Поняття тексту.

ЛЕКЦІЯ 5 ТЕКСТ ЯК ВЕРБАЛІЗОВАНИЙ ПРОДУКТ ДИСКУРСУ

План

1. Поняття тексту.

2. Поняття про типи текстів. Модель тексту.

3. Текстові категорії.

4. Когнітивно-прагматичні аспекти текстотворення.

5. Прагматичний аспект тексту.

Серед лінгвістичних проблем семантична є завжди актуальною насамперед тому, що в мовній семантиці відображається весь пізнавальний і уявний світ

людини, її зв'язки з природою, з усім людством, та й сама мова. Переважно це стосується лексичної семантики мови. Розмаїття прийомів дослідження лексичної семантики можна звести до двох основних методологічних напрямів, у вужчому розумінні — методів.

В основі першого з них лежить визнання того факту, що слово існує об'єктивно і окремо як часточка мовлення і як закріплений у свідомості мовців знак, що має свій незалежний від контексту семантичний простір, знак — ідеальний еквівалент елементів реальності. Цей підхід дає можливість досліджувати лексичну семантику на кодифікаційних лексикографічних джерелах — словниках, довідниках, лексичних картотеках. Його можна назвати лексикоцентричним, оскільки основою такого підходу до вивчення лексичної семантики є увага до окремої лексеми як до самодостатньої одиниці. Цей підхід переважав у традиційній лінгвістиці, він зосереджував увагу дослідників на діахронних змінах у семантиці слів, які можна було простежити за змістом словникових статей.

У другій половині XX ст. лінгвістика, не відмовляючись від лексикоцентричного напряму, сформувала інший підхід — текстоцентричний. Цей підхід орієнтує дослідників на розгляд слова (чи іншої мовної одиниці) у мовленні, у його функціональних виявах. Тут межі семантичного простору мовної одиниці визначаються не тільки обсягом лексичного значення виокремленого слова, а й загальною семантикою тексту, його композицією і структуруванням, внутрішнім контекстом і підтекстом та ситуацією мовного спілкування. Такий підхід дослідження дає можливість досліджувати синхронне функціонування лексичної семантики слова у різних типах текстів відповідно до сфери, умов і настанов мовної комунікації, залучати до тлумачення значення мовної одиниці ширше текстове поле.

Ці підходи не взаємозаперечують чи виключають один одного, швидше навпаки. Вони можуть як окремо реалізовуватися, так і доповнювати один одного. Текстоцентричний підхід до вивчення мовних одиниць потребує посиленої уваги до поняття «текст», власне, з'ясування того, що входить в це неоднозначне поняття. Найзагальнішим і найпоширенішим є таке визначення: «Текст (від лат. — тканина, з'язок, побудова) — це об'єднана змістовим зв'язком послідовність мовних одиниць, основними властивостями якої є зв'язність і цілісність».

Більшість дослідників, оперуючи терміном «текст», або уникають давати визначення тексту як універсальної мовної одиниці, яку важко точно означити, або дефінують це поняття, актуалізуючи важливу з їхнього погляду ознаку тексту, як, наприклад: «писемний чи усний потік, що являє собою послідовність звукових, графемних елементів у синтаксичних структурах (реченнях), які виражають комплекс пов'язаних між собою суджень».

Розуміння тексту як одиниці найвищого рівня мови тривалий час спиралося на такі основні його ознаки, як послідовність мовних знаків, лінійність структури, семантична зв'язність (когезія) та змістова цілісність, або завершеність. Розвиток комунікативної лінгвістики розширює уявлення про текст не тільки як про готовий продукт мовлення, а й як елемент дискурсу.

Лінгвістика тексту 80—90-х років XX ст. розгалужується в кількох напрямах:

а) вивчаються тексти різних галузей мовної комунікації та інтегруються знання про їх комунікативно-прагматичні властивості;

б) досліджуються основні текстові категорії — модальність, референційність, предикативність — та мовностилістичні засоби їх вираження;

в) вивчадоться мовні ознаки текстів відповідно до інтенціонального (від адресанта) та рецептивного (до адресата) аспектів «бачення» тексту;

г) вивчається текстотворення в межах комунікації певного типу, яка відповідає дискурсу як соціокультурній сфері, тобто досліджуються ознаки тексту, що залежать від соціокомунікативної сфери;

д) розглядається текст як явище культури (М. Гольберг), як засіб міжкультурної комунікації, а також тексти, що функціонують у різних етнокультурних спільнотах, але представляють один тип дискурсу (дипломатичний дискурс, академічний, політичний, фінансовий, спортивний, музичний та ін.);

е) враховуються етнолінгвістичні та стилістичні ознаки спілкування.