Загальні властивості антитіл

Антиеритроцитарні антитіла. Властивості

Антигени еритроцитів людини відкриті за допомогою їх антагоністів – відповідних антитіл. Антитіла – сироваткові білки глобулінової природи, які утворюють комплекси з відповідними антигенами.

1. Специфічність дії. Антитіла фіксуються лише на відповідних антигенах. Вони можуть бути гетеро-, ізо- та аутоантитілами. Гетероантитіла активні щодо еритроцитів тварин. Ізоантитіла (групові) діють на еритроцити деяких людей, які містять на еритроцитах специфічні (групові) антигени А і В і Rh. Аутоантитіла активні щодо власних антигенів людини.

2. Температурних оптимум. Антитіла проявляють свою дію за певних температур. Одні групи антитіл діють за низької температури (нижче 15^оС) – холодові антитіла, інші групи антитіл – за температури тіла – теплові антитіла.

3. Оптимум рН середовища. Для дії антитіл потрібна певна дія середовища.

4. Титр антитіл. Це найбільше розведення сироватки, що містить антитіла, при якому ще проявляється їх дія.

5. Характер появи. Одні антитіла містяться в сироватці крові людини незалежно від контакту з відповідними антигенами (природі антитіла), інші з’являються в результаті дії певного антигену (імунні антитіла). Аутоімунні антитіла виникають за таких змін в структурі антигенів людини, які спричиняють зрив існуючої в організмі стійкості до власних еритроцитів.

6. Характер дії. Антитіла за характером дії поділяються на аглютиніни, гемолізіни, опсоніни, преципітини. Аглютиніни зумовлюють склеювання еритроцитів, гемолізіни – лізіс еритроцитів, опсоніни – фагоцитоз еритроцитів лейкоцитами, а преципітини – реакцію осадження з осаду комплексу антиген-антитіло.

7. Серологічні властивості. Розрізнюють повні та неповні антитіла. Повні антитіла можуть шляхом звичайного контакту спричинювати реакцію аглютинації еритроцитів, які містять відповідний антиген. Ця реакція відбувається в будь-якому середовищі – сольовому або колоїдному. До повних антитіл належать аглютиніни анти-А та анти-В.

Неповні антитіла лише в колоїдному середовищі зумовлюють аглютинацію еритроцитів (наприклад, у желатині або альбуміні). Неповні антитіла трапляються в сироватці людей, які мали контакт з антигенами, котрих самі не мають. Наслідком такого контакту є вироблення антитіл. Неповні антитіла можуть вироблятися в сироватці й на власні антигени еритроцитів при аутоімунних гемолітичних анеміях.

Аглютиніни – різновид антиеритроцитарних антитіл, які трапляються найчастіше. У сироватці крові людини завжди містяться природні, повні, холодові ізоантитіла до аглютиногенів А і В. Аглютинін анти-А позначають літерою грецького алфавіту α, а аглютинін анти-В буквою β. Аглютиніни характеризуються специфічністю дії щодо одного з групових антигенів. Аглютинінα дає реакцію аглютинації з аглютиногеном А, аглютинін β - з аглютиногеном В. Така реакція має назву реакції ізогемаглютинації.