Мовні реалії та проблеми їх перекладу

Як відомо, між словами двох мов може траплятися повна відсутність відповідностей. Слова, словосполучення, які не мають ні повних, ні часткових відповідностей у словнику іншої мови утворюють безеквівалентну лексику цієї мови. Всю безеквівалентну лексику можна умовно розподілити на дві групи :

1. Власні імена (особові імена, географічні назви, назви установ, організацій, газет тощо).

2. Слова-реалії – словникові одиниці, які означають предмети, поняття та ситуації, що не існують у практиці іншомовного соціального колективу.

До цієї групи входять слова, які означають різного роду предмети побуту, матеріальної та духовної культури, властивої тільки даному народові.

Особливої уваги варті слова-реалії. Вони виникають у мові кожного народу мимоволі, й оскільки відображають національну специфіку, часто завдають великих труднощів перекладачам.

Слово realia за походженням є формою множини жіночого роду пізньолатинського прикметника realis, що перетворився в іменник однини.

У перекладознавчих працях лексема “реалі “ як термін з’явилася у 40-х роках. Його уперше вжив А. Федоров у праці “Про художній переклад“ (1941), але для того, щоб позначити не лексему, а національно-специфічний об’єкт.

В українському перекладознавстві термін “реалія” вперше вжив
О. Кундзіч у праці “Перекладацька мисль і перекладацький недомисел” (1954), підкреслюючи при цьому неперекладність реалій: ”Я схильний вважати народні пісні аналогічними реаліями даного народу, що, як правило, не перекладаються”.

Значним поступом в опрацюванні реалій в українському перекладознавстві є праці В. Коптілова. У визначенні реалій учений акцентує передусім чинник міжмовного зіставлення. Так, у праці “Актуальні питання українського художнього перекладу” В.Коптілов називає реаліями“слова, що позначають предмети та явища, невідомі мові перекладу”.

З цього твердження випливає й той факт, що слова можуть бути реаліями в одній мові, але не бути такими в іншій. Наприклад, у Великобританії, як і у нас, є проїзні квитки, а у США – їх немає. Отже, стосовно американського варіанту англійської мови наш “проїзний квиток” – реалія, а стосовно британського варіанту – ні.

Ще більш яскравіший приклад можна навести, розглядаючи лексему “хліб”. Лексема “хліб” – не реалія у бінарному зіставленні українсько-російському, українсько-англійському, але ця ж лексема – реалія у зіставленні українсько-ескімоському. Ще донедавна хліб був для них екзотикою, чимось рідкісним. Відома історія з перекладом по-ескімоськи молитви “Отче наш”, коли слова “хліб наш насущний” ( “хліб наш щоденний” ) виявилися носіям цієї мови такими ж дивними, недоречними, як би нам видалися слова “лососина наша щоденна”. Папі Пію XІІ довелося видати спеціальну буллу, згідно з якою у текст молитви ескімосів дозволялося ввести саме ці слова – “лососина наша щоденна”.

Вживається у філологічній літературі й термін “діалектні реалії”. Його розуміють подвійно, позначаючи ним слова, що називають предмети і явища вузького ареалу, або ж діалектні регіональні назви для предметів чи уявлень загальнонародних. Приміром, в українсько-якутському бінарному зіставленні лексема “картопля” – реалія української мови, бо це слово властиве всьому українському етномовному колективу, а лексеми ріпа, мандебурка, крумплі, бараболя – діалектні реалії у тому ж бінарному зіставленні.

Певну близькість з семантичного та стилістичного боку мають реалії з термінами – мовними знаками, які репрезентують наукові поняття спеціальної професійної галузі знань. Їхня кореляція полягає в тому, що інколи термін збігається з реалією, тобто існують терміни-реалії. Наприклад, “рутин світ” – назва рослини і, отже, термін. Водночас в українсько-англійському бінарному зіставленні це - реалія, бо такої рослини немає в англомовному світі. Як і реалії, терміни можуть набувати переносного значення, це – один з активних процесів у сучасних мовах.

За походженням терміни й реалії різняться між собою. Реалії виникають переважно в народній гущі, а терміни створюють учені та спеціалісти-практики, часто на основі елементів з латинської та грецької мов або шляхом свідомого переосмислення звичайних “неспеціалізованих” слів.

Терміни й реалії по-різному стають широковідомими: терміни як назви певних предметів починають часто вживатися з поширенням цих предметів, у науці це зв’язано з процесом обміну науковою інформацією. Реалії проникають в інші мови завдяки художньому перекладу й засобам масової комунікації. Головна розбіжність між ними – сфера їхнього вжитку, функціонально-стилістичний критерій: терміни найширше вживаються у мові науки, вони - основа всіх терміносистем. Реалії переважають у художніх текстах, усному мовленні.

Найчастіше дослідники вдаються до предметної, зовнішньої, позамовної класифікації реалій , і найпослідовніше, найґрунтовніше провели її С. Влахов і С. Флорін. З погляду перекладознавчого доречно провести поділ реалій в історико-семантичному та структурному планах..

З історико-семантичного погляду виділяються:

1) власне реалії (при існуючих референтах): укр. коломийка, трембітяр, постоли, яворівка, коливо, китайка, перебудова, гласність; англ. a baby-sitter, Boxing Day, the Central lobby, Poppy Day, Halloween, Harley Street doctor, a gifted child ( “у США дуже обдарована дитина, для якої, з дозволу батьків, опрацьовується спеціальна шкільна програма”) та ін.;

2) історичні реалії– семантичні архаїзми, які внаслідок зникнення референтів входять до історично дистантної лексики, втративши життєздатність. Їм властива сема “минуле”, пов’язана зі старінням референта, виходом позначуваного ним слова з царини активної суспільної практики мовного колективу. Вони вміщують фонові знання культурної спадщини. Крім національного, для них характерний хронологічний колорит: укр. щезник, смерд, копний майдан, свячений, згінні дні, ведмедиця (“група жінок, що, переодягнувшись, ходила по селу під час косовиці”), зелені хлопці (“опришки”), підбрехач (“другий сват у давніх українських весільних обрядах”), тарниця (“дерев’яне сідло гуцулів”); англ. the Black and Tans (“чорно-руді”- англійські каральні загони в Ірландії в 1920-1923), a priest`s hole та ін.

У структурному плані виділяються:

1) реалії-одночлени:укр. вечорниці, криничар, денцівка, кобзарювати, валило; англ. a sheriff, a threepence, a maypole та ін.

2) реалії-полічлени номінативного характеру: укр. курна хата, троїста музика, братська могила, дзвінкова криниця (“назва спеціальної радіопередачі про народну пісню”); англ. a banana split, St. Valentine`s Day, a Sussex pudding, garden seats, та ін.

3) реалії-фразеологізми: укр. лоби забрити, коло печі поратися, стати під вінець, на панщині бути; англ. to reach the woolsack та ін.

Твердження, нібито реалії перекладаються, - неточне. Перекласти – це значить віднайти відповідник у цільовій мові, а як же цього досягти, якщо в етнокультурі, матеріальній чи духовній, в історії носіїв цільової мови немає співвідносного об’єкта, поняття чи явища?! Отже, у випадку реалій доречно говорити не про переклад у буквальному розумінні, а лише про віднайдення семантико-стилістичного відповідника або про трансляційне перейменування реалій.

Відтворення семантико-стилістичних функцій реалій у перекладі – кардинальне питання перекладознавства. При перекладах реалій слід враховувати те, що в різних мовах визначаються різні способи перекладу реалій.

На основі зіставлення англомовних перекладів української прози з їхніми ориґіналами можна визначити такі способи трансляційного перейменування реалій: транскрипцію, гіперонімічне перейменування, дескриптивну перифразу, комбіновану реномінацію, калькування, міжмовну транспозицію на конотативному рівні, метод уподібнення, контекстуальне розтлумачення реалій.

Терміном “транскрипція” позначають віднайдення якомога точнішого віповідника через запис звучання слів мови-джерела графемами мови-переймача. Транскрипція по’язана з точною (наскільки це можливо) передачею звучання іноземного слова (примат вимови), – не єдиний спосіб передачі. Можливий і примат графіки – транслітераційна передача. Транскрипція і транслітерація – найлаконічніші способи. Завдяки ним створюється певний експресивний потенціал: у контексті слів рідної мови транскрибоване слово виділяється як чуже, надає предмету, який воно позначає, конотацій небуденності, ориґінальності.

Гіперонімічне перейменування – досить поширений вид перекладу реалій, пов’язаний із засадними поняттями лексичних трансформацій, категоризацією денотата, визнанням ізоморфізму частини й цілого, генералізацією. Усе це належить до мовних універсалій. Можливість такого виду трансляційного перейменування, такої деконкретизації по’язана з наявністю міжмовних гіпонімів, які, у свою чергу, зумовлені гіпонімією як мовною універсалією.

В одномовному плані відношення гіпонімії характеризується так: а є гіпонім в, якщо твердження, що хє а, імпліцитно означає, що х є в, напр.: укр. “свитка” – гіпонім стосовно гіпероніма - укр. “одяг”. Під міжмовною гіпонімією розуміють відношення слів однієї мови, що називають видові поняття, до слів іншої мови, що означають родові поняття.

При гіперонімічному перейменуванні, по суті, відбувається дереалізація реалій, тому що часто конкретне поняття передається лексемою надзвичайно широкої, розпливчатої референції. При такому виді перекладу стилістична роль реалій незначна.

Коли потрібний високий ступінь експліцитності у процесі перекладу, часто застосовують дескриптивну перифразу, чому сприяють контекстно-ситуативні чинники.

Коротко охарактеризувати перифразу можна як описовий зворот, за допомогою якого явище, предмет, особа, реалія називаються не прямо, а описово, через їх характерні риси. Наприклад: свячений – a consecrated dagger; постоли – ox-hide footwear; коровай – a wedding bread; оселедець - a long forelock.

Комбінована реномінація – найчастіше транскрипція з описовою перифразою – досить ефективний, хоча й багатослівний, спосіб максимальної передачі семантики реалій, по’язаний з лінійним розширенням тексту.

Комбінований спосіб розтлумачення семантики реалій поширений у наукових і науково-популярних текстах.

Калькування – особливий вид запозичення, коли структурно-семантичні моделі мови-джерела відтворюються поелементно матеріальними засобами мови-сприймача. Калькування своєрідно відображає суть перекладу як процесу біполярного: адже мета перекладу – перетворити цільовою мовою ориґінальний текст. Така ж і суть калькування. Цей метод, що передбачає відтворення внутрішньої форми слова, а разом з нею – структури образного переносу значень, активізує словотворчі засоби, дає поштовх до утворення семантично містких неологізмів.

Розрізняють повне й часткове калькування. При повному калькуванні слова або словосполучення буквально перекладаються. Точна калька в лексичному й семантичному відношеннях повністю збігається з відповідником у мові-джерелі. При частковому калькуванні вислови частково перекладають, а частково будують з іншомовного матеріалу чи бодай за іншомовним зразком.

Інколи у тканині художнього твору реалія майже повністю втрачає денотативне значення і функціонує лише в конотативному плані з затемненням локальної характеристики. Це трапляється найчастіше тоді, коли вона- компонент тропа. У таких випадках доречно застосовувати міжмовну конотативну транспозицію (транспозицію на конотативному рівні), замінюючи українську реалію реалією англомовного світу з іншим денотативним, але рівнозначним конотативним значенням.

Суть методу уподібнення полягає у відтворенні семантико-стилістичних функцій реалії мови-джерела іншомовним аналогом – реалією мови-переймача. І. Лєвий називає цей вид перекладу “субституцією” або “підстановкою”, стверджуючи, що його доречно застосовувати тоді, коли концентрація спільного досить велика. При методі уподібнення виникає небезпека штучного перенесення читача в рідне середовище, а тому цей метод не завжди бажаний з погляду стилістичного й національно-культурного.

Існує ще один вид віднайдення семантико-стилістичних відповідників реалій– контекстуальне розтлумачення реалій. Такий вид відтворення семантико-стилістичних функцій реалій нерозривно пов’язаний з цілісністю художнього тексту й полягає у роз’ясненні суті реалії у найближчому контексті.

Наведений список способів трансляційного перейменування реалій не є абсолютним. Переклад – це справа творча, індивідуальна. Кожен автор може за допомогою свого таланту, своєї майстерності слова виробляти інші шляхи донесення до читача змісту того, що більшість дослідників назвала неперекладним – реалії.