Процес управління
ПІДПРИЄМНИЦЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА МАРКЕТИНГУ У
Підприємництво здійснюється на мікроекономічному рівні – підприємстві. Воно передусім пов’язане із управлянням підприємством (виробництвом на підприємстві). Управління розглядається як процес координації і узгодженості у застосуванні усіх виробничих факторів метою одержання максимального доходу.
Управління виробництвом – особливий різновид продуктивної праці, яка спрямована на організацію процесу виробництва з метою досягнення бажаного результату. Управління підприємством відображає відносини власності, сам власник виробничих ресурсів на свій страх і ризик обирає методи і систему управління підприємством (управляє сам та наймає управителя – менеджера). Водночас усі підприємства (фірми) шукають найбільш оптимальну модель управління виробництвом і збутом.
Центральним елементом системи управління підприємством є менеджмент –цілеспрямовані систематизовані методи впливу на працівників та координація операцій підприємства (фірми) за умов ринкових відносин для досягнення даної мети.
Менеджмент фірми виконує такі функції:
- стратегічне управління плануванням, визначення ринкових перспектив і напрямів діяльності фірми;
- організація найдоцільнішої структури і системи управління фірмою;
- координація діяльності усіх підрозділів фірми, найдоцільніше використання виробничих факторів;
- управління людьми, створення відповідних умов і стимулів з метою найповнішого використання потенцій “людського капіталу”.
Управління фірмою колись здійснювалось підприємцем – власником фірми. Але із розвитком підприємництва відділилась від безпосереднього власника і виділилась у самостійну норму праці професіональних організаторів виробництва – менеджерів, котрі виконують функцію управління від імені власників, так і з’явився менеджмент.
Еволюція менеджменту означає розвиток принципів управління. Найважливішими з них є такі:
- управління на основі контролю виконанням рішень;
- управління на основі екстраполяції минулого у майбутнє;
- управління на грунті передбачення змін;
- управляння на грунті прийняття гнучких екстрених рішень, коли зміни передбачати неможливо.
Економісти-теоретики вважають, що сьогодні в управлінні фірмою діє останній принцип і передбачають, що він збережеться ще 10-15 років.
Зміст управління розкривається у здійсненні таких функцій:
 |
Планування – це сукупність методів, що забезпечує спрямованість зусиль усього колективу на досягнення спільної мети.
У плануванні потрібно відповісти на такі три запитання:
1) який реальний стан економічних ресурсів організації, її наукових розробок? (на що можна спиратися, розпочинаючи справу);
2) які цілі й орієнтири розвитку має підприємство?
3) як визначених цілей можна досягнути?
Важливим методом планування є складання бізнес-плану (БП).БП – це стислий виклад ідей та особливостей справи, якою збирається займатися фірма. Бізнес-план є обов’язковим документом, якщо фірма бажає отримати кредит чи укласти угоду.
Організація – це процес створення структури підприємства, тобто його підрозділів, розподіл функцій та повноважень, забезпечення руху інформації.
Мотивація –це процес спонукання (вплив) на себе або інших до діяльності задля досягнення спільної мети організації.
Контроль –це перевірка відповідності фактичного стану речей визначеній меті.
Продуктом діяльності управління (менеджмент) є управлінськерішення, яке має містити: формування проблеми, визначення критеріїв та обмежень, з’ясування альтернатив, здійснення вибору.
Щоб виробляти правильні управлінські рішення, сучасний менеджер мусить володіти основними теоріями управляння, вміти творчо застосувати їх на практиці. Він має володіти такими рисами:
- концептуальністю мислення (бачити діяльність організації загалом);
- оперативністю і гнучкістю мислення;
- широким світоглядом і фаховою компетентністю;
- вміння організувати людей, бути лідером;
- вмінням передати свої ідеї;
- комунікабельністю.
Отже, менеджер – не просто представник престижної професії, а й цікава людина, здатна зробити своє життя і життя свого оточення змістовнішим.
Зрозуміло, що кожний менеджер є особистістю, тобто йому властиві певні методи роботи, свій, так би мовити, почерк, стиль. Проте є багато спільного в роботі менеджерів, які представляють ту чи іншу систему менеджменту. В теорії та практиці менеджменту виділяються два його основні різновиди – американський та японський.
У розвитку науки управління велику роль відіграли Ф.Тейлор, Г.Форд, А.Файоль, П.Друкер та інші.
Найважливішим напрямом управлінської діяльності є маркетинг,суть якого полягає у вивченні можливостей ринку, його кон’юнктури, структури, поведінки конкурентів, пошуку постачальників ресурсів та їх перспектив на ринку, розробці рекомендацій і напрямків господарської діяльності фірми.
Маркетинг виконує дві основні функції:
- орієнтація фірми на задоволення існуючих і перспективних потреб споживачів;
- формування і стимулювання попиту на пропозицію фірми.
Якби підприємець умів обирати напрями капіталовкладень, поєднувати виробничі ресурси, організовувати людей, але не знав ринку, то вся попередня праця була б марною. Адже успіх підприємницької діяльності залежить від споживача, який купить або не купить товар. Головна мета підприємницької діяльності – одержання прибутку – досягається лише за умови схвалення споживачами конкретного товару чи послуги. Тому маркетинг (ринкознавство) є невід’ємною складовою підприємництва, спрямованого на вивчення попиту споживачів та організацію виробництва і збуту товарів.
Маркетинг походить від слова market (ринок) і на перший погляд, виглядає як організація збуту. Однак, хоч маркетинг визначає й збутову політику, проте це різні явища: збут починається з виробництва, а маркетинг – з оцінки потреб споживачів:
- для збуту не типові зворотні зв’язки, а маркетинг будується на принципах зворотного зв’язку;
- кінцева мета збуту – власне збут, а кінцева мета маркетингу – досягнення цілей фірми через задоволення потреб споживачів.
У сучасному розумінні маркетинг – це процес планування і втілення задуму, ціноутворення, просування і реалізації ідей, товарів, послуг через обмін, який задовольняє цілі окремих осіб та організацій.
Мета маркетингу як комерційної діяльності підприємницьких структур – створення системи випереджаючого оперативного відображення виробництвом запитів ринку.
У систему маркетингу входять:
- вивчення кон’юнктури та динаміки платоспроможного попиту на продукцію, що виробляється на підприємстві (фірмі);
- аналіз зміни цін на продукцію, її замінники і “прикордонні”види товарів;
- прогнозування доходів потенціальних споживачів і потреб їх у певному товарі;
- використання реклами як основного способу нецінової боротьби з конкуруючими фірмами;
- стимулювання збуту продукції;
- планування товарного асортименту з урахуванням соціально-психологічних настанов різних груп споживачів;
- спеціальна організація торговельного обслуговування споживачів, коли покупець зацікавлений у товарі, а товар повинен наближатися до потенційного споживача.
Маркетинг здійснюється як самими підприємницькими структурами, що мають сьогодні спеціальну управлінську ланку, яку називають відділ (центр, бюро, агентство), що поєднує дії в сфері збуту, реклами, ціни, якості продукції, так і окремими підприємствами бізнесу. У першому випадку маркетинг виступає як складова частина комерційної діяльності підприємства (фірми), у другому – як основний вид підприємницької діяльності. У країнах з розвиненою ринковою економікою функціонує безліч різних фірм, що займаються маркетинговою діяльністю і сприяють тим самим зміцненню зв’язків між виробництвом, обігом і споживанням.
Маркетинг – необхідний засіб просування до успіху, тому не потрібно боятися витрат на нього – вони завжди компенсуються з прибутком.
В Україні нині створюються і функціонують нові фірми (центри), які спеціалізуються на наданні маркетингових послуг, але недостатня матеріально-технічна база, відсутність досвіду роботи, кваліфікованих кадрів знижують рівень їх праці. На жаль, ставлення до маркетингу як важливого інструменту комерційної діяльності поки що недооцінюється багатьма підприємцями, за що вони часто розплачуються недоотриманням прибутку або упущеною вигодою.
ЛІТЕРАТУРА
1. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Ринкова економіка: основні поняття та категорії: Навч.посібник. – К.: Знання, 2006. – С.69-85.
2. Економічна теорія: вступ, макроекономіка, мікроекономіка. Навч.посібник. – Львів: “Інтелект-Захід”, 2008. – С.142-162.
3. Економічна теорія: політекономія. Підручник / За ред..В.Д.Базилевича. – К.: Знання, 2006. – С.267-317.
4. Кісельов А.П. Основи бізнесу: Підручник. – К.: Вища школа, 1998. – С.6-26, 29-41.
5. Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки (теоретична економіка): Навч.посібник. – Тернопіль, ТАНГ – “Астон”, 1998. – С.125-137, 141-155.
6. Линчук В.В., Дудяк А.П., Бугіль С.Я. Маркетинг: основи теорії і практики. Навч.посібник. – Львів: “Новий світ - 2000”, 2003.
7. Рібун Л.В. Основи економічної теорії. – Львів: Камула, 2010. – С.181-215.
8. Герасимчук В. Управління підприємством як соціально-економічною системою: функціональний підхід // Економіка України. - № 4. – 2003. – С.12-17.
9. Кредісов А. Менеджмент у контексті розвитку економічної теорії // Економіка України. – № 1. – 2008. – С.4-11.
10. Паламарчук Г. Проблеми концентрації виробництва в Україні // Економіка України. – 2008. - № 11. – С.38-46.
11. Садєков А., Носова Т. Соціальні аспекти розвитку корпоративного управління // Економіка України. – 2008. - № 11. – С.88-93.
12. Сизоненко В. Теорія підприємництва: здобутки і проблеми дослідження // Економіка України. - № 9. – 2002. – С.45-51.
13. Федулова Л. Трансформація корпоративних структур: теоретичний аспект // Економічна теорія. - № 3. – 2005. – С.45-59.
14. Ходзієвський К., Мазурок П. Первісне нагромадження капіталу та підприємництво в Україні // Економіка України. - № 4. – 2003. – С.61-67.