ЕКОНОМІЦІ

ПІДПРИЄМНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ У РИНКОВІЙ

ПЛАН

ТЕМА 8. ФІРМА ЯК СУБ’ЄКТ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

§ 1. Підприємницька діяльність у ринковій економіці.

§ 2. Підприємство та фірма. Види підприємств. Основні організаційно-правові форми підприємств.

§ 3. Витрати виробництва і прибуток.

§ 4. Основи менеджменту та маркетингу у підприємницькій діяльності.

Засвоївши фундаментальні поняття ринкової економіки, можна перейти до розгляду такого складного і цікавого явища, що називається підприємництвом. Зв’язок між ринковими відносинами та підприємницькою діяльністю безпосередній – підприємництво можливе лише там, де реалізуються такі фундаментальні ринкові принципи як економічна свобода і конкуренція.

Термін “підприємець” викликає у громадян України різну реакцію. В одних – захоплення і бажання наслідувати, в інших – роздратування та заперечення. Такі протилежні оцінки породжені, зокрема, різним змістом, що його вкладають у це слово люди, а також тим, що в умовах соціалістичної командно-адміністративної системи воно використовувалось виключно у негативному значення для визначення незаконних дій виробника. Формування ринкової економіки неможливе без переосмислення категорії “підприємництво”, “підприємницька діяльність”, “підприємець”. Тому основне завдання даного параграфу розкрити справжній зміст і з’ясувати роль підприємця в організації економіки.

Підприємництво як специфічний фактор виробництва стало розглядатись тільки у ХХ ст.. Воно передбачає використання ініціативи, кмітливості та ризику в організації виробництва. Теоретичне осмислення явища “підприємництво” пройшло довгий шлях. Вважають, що вперше цей термін був введений у науковий обіг французьким банкіром Р.Кантільйоном у ХУШ ст. Він називав підприємцями людей з нефіксованими доходами, оскільки вони займаються ризиковою діяльністю: ремісників, торговців, селян, лихварів, розбійників і злидарів.

Класик англійської політичної економії А.Сміт визначав підприємця як власника, що ризикує заради комерційного успіху. Він сам організовує економічну діяльність, сам управляє, сам розпоряджається її результатом

Французький економіст Ж.Б.Сей уперше підкреслив роль підприємця як особи, що вміло комбінує фактори виробництва.

Наприкінці Х1Х ст.. В.Зомбарт намагався розкрити “дух підприємництва”. Він у підприємцеві вбачав передусім людину сильної волі, розкріпачену. Це особистість, що може зацікавити своїми ідеями інших людей; це – творець і організатор.

Німецький соціолог М.Вебер запропонував модель “ідеального підприємця”. Мотивом діяльності підприємця він вважав прагнення влади і визнання, що досягається нагромадженням багатства. М.Вебер називав підприємництво “способом життя” певного типу людей: людина існує задля справи, а не справа задля людей.

Вагомий внесок у дослідження підприємництва, як і інших економічних проблем, зробив видатний український економіст і державний діяч М.Туган-Барановський.

У підприємництві Михайло Туган-Барановський важливу роль відводив патріотизмові, культурі, релігії, психологічним рисам характеру народу, тобто тим характеристикам, які сьогодні передає поняття “менталітет”. Їх він уважав наймогутнішими чинниками господарської діяльності. Дискутуючи з марксистами щодо перспектив капіталістичної системи і запроваджуваного “соціалізму” він ще в 1917 р. геніально передбачав, що за соціалізму зв’язок між внеском людини в суспільне виробництво і винагородою буде зруйновано. Соціалістична централізація за М.Туган-Барановським, - це пригнічення людської особистості, обмеження її свободи, які не сприятимуть самоудосконаленню людини і її розвитку. Тому, наголошував учений, підприємництво в таких умовах розвиватися не може.

Ґрунтовну і всебічну характеристику феномену підприємництва і підприємця уже в ХХ ст.. дав австро-американський економіст Й.Шумпетер. Він наголошував, що підприємець – не обов’язково власник. Такий висновок не випадковий: наприкінці Х1Х – на початку ХХ ст.. швидко, розвивається акціонерне (корпоративне) підприємництво з яким пов’зане явище відокремлення функції власності від функції підприємництва й управління (менеджменту). Останні функції стають усе важливішими в досягненні комерційного успіху.

Й.Шумпетер акцентує увагу на творчих рисах підприємця: це людина, яка вбачає своє покликання у виготовленні нових благ або нової якості блага, освоєнні нових ринків, нових видів сировини, нових технологій, нових методів управління тощо. Це під силу духовно вільним особистостям, людям сильної волі, із нестандартним мисленням, які здатні до ризикових, але продуманих вчинків. Це – економічні лідери..

Отже, головний зміст підприємницької функції полягає в реформуванні економіки через використання нових ідей, технологій, винаходів (інновацій), або знаходження нових джерел ресурсів та їх комбінацій, застосування модерних методів управління, освоєння нових ринків збуту продукції.

Підприємництво трактують як:

- соціально-організаційну діяльність, що є різновидом творчості;

- особливу ініціативну економічну діяльність, спрямовану на задоволення потреб суспільства й одержання зиску;

- особливий, творчий вид економічної політики, що є основою досягнення економічного успіху;

- вміння організувати власний бізнес;

- спосіб життя або дій;

- особливий вид діяльності, в основі якого є інновація;

- різновид економічної активності людей та ін.

Загалом можна визначити, що підприємництво – це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконання робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції – творчу, ресурсну, організаційну.

Творча функціяпідприємництва полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов’язані з господарським ризиком.

Ресурсна функціяпідприємництва передбачає, що воно націлене на найбільш ефективне використання матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва.

Організаційна функціяпідприємництва зводиться до поєднання ресурсів виробництва в оптимальних пропорціях, здійснення контролю за їх використанням.

Функції підприємництва розкривають специфічний господарсько-організаційний талант, який притаманний підприємцю.

Підприємець –це суб’єкт, що поєднує у собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів, методів виробництва, нових благ та їхніх нових якостей, нових сфер застосування капіталу. А звідси і підприємництво – це тип господарської поведінки підприємців з організації розробки, виробництва в реалізації благ з метою отримання прибутку і соціального ефекту.

Підприємство як явище господарського життя завжди розвивається у певному соціально-економічного та історичному середовищі. Саме тому для його безперервного відтворення необхідні певні передумови. Можна виділити чотири їх групи – економічні, політичні, юридичні, психологічні.

Економічні передумовипідприємництва полягають у тому, щоб у суспільстві функціонували багатосуб’єктні власники. Це сприятиме свободі підприємницької діяльності, можливості на свій страх і ризик приймати рішення про використання майна, продукції, прибутків, вибору господарських контрагентів. У зв’язку з цим шляхом створення економічних передумов у нашій країні є роздержавлення і приватизація власності, демонополізація господарської діяльності.

Політичні передумовипідприємництва полягають у створенні в країні сприятливого політичного клімату для підприємництва. Цього можна досягти на основі розробки і здійснення стабільної політики в країні. Така політика має надати усім господарюючим суб’єктам гарантії збереження їхньої власності, виключення можливостей націоналізації, експропріації.

Юридичні передумовипідприємництва ґрунтуються на законодавстві, нормативних актах, розроблених у країні. Останні мають створити для всіх учасників ринкових відносин однакові “правила гри”, тобто надати однакові права і повну економічну свободу, не допускати втручання органів державного управління в господарську діяльність будь-якого суб’єкта за винятком законодавчо зумовлених випадків.

Сутністьпсихологічної передумовиполягає у позитивній суспільній думці щодо підприємництва, адже відсутність її стримує розвиток цього процесу. І в цьому плані у нас є багато проблем, оскільки життя кількох поколінь відбувалося в умовах, які створювали негативне ставлення до підприємництва. Мислення консервативне і змінити його в одну мить не вдасться.

В Україні прийняті і діють ряд нормативних актів, які заклали підвалини для формування підприємництва. Важливе місце серед них належить Закону України “Про підприємництво”. Згідно з ним підприємництво в Україні здійснюється за такими принципами:вільний вибір діяльності на добровільних засадах, залучення до здійснення підприємницької діяльності майна і коштів юридичних осіб і громадян, самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників і споживачів виробленої продукції, встановлення цін відповідно до законодавства, вільне наймання працівників; залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством, вільне розпорядження прибутком, що залишається після сплати платежів, встановлених законодавством, самостійне здійснення підприємцем – юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємством належної йому частини валютної виручки на свій розсуд.

Підприємницька діяльність здійснюється від імені і під майнову відповідальність певними суб’єктами.

Суб’єктами підприємництва(підприємцями) можуть бути громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності, юридичні особи всіх форм власності. За загальними правилами ринкової економіки держава не може бути суб’єктом ринкових відносин, а отже, і підприємцем. Ці функції вона як власник делегує корпораціям, асоціаціям, кооперативам.

В українській економічній літературі є й інша класифікація суб’єктів підприємництва (типів підприємців):

- підприємець – власник;

- підприємець – орендар;

- підприємець – менеджер.

Щодо об’єктапідприємництва, то він пов’язаний із характером людської діяльності. Виділяють такі його види:

- виробництво;

- торгівля;

- посередництво;

- фінанси;

- інноваційна справа;

- страхова справа.

Усі численні вияви підприємництва, властиві для цивілізованого ринку, можна згрупувати у певні види. У нашій класифікації виділимо такі:

Рис. 1. Види підприємницької діяльності

Розглянемо зміст кожного виду підприємництва.

Виробниче підприємництвоє найважливішим видом підприємницької діяльності , спрямованим на виробництво речей і надання послуг. Ця діяльність здійснюється підприємствами, що виготовляють різноманітну продукцію, виконують роботи (будівельні, ремонтні), надають послуги (побутові, інформаційні), створюють духовні блага (навчання дітей, живопис, музика). До виробничого підприємництва належать, таким чином, і кав’ярня, і перукарня, і ліцей, і агрофірма, й автомобілебудівний завод. Ці підприємства можуть самі реалізувати свою продукцію, але головна їхня функція – виробництво.

Комерційне підприємництвосвоїм змістом має товарно-грошові, торговельно-обмінні операції. Здійснюються такі операції у вигляді угоди з купівлі-продажу або перепродажу речей і послуг. Представниками комерційного підприємництва є різні торгівельні заклади, що продають предмети споживання та засоби виробництва.

За умов численних господарських зв’язків виробничі та комерційні організації не в змозі вирішити всі питання власними зусиллями. Тоді вони звертаються до послуг посередників.

Посередницьке підприємництводедалі більше поширюється в ринковій економіці. Його представниками є установи та окремі особи, які посідають місце між підприємцем і споживачем. Потреба в посередниках виникає тоді, коли виробник не може безпосередньо реалізувати товар, а споживач – придбати. Така потреба посилилась у сучасній економіці України, коли традиційні зв’язки підприємствами порушились, а нові ще не налагодились.

Посередницькі фірми можуть надавати також інформаційні, консультаційні, маркетингові послуги, їхніми агентами є брокери,маклери та дилери. Крім суто брокерських операцій, посередницька фірма може здійснювати торгівлю на власний розсуд. В Україні починає створюватися система посередництва, що ґрунтується на попередніх замовленнях. Одним з її проявів є ф’ючерсна угода, зміст якої розглядався у попередній темі.

Фінансове підприємництво – діяльність у сфері грошово-кредитних відносин. Об’єктом купівлі-продажу тут є специфічний товар – гроші, валюта, цінні папери. Не так давно в Україні фінансові операції були цілком монополізовані державою. Здійснення фінансових угод громадянами вважалося злочином. Нині уже дещо інша ситуація. Фінансовий підприємець продає одні гроші за інші, “грає” на курсі цінних паперів. Агрегатами фінансового підприємництва є комерційні банки, фондові біржі, навіть громадяни-підприємці.

Особливою формою кредитно-фінансових відносин є страхове підприємництво.Його необхідність пов’язана з ризиком, який є невід’ємною рисою ринкової економіки. Кожний підприємець діє на свій страх і ризик і не може обійтися без надійного страхування на випадок небезпеки.

Страхування – це формування грошових фондів та їхнє використання на відшкодування збитків у разі непередбачених випадків і на допомогу громадянам у певні періоди життя. За умов ринку страхове підприємництво виконує дві основні функції:

- захищає бізнес і населення від втрат;

- забезпечує привласнення прибутку.

Розглянемо співвідношення понять “бізнес” та “підприємництво”. Термін “бізнес” ширше використовується за кордоном. Вітчизняна наука частіше вживає термін “підприємництво”. І відповідно суб’єктів підприємницької діяльності називають “бізнесмен” і “підприємець”, ідентифікуючи їх як людей, що “мають власну справу”.

Однак у науковій літературі часто наголошують на відмінності цих понять.

Бізнесом вважають законно (або незаконно) організовану діяльність, що приносить дохід та інші вигоди. Тобто головним у бізнесі є одержання комерційного зиску.

Підприємництво, ж, не противагу бізнесові, передбачає вихід за межі тільки ділової (бізнесової) активності людей. Підприємництво – це реалізація потенційних можливостей людини, це тип господарської поведінки щодо організації, розроблення, виробництва і реалізації благ, щоб отримати прибуток та соціальний ефект.

Відповідно є відмінності між поняттями “бізнесмен” і “підприємець”. Вважають, що бізнесмен – це людина, яка займається просто відтворювальною функцією, виробляючи рік у рік одні й ті ж товари, чи надаючи одні й ті ж послуги. Підприємець – це суб’єкт, якого вирізняє творчий неспокій, ризик, бажання пошуку нових ресурсів, та їх нових комбінацій, технологій, виготовлення нових благ, завоювання нових ринків збуту і нових сфер застосування капіталу.