеми управління реалізуються завдяки функціям управління – загальним напрямам або сферам діяльності, сукупність яких забезпечує ефективне кооперування праці. Виділяють чотири основні функції управління: планування, організацію, мотивацію і контроль.

Планування – процес визначення мети та формування цілей, визначення пріоритетів, засобів та методів їх досягнення, мотивована модель дій.

Організація – це процес розподілу завдань, повноважень і відповідальності між працівниками підприємства для досягнення загальної мети.

Мотивація – це спонукання членів трудового колективу до певних дій для забезпечення виконання загальної мети підприємства.

Контроль – це вимір досягнутих результатів, порівняння їх з запланованим обсягом, у разі необхідності – коригування дій.

Взаємодія наведених функцій управління представлена на рис. 5.1.

Практична реалізація функцій управління здійснюється за допомогою методів управління, або способів впливу на окремих працівників і трудовий колектив в цілому, для досягнення цілей підприємства.

За змістом методи управління поділяють на економічні, адміністративно-правові (організаційні) і соціально-психологічні.

Економічні методи управління –це прийоми і способи управління, що засновані на використанні економічних законів, економічних інтересів і показників. Ці методи включають: матеріальну відповідальність, стимулювання, ціноутворення, податки, державне регулювання.

Адміністративно-правові (організаційні) методи управлінняприпускають юридичний (правовий й адміністративний) вплив на людей у процесі виробництва, тому що ці відносини регулюються визначеними правовими нормами: законодавчими актами, положеннями, указами, інструкціями і розпорядженнями. Адміністративно-правові методи припускають використання відповідних матеріальних, адміністративних санкцій.

Соціально-психологічні методи управлінняреалізують мотиви соціальної поведінки людей, тому що традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають свій стимулюючий вплив. Ці методи припускають вивчення соціальних запитів та інтересів членів колективу, середовища виробництва, суспільної думки.

Рис. 5.1. Взаємозв’язок функцій управління господарською діяльністю підприємств

Усі ці методи повинні поєднуватися і створювати необхідний арсенал засобів для ефективного управління фірмою.

В управлінні сучасним підприємством необхідно керуватися такими принципами:

чіткого розподілу праці;

підтримки дисципліни і порядку;

права і відповідальності;

використання мотивації високопродуктивної праці;

забезпечення справедливості для усіх;

упевненості у постійності і стабільності роботи;

підтримки взаємин зі співробітниками відповідно до ієрархії;

стимулювання ініціативи.

Кожне підприємство є унікальним, тому немає єдиної моделі управління. Факторами, що визначають вибір даної моделі є: розмір підприємства, характер продукції, що виробляється, характер середовища тощо.