Типологія туристів

У світі спостерігається динамічне збільшення кількості туристів та кількості країн і місць, що стали популярними туристськими напрямами. Масовий туризм як культурний феномен розвивається під впливом змін, що відбуваються на сьогодні у суспільстві.

Зазвичай, основна частина туристів під час подорожі випробовує необхідність у наявності чогось ‟знайомогоˮ, поширеного у місці їх проживання. Так, ‟знайомимиˮ можуть бути, наприклад, національна кухня або супутник, що говорить однією мовою. Український турист, подорожуючи за кордоном, переживає особливе почуття, виявивши ресторанчик з українською національною кухнею, а зустріч з земляком викликає у нього таке захоплення, якого він ніколи не випробовував на батьківщині. Наявність чогось ‟знайомогоˮ дає можливість туристові почувати себе комфортніше і навіть безпечніше під час подорожі, насолоджуватися поїздкою. У людини, сформованої певним громадським середовищем, ‟зануренняˮ у стороннє середовище здатне викликати страх і паніку.

Велике значення у процесі адаптації туриста до ‟новогоˮ мають його індивідуальні якості.

Умовний підбір типових комбінацій співвідношення ‟новогоˮ і ‟знайомогоˮ, що становлять певну типологію туристів, уможливлює виокремити чотири туристські ролі:

1. Організований масовий турист. Туристський маршрут для нього формується заздалегідь. Організований масовий турист отримує турпродукт, сприймаючи і розцінюючи його як черговий товар, пропонований для масової реалізації; під час поїздки не приймає майже ніяких рішень. Співвідношення між ‟новимˮ і ‟знайомимˮ є таким: максимум − ‟знайомогоˮ, мінімум − ‟новогоˮ.

2. Індивідуальний турист. Маршрут для нього також планується заздалегідь, але не повністю, і в цьому полягає головна відмінність індивідуального туриста від організованого масового туриста. Індивідуальний турист частково бере участь у формуванні туру, контролює час поїздки і маршрут, не обмежений рамками групи, усі послуги отримує виключно від туристських організацій. Домінантою є ‟знайомеˮ, але значно меншою мірою.

3. Турист-дослідник. Організовує поїздку самостійно, уникає звичних туристських маршрутів, але віддає перевагу комфорту, властивому масовому туризму, при розміщенні, перевезенню. Турист-дослідник намагається зближуватися з місцевим населенням. Активніше, ніж організований масовий і індивідуальний туристи, відривається від ‟знайомогоˮ, але за певних обставин завжди готовий повернутися до нього. ‟Новеˮ домінує, але існує невелика прихильність до ‟знайомогоˮ.

4. Турист-бродяга. Активно уникає ‟знайомогоˮ, відкидає будь-які форми зв’язку з туристськими організаціями, вважає загальноприйнятий туризм ‟пріснимˮ, позбавленим привабливості. Турист-бродяга схильний усе виконувати самостійно і розраховує тільки на себе. У нього немає фіксованого маршруту, графіка пересування, чіткої мети подорожі. Він повністю занурюється у культуру місцевості, якою подорожує. ‟Новеˮ повністю домінує над ‟знайомимˮ.

Ролі організованого масового туриста та індивідуального туриста мають інституціональні (постійні) туристські форми.

Ролі туриста-дослідника і туриста-бродяги мають неінституціональні туристські форми, які прийнято вважати ‟відкритимиˮ, тому що їх взаємодія з туристськими організаціями є мінімальною.

Інституціональний туризм є масовим. Усі послуги з перевезення, розміщення, харчування завчасно бронюються туристськими організаціями, які беруть на себе турботу про туриста від початку до закінчення поїздки. Програма туру змістовно пропонує ‟незнайомеˮ, але завдання інституціонального туризму полягає у наданні туристові можливості прийняти ‟незнайомеˮ без відчуття дискомфорту. Нові досвід, враження, отримані туристом, необхідно планувати і тримати під контролем. Туристові слід створювати ілюзію пригоди, виключаючи щонайменший ризик і непередбачені ситуації. Цього можна досягати двома способами:

· трансформацією аттрактивних елементів;

· стандартизацією туристських об’єктів.

Кожен регіон має аттрактивні елементи (пам’ятки), здатні привернути увагу туриста. Деякі пам’ятки мають світову популярність, є природними засобами залучення туристів, наприклад швейцарські Альпи. Є пам’ятки, що створюються штучно для залучення туристів, наприклад Дисней-ленд. Відвідування природних і створюваних пам’яток є обов’язковим елементом масового туризму.

Існує тенденція трансформації природних пам’яток з метою використання їх у туризмі. Наприклад, цікаві об’єкти перетворюють на національні парки, місцеві свята перетворюють у більш колоритні для того, щоб зацікавити туриста.

У той час, коли трансформація природних пам’яток покликана надати масовому туристові контрольоване ‟новеˮ, стандартизація туристських об’єктів і послуг повинна забезпечити ‟знайомеˮ.

Навіть у слабо розвинених країнах, які розраховують на прийом туристів, необхідно створювати туристську інфраструктуру, відповідно до світових стандартів. Проте кожна країна повинна зберігати місцевий колорит, що є дуже важливим для залучення туристів. При цьому певні стандарти доцільно поширювати також на місцеві традиції. Наприклад, асортимент предметів народних промислів слід складати згідно з туристським попитом.

Трансформація природних пам’яток і стандартизація туристських об’єктів і послуг, розрахованих на задоволення потреб масового туриста, мають негативні сторони, а саме:

• втрачається або зводиться до стандартів індивідуальність пам’яток, унаслідок чого деякі з них перестають шануватися місцевим населенням;

• набуває поширення таке явище, як ‟ізоляція туристаˮ, наприклад будівництво об’єктів, розрахованих тільки на туристів (нічні клуби, казино). У масовому туризмі це явище посилюється тим, що турист, як правило, не знає мови країни відвідування, захищений від контактів з населенням, не стикається з ‟живоюˮ культурою, її носіями та повертається додому з ілюзорними уявленнями про країну.

Оскільки ролі туриста-дослідника і туриста-бродяги мають неінституціональні форми, відмінність між ними ґрунтується на рівні ризику і відчуження від туристської системи, на їх взаємовідносинах з населенням країни, якою вони подорожують.

Знайомство туриста-дослідника з країною відвідування, її культурою, населенням є досить глибоким. Він намагається висловлюватися місцевою мовою, при цьому не повністю ‟розчиняєтьсяˮ в середовищі. Прагне, на відміну від туриста-бродяги, краще пізнати місцевих жителів, але не прагне стати одним з них.

Відкриваючи нове цікаве місце, турист-дослідник ‟прокладає дорогуˮ для масового туризму, що зацікавлений у нових маршрутах.

Якщо турист-дослідник представляє своєрідну інтерпретацію мандрівника, то турист-бродяга є, швидше, мандрівником з минулих віків.

За своїм світоглядом і моделлю подорожі турист-бродяга є феноменом: шукає незнайоме середовище і прямих контактів з місцевим населенням, подорожує без певного маршруту і розкладу, а також без конкретного місця призначення. Не шукає комфорту і живе просто, наскільки дозволяють скромні матеріальні можливості. Засобами пересування слугує усе, що можливо застосувати: велосипед, човен, попутний транспорт. Також турист-бродяга багато ходить пішки. Туриста-бродягу можна виокремити до особливої субкультури, представники якої є своєрідною опозицією масовому туризму.

Таким чином, основною змінною, на основі якої сформована типологія туристських ролей, є співвідношення ‟новогоˮ і ‟знайомогоˮ. Кожна туристська роль характеризується особливою формою споживчої поведінки, мотивами подорожі і вибором туристського продукту.

Відомо, що туризм значно впливає на регіон, в якому він розвивається, і сила цього впливу залежить від форми і типу туристських ролей. З точки зору пристосування до туристського попиту, найбільший вплив мають інституціональні туристські форми. Саме для них і створюються туристська інфраструктура, матеріальна база, додаткові аттрактивні об’єкти і заходи. Неінституціональні туристські форми у цьому сенсі мають незначний вплив на регіон.