Базис екологічної політики

Проте об'єктивні можливості досягнення поставленої мети дозволяють визначити тільки базис екологічної політики. В цей базис входить насамперед механізм правового регулювання природокористування — система правових норм (законів, державних стандартів, будівельних норм і правил, технологічних норм і відомчих інструкцій), що стосуються охорони і раціонального забезпечення використання природних ре­сурсів спільно з органами, які здійснюють їх застосування. Це, зокрема:

вимоги до гігієнічних і екологічних якостей продукції, що виробляється;

гранично допустимі концентрації забруднення навколишнього середовища попутними і побічними продуктами, вторинними матеріалами, відходами і викидами;

допустимий рівень шумів, вібрацій, випромінювань та інших фізичних факторів;

правила визначення і дотримання гранично допустимих викидів забруднюючих речовин;

раціональні норми використання або витрат природних ресурсів (води, земель, корисних копалин і т. д.);

вимоги до організації робіт щодо утилізації відходів;

нормативи лабораторного контролю параметрів продукції, навколишнього середовища і т. д.

До другої групи чинників, що забезпечують досягнення мети екологічної політики, належить спосіб організації суспільного виробництва з притаманними йому методами, економічними важе­лями і організаційними формами, включаючи плату за споживання

природних ресурсів і санкції за забруднення навколишнього середовища. Економічний механізм — основа самоорієнтації виробничої діяльності природокористувачів з метою, яка гармонічно відповідає вимогам природоохоронної політики.

Зрозуміло, яким би досконалим не був спосіб організації виробництва, якими б жорсткими не були правові норми природокористування, можливість їх практичного використання залежить від виробничо-технологічного потенціалу природокористування, під яким розуміється сукупність належним чином організованих ресурсів — кадрових, фінансових, матеріально-технічних і інформаційно-методичних, що обумовлюють здатність до реалізації технологій природокористування і охорони навколишнього середовища. Це і є третя частина базису природоохоронної політики. Виробничо-технологічний потенціал природокористування включає створення високоекономічних і безвідходних технологій, прогрес у наукових знаннях з природоохоронних питань, а також об'єктивне і своєчасне інформування про стан і ефективність здійснюваних природоохоронних заходів.

І, нарешті, четверта частина базису екологічної політики пов'язана з екологічною культурою суспільства, тобто зі сукупністю досягнень суспільства в його матеріальному і духовному розвитку, закріплених у звичаях, етичних нормах та усталених стереотипах ставлення людини до природи, в її поведінці у природному середовищі.

Наведений перелік напрямків та засобів екологічної політики відображає складність структур базису природокористування, і в цьому відношенні вона відповідає вимогам відомого з кібернетики принципу необхідного різноманіття. Відзначені вище цілі екологічної політики і чотири групи базових чинників, що забезпечують її ефективність, утворюють матрицю, яка характеризує сутність системного поняття «екологічна політика».