Види управлінських рішень.

Функції управлінських рішень.

Зміст управлінського рішення розкривається у його функціях, які воно виконує в загальній системі управління господарською діяльністю організацій і підприємств. Виділяють три основні функції управлінських рішень (табл. 1.4).


Таблиця 1.4. Функції управлінських рішень та їх характеристика

 

№ з/п Функція Характеристика
Скеровуюча Будь-яке рішення розробляють, виходячи з певної стратегії управління соціально-економічною системою, організацією чи підприємством з урахуванням довгострокової перспективи. Виходячи зі стратегічної лінії розвитку, у рішенні ставиться конкретне завдання, яке потрібно виконати в певний строк. При цьому найкращих результатів досягають у тих випадках, коли поставлене завдання забезпечує реалізацію принципу: те, що вигідно підприємству, має бути вигідним і окремому працівнику
Координуюча (узгодження) Управлінське рішення визначає місце кожної ланки, підрозділу, працівника у вирішенні поставлених завдань, погоджує та взаємно пов’язує їх дії та необхідні ресурси в часі і просторі. Таким чином, функція координації та узгодження у поєднанні з іншими заходами покликана забезпечувати чітку узгодженість дій всього трудового колективу, ритмічність виконання виробничої програми
Мобілізуюча (стимулююча) Зміст цієї функції полягає у забезпеченні найбільш повної активізації окремих виконавців чи трудових колективів для досягнення сформульованих у рішенні цілей

 

Приймаючи управлінське рішення, необхідно забезпечувати наявність усіх розглянутих функцій. Недооцінка ролі будь-якої з них на практиці призводить до нерозуміння цілей та завдань, які поставлені перед конкретними колективами, неузгодженостей в діях, безініціативності, а також порушення трудової дисципліни.

 

Управлінські рішення відрізняються різноманітністю форм і змісту. Тому використовують різні ознаки для їх групування та класифікації, виділяючи як загальні, так і особливі риси, притаманні окремим видам рішень. Також виділяють за об’єктами рішення виробничі, фінансові, кадрові, технічні, економічні, комерційні, некомерційні, соціальні, організаційні тощо. За способом передачі рішення до виконавця розрізняють письмові, усні та електронні рішення.

Класифікацію рішень слід розглядати як складний логіко-пізнавальний процес, який дає змогу упорядковувати їх і виявляти загальні закономірності та характерні особливості, властиві окремим їх різновидам. Для кожного виду рішень розробляють систему інформації, що орієнтує керівників у підготовці рішень, виборі кращого варіанту і реалізації прийнятого рішення.

Рішення можна класифікувати в такий спосіб:

- за терміном дії — оперативні (прийняті рішення реалізуються годинами, цілодобово, тижнями), стратегічні (реалізуються протягом декількох років відповідно до прийнятого стратегічного плану) і тактичні (реалізуються протягом року);

- за ступенем вимірності кожної координати цінності;

- за розміром цінності, тобто числом різних координат, які необхідно враховувати при рішенні,

- за ступенем невизначеності (повноти інформації) — рішення, прийняті в умовах визначеності, в умовах ризику і в умовах невизначеності;

- за ступенем унікальності — рутинні, нетворчі й унікальні (творчі);

- за кількістю осіб, які приймають рішення— індивідуальні й колективні (групові);

- за типом застосовуваних критеріїв і часу (швидкості) вирішення завдань: автоматичні рішення, бліц — рішення (прийняті протягом декількох хвилин);

- експрес — рішення (приймаються протягом декількох годин), лонговані рішення (прийняття УР триває протягом тижнів і місяців).

Для вирішення проблем можна виділити три основні підходи, зображені на рис. 1.4 :

 

 

Рис. 1.4. Основні підходи до вирішення проблем

 

За допомогою нормативних моделей вибір найкращих альтернатив здійснюють, виходячи із заданого критерію і ситуації, в якій приймаються рішення. Нормативні моделі наголошують на тому, як особи, що приймають рішення повинні підходити до прийняття рішень. Математична теорія прийняття рішень заснована на припущенні, що всі особи, що приймають рішення є «економічно мислячими» людьми і вони намагаються максимізувати результати господарської діяльності підприємства (наприклад, прибуток). Але у житті особи, що приймають рішення не завжди прагнуть максимізувати економічний результат. Замість цього особи, що приймають рішення приймає задовільне, «досить гарне» рішення. У цьому випадку при прийнятті рішень можуть використовуватися такі критерії, як «прийнята величина прибутку», «надійне виконання плану» і т.п. Математична теорія прийняття рішень не дає рецептів для демонстрації того, як рішення фактично повинні прийматися.

Спроби осмислити щирі причини прийняття рішень привели до виникнення якісно-предметної концепції, що розглядає поведінкову теорію прийняття рішень. Вона має яскраво виражений пояснюючий характер. Опис того, чим керуються особи, що приймають рішення при ухваленні рішення, використання ними аргументів, технологічних аспектів цього процесу (дескриптивна модель) — важливе і складне завдання. Ця складність збільшується тим, що чимало кількісних оцінок, використовуваних при підготовці рішень мають суб’єктивний характер. Багато рішень приймаються інтуїтивно.

Комплексне використання нормативних і дескриптивних моделей має такі особливості:

1. Побудова комплексних методик обґрунтування рішень, які поєднують у собі застосування взаємодоповнюючих методів структуризації, характеризації та оптимізації, що дає змогу знижувати невизначеність у процесі обґрунтування управлінських рішень, підвищує ефективність діяльності осіб, що їх приймають.

2. Сполучення формальних і неформальних методів обґрунтування рішень припускає широке використання експертних оцінок і людино-машинних процедур підготовки прийняття рішень. Участь керівника в процесі вироблення рішення на всіх його етапах обов’язкова.

Комплексний підхід дає можливість сконцентрувати неформальне мислення особи, що приймають рішення на найбільш критичних аспектах проблемної ситуації, в якій приймається рішення, а також на пропонованих альтернативах вирішення виниклої проблеми.

Розробка вимог до управлінських рішень викликана необхідністю їхньої відповідності об’єктивним законам, цілям і функціям управління.

Основні вимоги до управлінських рішень:

1. Наукова обґрунтованість, яка полягає в тому, що управлінське рішення формується з урахуванням об’єктивних закономірностей, які знаходять своє вираження в технологічних, економічних та інших особливостях об’єкта, на який має впливати управлінське рішення. Прогрес науки забезпечує управлінців сучасними методами аналізу сучасних управлінських ситуацій.

2. Цілеспрямованість рішення. Цілі керованого об’єкту повинні узгоджуватись з цілями більш високого рангу. Розвиток місцевого самоврядування потребує узгодження рішень з органами регіонального управління.

3. Кількісна і якісна визначеність управлінських рішень передбачає, що залежно від змісту задачі його результати можуть бути виражені як кількісними, так і якісними показниками.

4. Правомірність і законність рішення передбачає відповідність управлінських рішень діючим правовим нормам. Щоб рішення були правовими, їх повинні приймати особи, які мають на це право. Законність рішення передбачає його узгодженість з діючими державними та відомчими законоположеннями, наказами, нормами, стандартами та ін.

5. Оптимальність рішення визначає необхідність вибору такого варіанта управлінського рішення, який би відповідав економічному критерію ефективності: мінімум витрат при забезпеченні максимального кінцевого результату. Одним із важливих засобів оптимізації управлінських рішень і є моделювання, що дозволяє передбачити хід процесу, напрямки і зміни стану управління під дією тих чи інших управлінських впливів.

6. Своєчасність прийняття управлінських рішень означає, з одного боку, можливість шляхом його прийняття призупинити негативний вплив тих чи інших факторів і уникнути втрат, що вже (чи будуть) нанесені об’єкту управління, з другого боку, своєчасність управління характеризується співвідношенням тривалості часу, необхідного для здійснення передбачених управлінських рішень заходів по зміні діяльності об’єкту управління в світлі виниклої проблеми і фактичною наявністю часу, який є в розпорядженні виконавців. Виконання вимоги своєчасності прийняття рішення передбачає виконання установлених строків підготовки, доведення їх до виконавців, можливість верифікації і контролю виконання управлінських рішень.

7. Комплексність управлінських рішень. При виконанні управлінського рішення треба брати до уваги найважливіші сторони взаємозалежності й діяльності, що як для об’єктів різного масштабу, так і для різних часових періодів матимуть суттєві відмінності.

8. Стимулююча функція управлінського рішення. Обґрунтоване управлінське рішення має обов’язковий характер для виконавців і має за мету зростання ефективності діяльності об’єкта управління, тим самим забезпечується і матеріальне заохочення працівників, що, в свою чергу, сприяє повному, своєчасному і якісному виконанню управлінських рішень.

9. Гнучкість управлінських рішень передбачає наявність прав у виконавців управлінських рішень проявляти творчу ініціативу, коригувати рішення у разі змін умов, які враховувались при прийнятті рішення з метою забезпечення оптимального результату. Проте дії виконавців мають бути обмежені їх правами в коригуванні рішення. В інших випадках проводити коригування має право тільки керівництво.

10. Повнота оформлення управлінського рішення. Форма і зміст рішення повинні бути діалектично єдині. Форма викладу управлінського рішення повинна бути лаконічною і чіткою, виключати помилкове розуміння чи подвійне тлумачення задач управлінського рішення виконавцями, вказувати на конкретні способи і засоби, строки здійснення управлінського рішення, потрібні ресурси, склад виконавців і відповідальних за виконання управлінських рішень, форми контролю і обліку проміжних та кінцевих результатів, порядок взаємодії виконавців, правомірність документів, одержаних в ході рішення за допомогою ЕОМ. Вимога якісного оформлення потребує повноти інформації по всіх аспектах дій, пов’язаних з виконанням і коригуванням управлінських рішень.

Дотримання перелічених вимог до управлінських рішень необхідне для забезпечення їх конкретності й інформативності, для чіткого розподілу обов’язків по їх виконанню. Якщо забезпечуються вказані вимоги, то досягається можливість повного виконання і здійснення цілей поставлених управлінських рішень.