Поняття законодавства, законності та правопорядку

Закони є обов’язковими для всіх. І держава приймає їх для того, щоб вони виконувалися, втілювалися в життя. Коли органи держави, службові особи, громадяни та їх об’єднання виконують закони, тоді у суспільстві панує законність. При цьому слід особливо підкреслити, що дотримуватись законів повинні всі суб’єкти суспільного життя. Всі рівні перед законом і ніхто не може бути звільнений від безумовного підкорення його вимогам. Що ж таке законність?

Законність – це стан суспільного життя, який характеризується неухильним дотриманням і виконанням законів всіма суб’єктами.

Тоді як закон закріплює загальнообов’язкові правила поведінки, законність “прокладає” шлях до повного і безперешкодного їх здійснення. Інакше кажучи, вона є неодмінною умовою реального втілення законів у життя. Отже, дотримання законів приводить до встановлення законності у суспільстві, а законність, в свою чергу, забезпечує їх реалізацію.

Основними засадами законності вважають:

а) верховенство закону в системі нормативних актів;

б) єдиність законності;

в) незаперечність закону в соціальній практиці;

г) реальний характер законності;

д) забезпечення прав людини;

е) невідворотність відповідальності за правопорушення;

є) взаємозв’язок законності і доцільності, законності і культурності, законності і справедливості та ін.

Законодавство є основою законності і водночас – її гарантією. Це пояснюється насамперед тим, що саме в законодавстві закріплюється обов’язок усіх людей і організацій, службових осіб і державних органів не порушувати законність; визначаються завдання і повноваження відповідних органів по охороні і забезпеченню законності тощо. Отже, законодавство є гарантією законності тому, що передбачає всі юридичні засоби реалізації, охорони і відновлення законності.

Внаслідок втілення приписів законів у практичну поведінку людей, їх відносини, наше життя стає більш організованим, впорядкованим, а в суспільстві в цілому складається певний порядок. Такий порядок називається правопорядком. Він визначається як порядок суспільного життя, який утворюється за умов законності. Отже, правопорядок є наслідком здійснення законів і законності, кінцевим результатом правового регулювання суспільних відносин.

Законність – явище багатогранне. Її розглядають як принцип формування правової держави, як метод управління суспільством, як режим точного виконання закону. Законність трактують і як сукупність вимог, гарантій, що забезпечують порядок у державі. Важливе місце належить і таким категоріям, як “зміцнення законності”, “порушення законності”, “стан законності” та ін.

Законність - режим точного виконання діючого закону, бо закон тільки тоді має свою соціальну цінність, коли він виконується. Звідси випливає, що законність – це правовий режим точного виконання діючих законів усіма суб’єктами права в сфері правотворчості і право реалізації, в інших сферах життєдіяльності людей, режим, за якого забезпечуються права і виконуються обов’язки людиною, державою і громадянським суспільством.

Таким чином, законність як режим відповідності суспільних відносин діючим законам (іншим нормативно-правовим актам), що утворюється в результаті їх здійснення суб’єктами права, характеризуєтьсяправопорядком.

Існує тісний зв'язок між правопорядком і законністю. Правопорядок - це наслідок законності, її результат. Можна стверджувати: який рівень законності у державі, такий і стан правопорядку, оскільки правопорядок перебуває під захистом закону та й держави в цілому.

Отже, цивілізований правопорядок — це результат досить високого рівня загальної нормативної культури та правосвідомості громадян, свідчення ефективного право­вого регулювання правовідносин, їхня стабільність, а також надійні юридичні гарантії прав і свобод членів суспільства.

Цивілізований правопорядок - основна цінність народу, він несумісний з приниженням гідності людини і можливий лише у правовій державі.

Правова держава забезпечує зміцнення свідомої дисцип­ліни громадян, виховує повагу до права, створює умови для нормального функціонування суспільства з використанням традицій, звичаїв та культури народу. У такій державі ос­новними засобами дотримання високого ступеня правопо­рядку є не стільки покарання, скільки переконання, вихо­вання, авторитет державної влади та правосуддя. Головне у цивілізованому правопорядку - забезпечення охорони прав і свобод громадян, шанобливе ставлення до них (у тому числі і в державних установах), утвердження віри насе­лення у державу та Ті установи.

Досягти ідеального правопорядку неможливо. Але звести до мінімуму вчинення злочинів можна. Основне - піднести духовний рівень життя народу, підвищити його правосвідо­мість, домогтися високого ступеня професіоналізму юристів та працівників вищих державних органів. Наразі вся право­охоронна діяльність і нормативна база повинні мати націо­нальне підґрунтя, а при врегулюванні різноманітних конфлі­ктів треба використовувати духовні норми, законослухня­ність населення, високоцивілізовані способи співжиття.