Когнітивнопрагматичні аспекти текстотворення.

Теоретичною основою дослідження тексту є положення про його інтегральну природу. Воно дає змогу в межах комплексної проблеми дослідження тексту розрізняти різні рівні його аналізу: від найзагальнішого і найвищого — текст як фрагмент мовної картини світу — і до нижчого та

найпростішого — текст первинного мовленнєвого жанру (висловлення).

На найзагальнішому рівні текст розглядається як абстрагований від конкретних екстралінгвістичних, історико-культурних умов і соціокультурних реалій тип, як презентант загальносистемних властивостей мови. Тому тут об'єктом аналізу обирається тип тексту — інваріант з певним усталеним, схематичним комплексом комунікативно-прагматичних умов текстотворення, що є програмою породження текстів за аналогічною стратегією.

На культурно-лінгвістичному рівні предметом аналізу стають мовні елементи культурно-семіотичного простору (архетипи, міфологеми, символіка, цивілізаційно-культурні й національно орієнтовані концепти тощо). Вони маніфестують культурно-історичну пам'ять народу — творця й носія мови — і утворюють відповідний культурний простір текстової комунікації.

На соціолінгвістичному рівні текст сприймається передусім як фрагмент конкретної суспільно-соціальної дійсності з визначеними локально-темпоральними межами, заданими соціальним змістом, ціннісними орієнтаціями, прагматичними настановами та мовно-комунікативною компетенцією представників певної спільноти або сфери суспільної діяльності. Тому під час аналізу тексту або групи текстів на соціолінгвістичному рівні слід враховувати соціальні чинники, просторово-часові координати, конкретну прагматичну мету та обставини мовної комунікації. Сучасний мовець живе, діє і спілкується у кількох життєвих сферах одночасно:

— космогонічній (ноосфера), в якій він шукає гармонії між світом, космосом, людством і собою;

— психологічній (психосфера), в якій мовець намагається досягти душевної сумісності з іншими індивідами та можливістю реалізації свого інтелекту, волі та емоцій;

— соціальній (соціосфера), в якій він шукає гармонії соціальних відносин між собою й іншими мовцями соціуму на рівні морально-етичних, ментальних відносин;

— суспільно-виробничій (професійна сфера, профісфера), в якій мовець прагне реалізувати свої громадянські права і можливості на рівні професійно-виробничих, економічних, майнових відносин, тощо.

Когнітивпа основа тексту. З погляду прагматичної лінгвістики текст можна уявно розшарувати на концептуальний, аналітичний вміст та емпіричний.

Концептуальний вміст тексту є предметом когнітивної теорії. Вона покликана розкривати характер зв'язків між різними концептуальними (когнітивними) системами та процесами сприймання, розуміння, запам'ятовування, продукування і репродукування тексту, розкривати шляхи розуміння мовних актів та відповідно їх планування і здійснення. Оскільки

метою когнітивних досліджень є «побудова інтегральної картини процесів мовлення, мислення та інтелектуальної поведінки людини», а досліджуваною категорією є знання як результат і водночас знаряддя та інструмент мовно-пізнавальної діяльності людини, очевидно, що текстотворення можна розглядати як когнітивний процес —реалізація свідомості через знання у мовні тексти та у мовні формули. У. Чейф називав мову «найкращим вікном у світ знання». Однак знання у свідомості і знання у мові не тотожні, точніше, не покриваються одне одним, не взаємозамінюються. На думку Дж. Серля, «спосіб, у який мова репрезентує світ, є розширенням та реалізацією того способу, яким цей світ репрезентується свідомістю». Репрезентація знань через мову, розуміння їх у мовній формі та інтерпретація становлять предмет когнітивної семантики. Моделі мовної діяльності та моделі мовних знань і вмінь, набутих в результаті мовної діяльності, спираються на когнітивні моделі репрезентації образів, умовиводів, формування нових знань.

До сфери когнітивної лінгвістики 1977 р. додалася теорія гештальтів Дж. Лакоффа, завдання якої полягало в обґрунтуванні нової парадигми лінгвістичного моделювання, за яким мовознавство має вивчати мову в усіх маніфестаціях та когнітивних контекстах, а не тільки граматику й лексику. Теорія гештальтів (нім. Оезіаїї — образ, форма, структура) ґрунтується на припущенні, що мова, свідомість, мислення, емоції, когнітивна й моторна діяльність організовані за допомогою одних і тих самих структур — гештальтів, тому й ці процеси (перцептивні, когнітивні, моторні) можна тлумачити як гештальти.

Вчені вважають, що ідея мовних гештальтів може бути лінгвістичним обґрунтуванням інтегральних моделей штучного інтелекту. Для самої лінгвістики вона продуктивна як спосіб взаємодії мовознавства з іншими науками — психологією, логікою, філософією, як спосіб пізнання людини через її мову, як ідея антропоцентричної парадигми в лінгвістиці. У свідомості людини отримана інформація перетворюється сенсорними механізмами на символьні структури: сліди (асоціативні, просторові, часові тощо), логогени (кореляти написаного або почутого), прототипи, схеми, діаграми, ознаки, ментальні «портрети», образи концептуального плану, еталони та інші форми символьних протекцій інформації у свідомість. Ці аналогічні символьні структури називають ментальним репрезентаціями, або структурами знань. Такими структурами знань є три типи структур: образи, пропозиційні структури і ментальні моделі.

Образи зберігають цілісність і ракурс сприймання, з ними можна здійснювати мисленнєві операції. Пропозиційні структури — це ланцюжки образів-символів, що відповідають символам природної мови, їх можна вербалізувати, вони відображають реальний або уявний світ більш абстрактно.

Ментальна модель — це високий ступінь узагальнення в уяві того, хто сприймає, це структурні аналоги об'єктивного світу у свідомості мовця. Ці структури знань розташовані ієрархічно, опозиційні одна щодо одної, але взаємодіють, забезпечуючи когнітивну природу мови. Вони є когнітивною основою тексттворення, його стрижнем.