Розвиток науки

Провідним науковим центром України в 60-80-і рр. була республіканська Академія Наук на чолі з відомим вченим Б.Патоном. АН УРСР складалася З трьох секцій: фізико-технічних і математичних, хіміко-технологічних і біохімічних та суспільних наук. Саме вони визначали основні напрями наукових пошуків учених.

В академічних установах неухильно зростала кількість дослідників. Якщо на початку 60-х років їх налічувалося 3,6 тис, то в 1985 р. – вже 15,3 тис. чоловік. За ці ж роки кількість докторів і кандидатів наук в республіці зросла в 5,5 рази.

Здобутки вітчизняної науки в цей період були вагомими. Зокрема, в цей час було створено унікальну плавильну установку «Ураган» для вивчення плазми і керованої термоядерної реакції.

В розпорядженні українських вчених з 1966 р. був найбільший в Європі лінійний прискорювач електронів.

Теоретичні розробки математиків використовувались для розрахунку орбіт штучних супутників Землі.

Вітчизняними дослідниками було відкрито механізм передавання генетичної інформації, що мало велике значення для вивчення проблем спадковості.

Інститут кібернетики на чолі з академіками В.Глушковим, а згодом В.Михалевичем став провідним в СРСР з проблем створення автоматизованих систем проектування електронно-обчислювальних машин.

Прискоренню технологічного впровадження найперспективніших результатів фундаментальних досліджень сприяли науково-технічні комплекси та інженерні центри, створені в Академії Наук. Найпотужнішими серед них були Інститут електрозварювання, Інститут кібернетики, Інститут надтвердих матеріалів.

Українські вчені вперше у світовій практиці запропонували нові марки високотривкого чавуну, безнікелевої антикорозійної сталі та ін. Завдяки фундаментальним і прикладним розробкам вчених-геологів на території України розширилися можливості освоєння корисних копалин.

З метою підвищення ефективності науково-дослідної роботи постійно удосконалювались організаційні засади зв'язків науки з виробництвом.

Особливо поширеним стало укладення господарських договорів науково-дослідних установ з виробничими колективами. Така форма співробітництва вчених і виробничників приносила значні позитивні результати, Протягом 1970-1985 рр. у виробництво було запроваджено понад 13 тис. наукових розробок вчених Академії Наук УРСР. Це дало відчутний економічний ефект.

Однак практична реалізація наукових розробок була нелегкою справою. Це пояснюється тим, що тогочасна економічна система не була зорієнтована на запровадження передових ідей і наукових технологій. Вони знаходили своє практичне втілення лише після застосування силових адміністративних заходів, наказів і розпоряджень «зверху».

Жорстке планування, як правило, штовхало господарників на пошуки більш легких, екстенсивних шляхів і методів, які приносили швидкі результати, а не вдаватися до перспективних інтенсивних засобів розвитку виробництва.

Внаслідок цього значна частина цікавих і перспективних наукових розробок так і залишилася не реалізованою на практиці або згодом знайшла своє застосування за межами Радянського Союзу.

Єдиним винятком тут були лише розробки для військово-промислового комплексу і глобальні наукові дослідження. Вони мали беззаперечне загальнодержавне значення для радянської країни, що намагалася підтримати свій статус «наддержави».

Досить складним був період 60-80-х рр. і для вчених-гуманітаріїв. На зміну одного культу – сталінського – приходили інші – хрущовський і брежнєвський.

На догоду кожному з них вчених примушували «творити» науку, що прислужливо прославляла той чи інший режим. Загальнообов'язковими складовими частинами всіх наукових досліджень суспільствознавців того часу були так званий «класовий підхід» і критика шкідливих і ворожих соціалізмові буржуазно-націоналістичних поглядів і концепцій.

Проте всупереч тотальному контролю керівних ідеологічних органів і цензурі, деяким українським вченим вдалося опублікувати цінні за своєю об'єктивністю і правдивістю наукові дослідження.

Серед них варто назвати праці Михайла Брайчевського, присвячені походженню Русі, виникненню Києва й інших давньоруських міст. Високої оцінки заслуговує його відома полемічна праця «Приєднання чи возз'єднання», в якій розглядаються події часів Хмельниччини.

В ній, зокрема, була піддана аргументованій критиці офіційна інтерпретація Українсько-російського договору 1654 р. і зроблена спроба об'єктивно оцінити діяльність керівників козацької України. Ця робота була написана ще за часів хрущовської «відлиги» для «Українського історичного журналу», але з'явилася тільки в 1972 р., і то – за кордоном.

Надзвичайно цінними для розвитку вітчизняної історичної науки були також праці О.Апанович, в яких правдиво розповідалося про історію українського козацтва.

У 1979 р. завершив роботу над відомою історико-філософською працею «Лист до російських та українських істориків» Ю.Бадзьо, в якій автор дослідив походження трьох слов'янських народів – українського, російського та білоруського. Правдиві праці з історії українського народу та його культури підготували в цей час Є.Пронюк, І.Дзюба й інші вітчизняні історики, філософи та літературознавці.

Крім цього, в 60-80-і роки науковими колективами суспільствознавців були створені такі багатотомні публікації, як «Історія Української РСР». «Історія українського мистецтвознавства», «Історія української літератури». «Словник української мови», в цей період побачили світ «Українська радянська енциклопедія». «Радянська енциклопедія історії України» та ін.

Однак далеко не всі актуальні проблеми, події та явища знайшли об'єктивне висвітлення в цих виданнях. Ось чому ці фундаментальні праці не одержали позитивної оцінки наукової громадськості, особливо зарубіжної.

Далеко не всі підрозділи Академії Наук УРСР працювали ефективно. Деякі з них були створені з кон'юнктурних міркувань, без достатніх на те причин. Зрозуміло, що «діяльність» таких наукових осередків не приносила користі, а лише розпорошувала наукові сили і вела до марнотратства державних коштів.

В умовах монополізації науки групою вчених-адміністраторів з Москви і Ленінграда навіть незначні прояви інакомислення і наукової опозиційності серед українських вчених відразу ж придушувалися.

Багато хто з них був позбавлений можливості займатися науковою роботою в ході ідеологічних «чисток» і політичних переслідувань 70-х років.

ІV. Закріплення вивченого матеріалу.

V. Підсумок уроку. Домашнє завдання.

Тема: Освіта і наука

Мета: Ознайомити учнів з освітою та станом науки, формувати вміння узагальнювати й систематизувати історичний матеріал, складати логічні історичні схеми подій, виховувати повагу та почуття гордості до історичного минулого.

Обладнання: підручник історії України, карта.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація знань і визначення теми, мети уроку.

1. Як змінювався розмір середньої заробітної плати в УРСР у 60-80-х роках?

2. Як у 60-80-х роках розвивалося житлове будівництво в Україні?

3. Які демографічні зміни у складі населення України відбувалися в 60-80-х роках?

4. Дайте пояснення терміна «дефіцит».

5. Які негативні тенденції у розвитку торгівлі та побутового обслуговування населення з'явилися в 70-80-і рр.?

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

1. Освіта

Після зміни партійного і державного керівництва Радянського Союзу в жовтні 1964 р. реформаційні процеси в освіті, що відбувалися за часів М.Хрущова, на якийсь час призупинилися, але згодом реформа освіти була продовжена.

Зокрема, з 1966 р. розпочалося повсюдне введення обов'язкової десятирічної освіти, причому вона запроваджувалася не тільки в загальноосвітній школі, а й в системі середньої спеціальної освіти та професійно-технічного навчання.

Водночас посилилася централізація управління системою освіти. В 1969 р. було створене Міністерство освіти СРСР, яке взяло на себе виконання цілої низки функцій Міністерства освіти УРСР, чим суттєво обмежило колишнє автономне існування останнього.

Помітною ознакою 60-70-х рр. стала політизація навчально-виховного процесу. Крім того, з 1968 р. було відновлено військову підготовку у вузах, а з 1972 р. вона стала обов'язковою в усіх середніх школах республіки.

В 1984 р. Верховна Рада СРСР схвалила «Основні напрями реформ загальноосвітньої і професійної школи», які конкретизували освітню політику держави «в умовах розвинутого соціалізму». Відповідно до цього документа помітно посилилася ідеологізація шкільного навчання, однак важливе місце продовжували займати питання трудового виховання, засвоєння учнями конкретних знань з природничих, економічних і суспільних наук.

Кількісні показники розвитку загальної освіти в Україні у 60-80-і рр. були в цілому позитивними. І все ж відчувалося, що з кожним роком рівень освіти випускників середніх шкіл невпинно знижується. Особливо низьким був рівень підготовки учнів сільських шкіл.

Між тим, гострі народногосподарські проблеми вимагали постійного поповнення провідних галузей економіки, науки, освіти та культури висококваліфікованими спеціалістами.

Щоб хоч якось посприяти вирішенню цієї складної проблеми, у 60-80-і рр. була відчутно зміцнена матеріально-технічна база вузів, збудовані нові навчальні корпуси, гуртожитки, їдальні, спортивні комплекси для студентів.

На базі Донецького, Сімферопольського та Запорізького педінститутів були створені університети. Крім цього, у республіці було відкрито нові інститути. В результаті в 60-80-і рр. удвічі збільшилася загальна кількість студентів. Відповідно зросло і число спеціалістів з вищою освітою в народному господарстві УРСР: якщо в 1964 р. їх налічувалось 2,3 млн., то в 1985 р. 7,3 млн. чоловік.

Але, незважаючи на ці досить солідні кількісні показники, проблема з кваліфікованими кадрами в Україні залишалася досить гострою.

Значну кількість місць у вузах республіки займали студенти з соціалістичних країн і країн, що розвивалися. Так, в 1971 р. лише у вузах і технікумах Харкова навчалося понад 2 тис. студентів із 22 країн світу.

З іншого боку, складною проблемою залишалася якість підготовки спеціалістів. Вона, як і раніше, в цілому була низькою, особливо на заочних і вечірніх відділеннях. На початку 80-их років, у зв'язку із зростаючими вимогами науково-технічної революції, стало особливо помітно, що рівень підготовки фахівців в УРСР, як і загалам у СРСР, поступався світовим стандартам.