Поняття й ознаки міжнародних організацій. Правовий статус і міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій

Право міжнародних організацій як галузь міжнародного права. Джерела права міжнародних організацій

Міжнародні організації в їх сучасному розумінні виникли напри­кінці XIX - початку XX ст.ст. Так, в 1874 р. був створений Всесвітній поштовий союз, в 1919 р. - Міжнародна організація праці і т.д. Першою міжнародною політичною організацією універсального характеру була Ліга Націй, заснована в 1919 р. відповідно до положень Версальської системи і що формально проіснувала до 1946 р.

Право міжнародних організацій є сукупністю норм, що регулюють процес утворення, діяльності та припинення діяльності організації, взаємодії з іншими суб'єктами міжнародного права та міжнародних відносин.

Право міжнародних організацій як самостійна галузь міжнародно­го права складається з двох груп міжнародних норм, утворюючих: по-перше, «внутрішнє право» організації (норми, що регулюють структуру організації, компетенцію її органів і порядок роботи, статус персоналу, інші правовідносини) і, по-друте, «зовнішнє право» організації (норми договорів організації з державами і іншими міжнародними організа­ціями).

Норми права міжнародних організацій переважно є договірними нормами, тому право організацій - одна з самих кодифікованих галузей міжнародного права. Джерелами цієї галузі є засновницькі документи міжнародних організацій, Віденська конвенція про представництво держав в їх відносинах з міжнародними організаціями універсаль­ного характеру 1975 р., Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р., угоди про привілеї і імунітети міжнародних організацій та ін.

Міжнародна організація - заснована міжнародним договором організація, що покликана на постійній основі координувати дії держав членів відповідно до наданих їй повноважень.

Характерні риси організації:

- створення шляхом укладення особливого договору, що є засно­вницьким актом;

- 'система постійно діючих органів;

- автономний статус і відповідні функції.

Для класифікації міжнародних організацій можуть бути застою вані різні критерії.

За характером членства міжнародні організації поділяються а міжурядові та неурядові. Останні, хоча і відіграють значну роль ш міжнародній арені, не розглядаються як суб'єкти міжнародного праві оскільки створюються не державами, а юридичними та фізичним особами різних держав.

За колом учасників міжнародні міжурядові організації поділі ються на універсальні, відкриті для участі всіх держав світу (ООН її спеціалізовані установи), і регіональні, членами яких можуть бути держави одного регіону (Африканський Союз, Організація америкав ських держав).

Міжурядові організації поділяються також на організації загально і спеціальної компетенції. Діяльність організацій загальної компетенціїстосується всіх сфер відносин між державами-членами: політичноїекономічної, соціальної, культурної і ін. (наприклад, ООН, СНД, ОАД)Організації спеціальної компетенції обмежуються співпрацею в одній спеціальній області (наприклад, Міжнародна організація праці) і за предметом діяльності можуть поділятися на політичні, економічнісоціальні, культурні, наукові, релігійні і т.д.

За порядком вступу організації поділяються на відкриті (будь-яка держава може стати членом) і закриті (прийом в члени проводиться за згодою первинних засновників).

Держави, створюючи міжнародні організації, наділяють їх певною правосуб'єктністю, визнаючи за ними здатність: мати міжнародні права і обов'язки; приймати участь у створенні і реалізації норм між­народного права; нести відповідальність за міжнародним правом. Тим самим держави створюють новий суб'єкт міжнародного права, який разом з ними здійснює правотворчі, правозастосовчі і правоохоронні функціїу сфері міжнародної співпраці. Воля організації не обов'язково співпадає з волею кожного з її членів, тобто організація має свою авто­номну волю.

В основі правової природи міжнародних організацій лежить на­явність спільних цілей і інтересів держав-членів. Для правової природи міжнародної організації істотним є те, що її цілі і принципи, компетен­ція, структура і т.п. має узгоджену договірну основу.

Міжнародні організації наділяються договірною правоздатністю, тобто мають право укладати різноманітні угоди в межах своєї компе­тенції. Як встановлює ст. 6 Віденської конвенції про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р., «правоздатність міжнародної організації укла­дати договори регулюється правилами цієї організації». Пункт 1 ст. 2 Конвенції свідчить, що «правила організації» означають, зокрема, засновницькі акти, прийняті відповідно до них рішення і резолюції, а також сталу практику організації.

Міжнародні організації володіють здатністю брати участь у дипло­матичних стосунках. При них акредитуються представництва держав, вони самі мають представництва в державах (наприклад, інформаційні центри ООН) і обмінюються представниками між собою. Міжнародні організації та їх посадовці користуються привілеями і імунітетами, які закріплені у Конвенції про привілеї та імунітети ООН 1946 р., Конвенції про привілеї та імунітети спеціалізованих установ ООН 1947 р, та ін.

Як суб'єкти міжнародного права, міжнародні організації несуть відповідальність за правопорушення і нанесення збитків своєю діяль­ністю і можуть виступати з вимогами про відповідальність.

Кожна міжнародна організація має в своєму розпорядженні фінан­сові ресурси, які хоча і складаються в більшій частині з внесків держав, членів, але витрачаються виключно в загальних інтересах організації