Експертиза статевої здатності чоловіків

Цей вид обстеження передбачає вирішення питань про здатність до статевих зносин та здатність до запліднення. Необхідність такої експертизи виникає при розгляді справ про зґвалтування, про батьківство відповідача, про втрату потенції у зв'язку із шкідливими умовами праці, травмою та у деяких інших випадках. Проводячи обстеження, судово-медичний експерт повинен зібрати відомості про перенесені захворювання, особливо такі, що можуть знижувати потенцію (епідемічний паротит, діабет, туберкульоз, новоутворення, венеричні, а також деякі інші хвороби, травми статевих органів, ураження центральної нервової системи, радіаційне ураження тощо). Враховуються також шкідливі звички (куріння, наркоманія, алкоголізм, токсикоманія).

З повною відповідальністю можна виключити здатність до статевих зносин тільки у випадках відсутності статевого члена внаслідок травматичної чи хірургічної ампутації та за наявності великих за розмірами невправимих пахвинних кил або пухлин. Навіть епіспадія, гіпоспадія статевого члена, кили калитки значних розмірів, викривлення статевого члена не виключають можливості статевих зносин. Для вирішення питання про імпотенцію при неушкоджених статевих органах необхідно залучати фахівців інших спеціальностей — невропатолога, психіатра, уролога, причому обстеження може бути як амбулаторним, так і стаціонарним. Оскільки у таких випадках безперечні симптоми або показники здатності чи нездатності до статевих зносин відсутні, то вирішити питання дуже складно.

Непросто вирішити питання і про здатність чоловіка до запліднення, особливо коли йдеться про запліднення, що сталося за якийсь час (від кількох місяців до кількох років) до обстеження. У таких випадках ретельно збирається анамнез та вивчається медична документація. Звертається особлива увага на захворювання у період, коли відбулося запліднення. Найбільше значення мають уроджені вади (недорозвиненість яєчок, гермафродитизм) та перенесені хвороби або фактори, котрі можуть уражати внутрішні статеві органи (епідемічний паротит, гонорея, новоутворення або іонізуюче ураження). Як правило, у цих випадках наявні патологічні зміни яєчок.

При обстеженні звертають увагу на стан зовнішніх статевих органів: збільшення чи значне зменшення калитки; ущільнення та значне зменшення яєчок та їх придатків; збільшення, зменшення й ущільнення передміхурової залози; ушкоджені вади як наслідок травми; травматична ампутація чи пухлини статевого члена.

Незважаючи на наявність вад розвитку чи змін, пов'язаних із захворюваннями та травмами, при вирішенні питання про здатність до запліднення необхідно провести лабораторні дослідження сперми. Наявність в еякуляті рухомих сперматозоїдів нормальної будови і звичайних розмірів — при встановленні біохімічним дослідженням їх життєздатності свідчить про можливість запліднення. Експерт повинен пам'ятати, що навіть значні вади зовнішніх статевих органів, що унеможливлюють статеві зносини, не виключають можливості запліднення. У разі, коли виявляється відсутність сперматозоїдів (азооспермія) або їх нерухомість (некроспермія), може бути зроблений висновок про неможливість запліднення у конкретний час, що не виключає його у минулому. Для вирішення питання про можливість запліднювати у майбутньому хвора людина повинна пройти курс лікування з подальшими неодноразовими лабораторними дослідженнями еякуляту (Д.Л. Горбатюк, В.І. Андрусяк, О.М. Горбатюк).

Судово-медична експертиза визначення відсотка втрати працездатності

Така експертиза виконується комісійно. Згідно з правилами її проведення, працездатність визначається як соціально-правова категорія, що показує здатність конкретної людини до праці. Остання визначається рівнем професійних знань, умінь, навичок, досвіду, суспільними умовами праці, а головне — станом психічного та фізичного здоров'я.

Працездатність може бути загальною і професійною, повною і частковою.

Повна загальна працездатність — це здатність людини до некваліфікованої роботи у звичайних умовах праці.

Повна професійна працездатність — здатність працівника виконувати роботу в повному обсязі за професією, якою він володіє, або на посаді, яку він обіймає, у тих виробничих умовах в яких він працює.

Якщо людина має уроджене каліцтво або перенесла хворобу, що погіршила загальний стан її здоров'я, чи страждає на якесь хронічне захворювання і внаслідок зазначеного може виконувати некваліфіковану роботу або роботу за професією не в повному обсязі, це свідчить про часткову працездатність. Тобто, здоров'я дозволяє працівникові виконувати лише більшу або меншу частину роботи згідно зі своєю кваліфікацією. Виконання ж професійних функцій у повному обсязі потребує полегшених умов праці, бо інакше настає розлад здоров'я.

Часткова загальна працездатність — це здатність виконувати некваліфіковану роботу не в повному обсязі, або в повному обсязі, але за полегшених умов праці.

Оскільки про тимчасову втрату працездатності у зв'язку з тілесними ушкодженнями йшлося-вище, розглянемо питання про значну постійну або тривалу непрацездатність, наслідком якої є інвалідність.

Перша група інвалідності встановлюється особі, яка нездатна ні до якої роботи і потребує стороннього догляду.

Інваліди другої групи нездатні до роботи за фахом але стороннього догляду не потребують.

До третьої групи належать інваліди, котрі не можуть виконувати трудові операції відповідно до своєї професії у звичайних умовах, але можуть працювати за своєю професією при значному полегшенні цих умов.

Крім груп інвалідності, втрата загальної працездатності визначається у відсотках. Для встановлення відсотка постійної втрати загальної працездатності судово-медичні експерти користуються таблицями меди ко-соціальних експертних комісій. Наприклад, повна втрата зору на одне око відповідає 35% втрати загальної працездатності, і таке ушкодження кваліфікується як тяжке тілесне за ознакою втрати загальної працездатності більш як на одну третину.

Не існує таблиць для визначення відсотка втрати професійної працездатності, тому при визначенні ступеня її втрати у кожному конкретному випадку треба брати до уваги вираженість порушень функцій організму чи окремого органа. У разі втрати органа враховується:

- можливість і ступінь компенсації втрачених функцій;

- можливість виконувати свої професійні обов'язки тією чи іншою мірою у звичайних або спеціально створених умовах.

Якщо особа не досягла віку 40-45 років, необхідно враховувати можливість перекваліфікації, набуття нової спеціальності.

Відповідно до правил установлення відсотка втрати професійної працездатності при виявленні таких порушень функцій організму, які перешкоджають виконанню будь-якої роботи, у тому числі і у спеціально створених умовах, втрата професійної працездатності становить 100 відсотків.

Здатність виконувати потерпілим роботу тільки у спеціально створених умовах відповідає втраті професійної працездатності не менше як на 70%.

Залежно від ступеня зменшення обсягу роботи, зниження кваліфікації і, відповідно, заробітної плати або можливості потерпілим виконувати роботу нижчої кваліфікації та за іншою професією, втрата професійної працездатності становить 25-60 відсотків.

Якщо потерпіла особа може виконувати свої професійні обов'язки, але це потребує зміни умов праці і передбачає зниження заробітку або, якщо виконання професійних функцій у повному обсязі потребує більшої напруженості, встановлюється до 25% втрати професійної працездатності.

Залежно від характеру наслідків каліцтва та можливості часткового чи повного відновлення працездатності завдяки заходам медичної реабілітації, встановлюють строки наступних обстежень (через шість місяців, один або три роки).

При втраті органа, функція якого не відновлюється (наприклад ампутація кінцівки), а також при обстеженні осіб, що досягли пенсійного віку, ступінь втрати професійної працездатності встановлюється без зазначення строку наступного обстеження.