Групи крові. Діагностичне значення

Залежно від наявності або відсутності аглютиногенів А і В на еритроцитах і аглютинінів α і β в сироватці, від їх комбінацій кров людей поділяють на чотири групи.

У крові людей немає однойменних аглютиногенів і аглютинінів.

У людей, що мають першу групу крові, еритроцити не містять аглютиногенів, а в сироватці виявлено аглютиніни α і β. Прийнято позначення О(І).

На еритроцитах людей з другою групою крові міститься аглютиноген А, а в сироватці – аглютинін β. Прийнято позначення А(ІІ).

Еритроцити третьої групи крові несуть аглютиноген В, а в сироватці – аглютинін α. Прийнято позначення В(ІІІ).

На поверхні еритроцитів людей з четвертою групою крові містяться аглютиногени А і В, у сироватці крові аглютиніни відсутні. Позначають четверту групу крові АВ(ІV) (талб №6).

Таблиця №6

Схематично групову належність людей за системою АВО наводять так

 

Група крові Аглютиноген Аглютинін Позначення
І О α, β О(І)
ІІ А β А(ІІ)
ІІІ В α В(ІІІ)
ІV АВ - АВ(ІV)

 

Розподіл людей за групами нерівномірний. Серед жителів Європи найчастіше зустрічаються люди з групою О(І) – 35%. Дещо рідше – з групою А(ІІ) – 36%. Група В(ІІІ) становить 21%, а АВ(ІV) – 8%.

В основі реакцій ізогемаглютинації лежить взаємодія між антигенами еритроцитів і відповідними антитілами сироватки крові (А зα, В з β). Реакція має значення в практиці переливання крові: лежить в основі визначення групової належності крові людини.

Проблема переливання крові постала перед лікарями наприкінці XIX ст. Правда хірурги і раніше намагалися переливати кров однієї людини іншій. Але успіхи чергувалися з невдачами: хворі помирали від інфекцій та тяжких ускладнень. У разі успішного переливання швидко відмічалася життєдайна сила переливання крові. З часом лікарі навчилися запобігати виникненню інфекцій під час цієї процедури, однак вона все одно залишалась небезпечною. Тільки відкриття групових антигенів (аглютиногенів) і групових антитіл покращило ситуацію. Вчення про групову сумісність крові застосовується в клінічній практиці з 1907 р., коли американець Крайл уперше почав підбирати сумісні пари ″донор-пацієнт″ для переливання крові. Розробка принципів безпечного переливання крові була завершена до початку другої світової війни.

Переливання крові може бути здійснене лише між людьми, що мають сумісні групи крові. Сумісною вважається кров донора однаковою з реципієнтом групи, а також деякі різногрупні комбінації крові донора та реципієнта, при яких немає умов для взаємодії антигену (агллютиногену) еритроцитів донора з антитілами (аглютинінами) плазми реципієнта. Якщо реципієнту перелити несумісну кров, відбудеться швидке руйнування еритроцитів донорської крові й розвивається посттрансфузійне ускладнення з ураженням нирок, наростанням вмісту сечовини в крові, порушенням водно-сольового обміну, та іншими порушеннями діяльності органів і тканин.

Отже, виходячи з вчення про групову сумісність, кров групи О(І), що не місить аглютиногенів, можна переливати людям з будь-якою групою крові. Особи, що мають групу крові О(І), вважаються ″універсальними донорами″. Кров групи А(ІІ), можна переливати реципієнтам групи А(ІІ) і групи АВ(ІV), яка не містить аглютинінів. З тієї ж причини кров групи В(ІІІ) може бути перелита особам з групою В(ІІІ) і АВ(ІV). Ці правила можна зобразити так:

 

А(ІІ)

 

 

О(І) О(І) АВ(ІV) АВ(ІV)

В(ІІІ)

Із наведеної схеми випливає, що людям з групою крові АВ(ІV) може бути перелита донорська кров будь-якої групи. Особи, що мають групу крові АВ(ІV), вважаються ″універсальними реципієнтами″.

При переливанні незначних кількостей крові цією схемою можна користуватися. Але в хірургічній практиці, коли переливають велику кількість крові,заміна третини або половини маси крові групи А(ІІ), В(ІІІ), АВ(ІV) кров’ю групи О(І) може призвести до руйнування еритроцитів крові реципієнта антитілами донорської крові. Тому при переливанні крові слід дотримуватися такого правила: донор і реципієнт повинні мати однакову групу крові.