Ранні національні релігії
Виникнення національних релігій
Одним із історичних типів у структурі релігій сучасного світу є національні релігії.
Національні релігії – релігійнівірування та культові дії, притаманні конкретному народові.
Історія цих релігій тісно пов’язана з історією відповідних етносів, а звідси й назви цих релігій – національні. Національні релігії сформувались у надрах родоплемінних та еволюціонували в період становлення і розвитку класового суспільства, відображаючи процес формування народностей, а згодом націй. Послідовниками національних релігій є в основному представники даного етносу, хоч особи інших етносів також можуть бути за визначених умов прихильниками даної релігії.
У своїй еволюції національні релігії проминули ряд етапів: від ранніх національних релігій, що сформувалися за рабовласницького ладу, до пізніх національних релігій, які склались у період існування народностей та зародження націй. Ранні національні релігії мали обмежений вплив на населення, позаяк до виконання культу не допускалися раби і частина бідноти. Термін їх існування був досить коротким; із падінням рабовласницьких суспільств вони перестали функціонувати, хоча їхні цінності потім перейшли у пізні національні релігії. Раннім національним релігіям властивий політеїзм.
Пізні національні релігії формувалися в епоху переходу від рабовласницького до феодального ладу, занепаду окремих національних держав чи повного їх зникнення. На них відбивалися не тільки зміни соціального характеру, а й виникнення нових народностей, на основі яких згодом формувались окремі нації. За широкої асиміляції народностей пізні національні релігії набували вагомішої мотивації. Їм властива більша живучість, окремі з них існують у межах етносу і зараз. Окрім політеїстичних релігій, виникали монотеїстичні національні релігії (наприклад, сикхізм).
До них зараховують релігії, що природно сформувалися в лоні ранніх цивілізацій, етносів у процесі розвитку їх уявлень про природний і надприродний світи і сили, що ними управляють.
Ранні національні релігії ще не фіксували своїх родоначальників, здебільшого вони не мають письмових джерел, аргументів і втілені в міфі. Міфологічність – їх основна риса.
Ранні національні (народні) релігії – релігійні вірування, витворені в лоні ранніх етносів, які засвідчили перехід від родоплемінного до громадянського суспільства, об’єктом поклоніння яких були боги.
До цих релігій відносять (з префіксами “старо-“, “давньо-“):
1. давньоєгипетську,
2. давньоіндійську,
3. давньоєврейську,
4. давньогрецьку,
5. давньоперську,
6. давньоримську,
7. давньоіранську,
8. давньослов’янську та т..
Головні риси ранніх національних (етнічних) релігій:
1. Усунення від офіційного культу низів суспільства.
2. Порівняна мало живучість.
3. Суворий політеїзм.
4. Зародження вчення, про посмертну віддяку (наявність причинного зв’язку між поведінкою людини в земному житті та її долею у загробному).
5. Обов’язковість жертвопринесень.
Жертвопринесення – релігійний обряд, який виявлявся в принесенні дарів богам, святим духам, померлим предкам з метою їх умилостивлення або подяки.
Давньоєгипетська релігія. Релігія давніх єгиптян була політеїстичною (до тисячі богів і богинь); водночас у ній зберігалися і первісні релігійні форми – фетишизм, тотемізм, культ предків, магія, землеробський культ. Давньоєгипетське мислення було тісно пов’язане з магією, її трьома головними принципами: подібності, заміни цілого його частиною і вірою в чудодійну силу слова (магія слова). Давньоєгипетський пантеон утворювали бог сонця Ра, бог вітру Шу, який розділяв небо і землю, богиня вологи Тефнут, бог землі Геб, богиня неба Нут, а також Осіріс, який із часом став володарем неба й якого ототожнювали з Ра, його дружина Ісіда та т.. Визнання за деякими богами космічної та універсальної сили, висунення їх на чільні місця в пантеоні зумовили виникнення монотеїзму. Так постала концепція єдиного бога в трьох особах. Водночас одне божество могло виконувати різні функції та існувати в різних іпостасях. Вважалось, що боги створили людей, аби ті служили їм. Саме це стало поштовхом для формування відповідної культової системи: будівництва храмів, вівтарів, статуй, утримання великої кількості призначених для жертвопринесення тварин. Єгиптяни вважали, що жертвопринесення є основною формою спілкування людей з богами.
Релігії античного світу. Релігії античного світу (племен, що населяли територію Давньої Греції та Давнього Риму) є комплексом політеїстичних вірувань і культів, властивих рабовласницькій епосі. Розвинута їх міфологія протягом багатьох століть живила своїми ідеями вселюдську культуру.
Релігія Давньої Греції. Релігія Давньої Греції зберігала численний пантеон гомерівських олімпійських богів, інколи змінюючи їх ієрархію. У т.ї стичнів епоху (до VII т.. до н.е.) найпоширенішими були тотемічні, фетишистські, анімістичні вірування. Давні греки вважали, що світ наповнений демонічними силами – звіро- та людиноподібними істотами. В основі їх світорозуміння було обожнення природи. Давньогрецька релігія звеличувала фізичну працю. Тому так багато богів т.ї стичніву вали різним видам діяльності: Артеміда наглядала за полюванням, Гермес, Аполлон і Пан – за скотарством, Деметра дбала про землеробство,
Міфологія Давньої Греції. Своєї довершеності досягла в олімпійський період, коли всі міфологічні образи були зосереджені навколо подій, пов’язаних з горою Олімп. Давні греки розглядали світ як велику родову общину. Управляли цим світом (природою, людьми) верховні боги, що мешкали на Олімпі. Усі вони уявлялися прекрасними божествами, втіленням найвищих чеснот. Крім них були численні другорядні божества гір, річок, лісів, багато героїв.
Олімпійський пантеон очолював «батько всіх богів і людей» , правитель світу Зевс. Усі боги були підлеглими йому, а ті, в свою чергу, правили своїми сферами світобудови, опираючись на менших богів і духів. Олімпійські боги антропоморфні – фізично тотожні людям, наділені людськими якостями: їдять, п’ють, сваряться, миряться. Відмінність їх від людей полягає в тому, що вони безсмертні, могутні, здатні звершити те, що не під силу людині.
Поруч із ними фігурувало багато міфічних героїв – приборкувачів чудовиськ, які шкодили людям. Антропоморфізм давньогрецької міфології свідчив про усвідомлення людьми свого місця у світі, посилення їх влади над природою. Згодом антропоморфні грецькі боги дедалі більше уособлювали абстрактні сили природи та суспільства.
Релігійний культ давніх греків.Культова система в Давній Греції не була монолітною, оскільки тут ніколи не було державної релігії. В ній існували різні культи, найпомітнішими серед яких є культи Аполлона і Діоніса, що протиставлялись один одному. Якщо бог сонячного світла, мудрості, покровитель мистецтв Аполлон символізував розум, закон, гармонію, то бог виноградарства і виноробства Діоніс уособлював стихійні, руйнівні, т.ї стичні сили. Особливий елемент давньогрецького релігійного культу – храми, найдавніші з яких збудовано в XII т.. до н.е. Вони вважалися пристанищем богів, уособлених у скульптурах. У давньогрецькому культі важливу роль відігравало передбачення людської долі, що здійснювалося у знаменитому храмі Аполлона в Дельфах.
Релігія Давнього Риму. Історія релігії Давнього Риму охоплює три етапи:
1. Давня римська релігія (релігія общини). Цей етап завершився в VI т.. до н.е.
2. Класична римська релігія (релігія республіканського Риму) – V–І т.. до н.е.
3. Релігія Римської імперії (І–IV т.. н.е.).
1. Відомостей про давньоримську релігію збереглося небагато. Очевидно, це була релігія общини з елементами тотемізму, фетишизму, магії, анімізму. Особливо вшановували римляни капітолійську вовчицю, яка, за легендами, вигодувала засновників міста Рема і Ромула. Римляни поклонялися Юпітеру – богові неба, світла, володарю погоди і дощу, носію перемоги; Юноні – богині шлюбу, материнства, жінок, дружині Юпітера; Мінерві – богині родючості, покровительці мирної праці й ремесел, наук і мудрості, медицини й мистецтва; Марсу – богові війни.
2. Республіканський Рим успадкував давню релігію царської епохи. Але вона не могла встояти перед впливом еллінської (грецької) культури, і вже в III т.. до н.е. в римську релігію прийшли грецькі культи. Грецькі боги Деметра, Діоніс, Кора, Меркурій стали римськими Церерою, Лібером, Прозерпіною, Гермесом, культ бога-цілителя Ескулапа – культом Асклепія тощо. На початку II т.. до н.е. остаточно сформувався культ 12 головних богів: Юпітера, Юнони, Нептуна, Мінерви, Марса, Венери, Алоллона, Діани, Вулкана, Вести, Меркурія.
3. У II т.. н.е. в Римській імперії поширився мітраїзм. Прагматично мислячі римляни захоплювалися розмірковуваннями про добро і зло. Певний час культ Мітри був державним.Серед східних культів, що проникали в Римську імперію, була і нова релігія, якій належало велике майбутнє, – християнство. Велику роль у його поширенні й утвердженні відіграв апостол Павло.
Релігія давніх слов’ян. Давньослов’янський пантеон утворювали боги вищого і нижчого рівнів, які різнилися між собою за місцем серед інших божеств, функціями. Неоднаковим було і ставлення до них. Богам вищого рівня приписувались більш узагальнені функції. До них належали бог неба, вогню Сварог, бог сонця Дажбог (Даждьбог), бог родючості Ярило, бог грози Перун, бог багатства Велес. Богам нижчого рівня відводилися конкретні функції, пов’язані з господарськими циклами, сезонними обрядами або тим, що уособлювало цілісність конкретних соціальних утворень. Наприклад, Род уособлював єдність потомків конкретного роду, Щур (Цур) вважався покровителем роду, що оберігав людей від злих сил. Важливу роль у розумінні слов’янами світобудови відігравало світове дерево. Воно служило вихідним пунктом, від якого їх свідомість моделювала вертикальну: три царства (небо, земля, підземелля); горизонтальну (північ, захід, південь, схід) структури світу, життя і смерть (зелене, квітуче і сухе дерево).
Ще вони тлумачили світ через систему протилежних категорій: доля – недоля, щастя – нещастя, життя – смерть, парне – непарне, справа – зліва, чоловіче – жіноче начала, верх – низ, суша – море, вогонь – вода, близько – далеко та т..
Обожнювали вони й такі абстрактні поняття, як Правда, Кривда, Доля, Лихо, Смерть, або навіть спеціалізовані функції – суд.