Синдроми з переважанням порушень інтелекту

Синдром фізичного та психічного інфантилізму посідає проміжне місце між олігофренією та нормальним інтелектом. За Міжнародною класифікацією хвороб 9-го перегляду цей стан визначається як "межова розумова відсталість" (ІQ в межах 70-80). Психофізичний інфантилізм є патологічним станом, що характеризується затримкою фізичного і психічного розвитку, зі збереженням у дорослих людей рис характеру, притаманних дитячому та підлітковому віку. Він характеризується наявністю притаманних дітям особливостей суджень і поведінки, підвищеною навіюваністю, емоційною нестриманістю, залежністю від батьків, обмеженістю інтересів, недостатньою самостійністю в діях і вчинках т. ін. Судження таких осіб незрілі, логіка емоційна, мислення конкретне, образне, недостатня глибина афективних переживань, емоційна нестійкість, крихкість психіки, нецілеспрямована діяльність, відсутність творчості, інколи безпорадність. Поряд з цим мають місце незрілість психомоторіки і вегетативних реакцій. Міміка невпевнена, вираз обличчя по-дитячому привітливо- довірливий, рухи швидкі, поривчасті. Разом з тим спостерігається незграбність, швидка втомлюваність при цілеспрямованій діяльності. У таких осіб мають місце порушення сну і апетиту, вазомоторна лабільність, підвищена пітливість, знобливість. Серед особистісних рис нерідко відмічаються прояви незрілості, нерішучості, невпевненості і тривожності. Вважається, що психофізичний інфантилізм має ендогенне походження, але не виключена генетична обумовленість. З віком прояви інфантилізму стають менш помітними, однак цілком не зникають. Синдром олігофренії – під цією назвою поєднуються багаточисельні хворобливі форми, різні за патогенезом, але подібні за проявами, що проявляються недорозвиненням психіки та організму взагалі. Олігофренії поділяють на три основні форми: ідіотія, імбецильність та дебільність.

Психоорганiчний (енцефалопатичний) синдром – симптомокомплекс порушень пам’яті, інтелекту і афективності. Для більшості захворювань, що супроводжуються цим синдромом, характерним є наявність астенії. В залежності від нозологічної природи захворювання порушення, що характеризують психоорганічний синдром, поєднуються між собою у різних сполученнях. Притаманні означеному синдрому порушення мають різний ступінь вираженості.

Розлади пам’яті при ньому зачіпають в тій чи іншій мірі всі три основні її сторони: запам’ятовування, ретенцію та репродукцію. В одних випадках переважають дисмнестичні розлади, в інших – амнестичні, в першу чергу фіксаційна та (або) прогресуюча амнезія. Порушення пам’яті, особливо у формі амнезій, нерідко супроводжуються появою образних спогадів подій минулого життя, а в ряді випадків і конфабуляцій. Психоорганічний синдром супроводжується порушенням сприйняття оточуючого – зниженням або неможливістю охопити будь-яку ситуацію повністю: хворі сприймають в ній лише деталі. Обмежується обсяг уваги.

Порушення пам’яті, сприйняття та уваги тісно пов’язані з погіршенням орієнтування – спочатку в оточуючому, а при погіршенні стану – і у власній особі. Про порушення інтелектуальної діяльності свідчать зниження рівня суджень та умовиводів. Одною з ранніх ознак зниження інтелекту є порушення критичних здібностей у відношенні самооцінки та оцінки оточуючого середовища. Афективні реакції нестійкі, іноді змінюються щохвилинно, бурхливо проявляються (нестримання афекту), але звичайно нетривалі і швидко гаснуть. Домінуючий афект легко підпорядковує собі дії хворих, а одночасне зниження рівня суджень і критики можуть призвести до здійснення ними протиправних дій. Порушена афективність та зниження критичних здібностей поєднуються часом з підвищеною навіюваністю, а інколи – з підвищеною, навіть надзвичайною впертістю хворих. Звичайно темп психічних процесів сповільнений, мова збіднена словами, часто супроводжується використанням допоміжних слів, шаблонів. Такі пацієнти схильні застрявати на сталих уявленнях, не можуть відразу переключитись з одної думки на іншу, не здатні у розмові виділяти головне, у зв’язку з чим застряють на несуттєвих дрібницях. Часто зустрічаються дизартрія та персеверація різного ступеню вираженості. Астенія є постійним розладом з підвищеною виснажливістю, аж до адинамії, інколи – з підвищеною дратівливістю, експлозивністю або злістю на тлі постійної втомлюваності. В початкових стадіях розвитку психоорганічного синдрому та в тих випадках, коли його прояви виражені помірно, частіше відбувається загострення притаманних хворому характерологічних рис. При вираженому психоорганічному синдромі відбувається нівелювання особистісних рис, аж до їх повного зникнення. Психоорганічний синдром часто супроводжують головні болі, запаморочення, вегето-судинні розлади. Означений синдром виникає звичайно при дифузних ураженнях мозкової тканини. Його причинами можуть бути судинні хвороби мозку, черепно-мозкові травми, інтоксикації, енцефаліти, хронічні порушення обміну, сифілітичні захворювання ЦНС, пухлини та абсцеси мозку, всі хвороби, що супроводжуються епілептичними нападами т. ін.

Дементний синдромхарактеризується глибоким збідненням всієї психічної діяльності, в першу чергу інтелекту, емоційно-вольової сфери та індивідуальних особистісних рис з одночасним погіршенням (аж до повної втрати) здатності до набуття нових знань, їх практичного використання і пристосування до оточуючого. Виникає внаслідок прогредієнтного розвитку психічних захворювань. Збіднення інтелектуальної діяльності проявляється частковою або повною нездатністю переробляти та систематизувати уявлення, що набуваються, утворювати поняття і судження, робити висновки та умовиводи, набувати нові знання. Використання минулих знань, минулого досвіду утруднюється або стає неможливим взагалі. Залишаються збереженими тою чи іншою мірою лише окремі звичні судження та дії, що стали шаблоном. Знижується рівень психічної активності, в тому числі й рівень спонукань. Значною мірою страждає критичне ставлення до власного стану та оточуючого.

Емоційні реакції втрачають свої відтінки, збіднюються, грубішають та перестають відповідати реальним обставинам. Нерідко починає переважати будь-який один, спрощений, позбавлений жвавості афект – одноманітна веселість та безтурботність або, навпаки, тужливість та плаксивість, похмура дратівливість або дратівливість зі злістю. В багатьох випадках виникає глибоке емоційне спустошення, повна байдужість до всього, в тому числі й до власної долі.

Потяги то знижуються, то значно підвищуються (прожерливість, збирання та накопичення всілякого мотлоху, бродяжництво, алкоголізація та сексуальні ексцеси). Особистісні зміни супроводжуються нівелюванням раніше властивого для хворого характеру, у зв’язку з чим неможливо сказати, якою людиною він був у преморбіді. Недоумство постійно супроводжується погіршенням, а в подальшому і втратою буденних життєвих навичок, таких як охайність, можливість обслуговувати себе, і як наслідок – повна безпорадність у побуті. За особливостями клінічних проявів органічне недоумство поділяють на тотальне та парціальне. Тотальне недоумство супроводжується глибоким нівелюванням особистості з втратою так званого „ядра особистості”, тобто всіх основних попередніх індивідуальних рис, зникненням критичного ставлення до всього, переважанням безтурботного, байдужого настрою або немотивованої злості, нерідко розгальмуванням нижчих потягів.

Парціальне недоумство супроводжується тою чи іншою збереженістю минулої індивідуальності. При ньому завжди можна виявити усвідомлення хвороби. Переважаючий настрій понижений, із слізливістю. Як правило хворі орієнтовані різною мірою у власній особистості та оточенні. Прогресуючий розвиток недоумства завершується у хворих кінцевою стадією – маразмом. В цьому стані вони безпорадні, має місце повний розпад психічної діяльності. Часто хворі втрачають навички найпростішого самообслуговування, не в змозі самостійно пересуватись і тому прикуті до ліжка. Постійно спостерігаються ті чи інші розлади мови. Апетит часто значно підвищений аж до булімії. Постійна неохайність сечею та калом.