Посилення емоцій.

Патологічний афект – стан надзвичайного емоційного напруження, бурхлива емоційна реакція гніву, що раптово виникає у відповідь на нікчемні (але іноді і значимі приводи). Для нього властивий раптовий початок, порушення свідомості з наступною повною або частковою амнезією і втрата психологічно зрозумілого зв’язку між силою, особливостями емоції та характером фактору, що її викликав. Людина в стані патологічного афекту може скоїти тяжкий делікт. Патологічний афект слід диференціювати з фізіологічним афектом, який виникає після сильного хвилювання, але при ньому не спостерігається потьмарення свідомості і зберігається психологічно зрозумілий зв’язок між душевними переживаннями та фактором, що їх викликав. Істотною диференціально-діагностичною ознакою є наявність або відсутність порушень свідомості. При фізіологічному порушення свідомості відсутні, при патологічним — присутні, що зумовлює появу або не появу автоматизмів в рухово-вольовій сфері і амнезії вслід за припиненням афекту. Патологічний афект виникає, як правило, після гострої психічної травми. Він характеризується звуженням свідомості по типу сутінкового розладу, порушеннями орієнтування, надмірною жестикуляцією, мовною розгальмованністью і психомоторним збудженням. Закінчується патологічний афект на відміну від фізіологічного достатньо гостро появою загальної слабкості, байдужістю до подій, що відбуваються, і глибоким сном. Після пробудження хворого виглядає розгубленим, не пам'ятає, що з ним відбулося, нерідко пригнічений.

Виділяють також такі різновиди афектних реакцій, як «реакцію зміщеного афекту» і негативістичну «реакцію на зло». При реакції зміщеного афекту спрямованість реагування не відповідає джерелу, що викликало її. Наприклад, після скандалу з чоловіком дружина, не маючи нагоди відреагувати через сімейні традиції, влаштовує скандал дочці, що випадково з'явилася поряд. При афективній реакції «на зло», яку називають також інфантильною, людина емоційно реагує не тільки на зло, тобто в шкоду людині, яка викликала неприємні переживання, але і в шкоду собі («Ось захворію на зло Вам і помру'' -, говорить маленький син батькам і виходить голий на вулицю).

Найскладнішою є оцінка адекватності і неадекватності (патологічності) емоційного переживання, віднесення його до норми або патології. У зв'язку з цим звернемося до поняття стресу, введеного Г.Селье. Стресом називається неспецифічна відповідь організму на будь-яку пред'явлену йому вимогу, в першу чергу, що характеризується вираженими емоційними переживаннями (афектами). Стрес може носити негативний характер (дистресс), що приводить до розвитку патології емоцій і позитивний, мобілізуючий(эустресс). В клінічній психології велике значення надається стресу, що формується психологічним шляхом після психогенної дії, вслід за психотравмою. Психічна травма — ця значуща для людини подія, що викликає негативні емоції внаслідок того, що дана подія не сприяє задоволенню якої-небудь потреби і часто виявляється неспрогнозованою.

Емоційна гіперестезія – сильні емоції, що виникають з незначного приводу, оволодівають особистістю і відсувають на другий план основні соціальні та біологічні інтереси.

Екстаз - найвищий ступінь захоплення і змилування, що може поєднуватися із скованістю рухів (заціпеніння).

Послаблення емоцій.

Емоційна тупість – збіднення почуттів, що проявляється у повній байдужості хворих до себе, стану свого здоров’я, долі рідних та близьких. Першими, як правило втрачаються соціальні емоції та здатність до співпереживання. Характерний розлад при шизофренії.

Емоційне оскудіння – неухильне послаблення вищих емоцій при посиленні і домінуванні нижчих. Зустрічається при органічній патології, яка супроводжується загибеллю частини кори.

Апатія – безучасність, відсутність емоційних реакцій на оточуюче, життєвої перспективи. У випадку, коли такий стан виникає як реакція на психотравму, його називають паралічем емоцій.

Хвороблива психічна анестезія (anaesthesia psychica dolorosa) надзвичайно важке для хворого відчуття спустошення почуттів, болісна нечуттєвість.

Порушення рухливості емоцій.

Емоційна лабільність – легке виникнення з незначного приводу неглибоких і нестійких емоцій, що швидко змінюються (іноді на протилежні) навіть без зміни діючого подразника. Властиво для неврозів.

Слабкодухість – легке виникнення і зміна нормальних по силі емоцій, їх нетримання, нездатність до приховування своїх почуттів. Часто зустрічається при судинній патології головного мозку.

Емоційна інертність – надмірна стійкість емоцій, які немовби застряють у свідомості людини і існують незалежно від зміни ситуації.

ТРИВОГА — відчуття внутрішньої напруженості, пов'язане з очікуванням загрожуючих подій (тривога частіше не проектується в зовні — тривога за своє здоров'я, за роботу, за правильне виконання дій і т. д.).

ТУГА — важке відчуття напруги, що граничить з болем, яке хворі локалізують в області серця (на відміну від тривоги супроводиться руховій заторможенностью).

ТУРБОТА — відчуття напруженого очікування нещастя, що насувається (бесфабульное, безпредметне).

ВІДЧУТТЯ ВТРАТИ ВІДЧУТТІВ — болісне відчуття бездушності, переживання безповоротної втрати можливості відчування.

Порушення адекватності емоцій.

Дисфорія- напружений тужливо-злобний настрій з елементами роздратованості, іноді з домішком страху. Будь-який незначний чинник, який викликає негативні емоції може викликати агресивне збудження.

СТРАХ — відчуття внутрішньої напруженості, пов'язане з очікуванням конкретних загрожуючих подій, дій (страх проектується в зовні — страх гострих предметів, тваринних і т. д.) є найчастішим симптомом порушення афективної сфери в соматичній і психіатричній клініці Виділяють декілька сотень різновидів страху, при цьому про патологічності або фізіологічності страхів мовиться досить умовно, оскільки страхи можуть бути адекватною, мобілізуючою реакцією на реальну загрозу. За даними деяких дослідників, у 40% людей виявляється страх змій, 31% — висоти, 21% — лікування у стоматолога, 15% — смерті.

Багато людей навіть не підозрюють про наявність у них якого-небудь різновиду страху до того, поки не зіткнуться з відповідною ситуацією. Наприклад, страх висоти у багатьох сільських жителів вперше виникає в місті при виході на балкон багатоповерхового будинку. Крім того, дитячі страхи є швидше правилом, ніж виключенням.

Для оцінки ступеня патологічності страхів використовують параметри адекватності (обгрунтованості), інтенсивності, тривалості, ступеня контрольованості людиною відчуття страху.

Під обгрунтованістю розуміють відповідність вираженості страху ступеня реальної небезпеки, витікаючої з ситуації або від оточуючих людей. Так, нав'язливий страх померти від падіння цеглини на голову можна вважати малообгрунтованим в порівнянні із страхом померти від іншої травми. Інтенсивність і контрольованість визначаються на підставі дезорганізації діяльності і самопочуття людини, охопленої страхом, і здібності долати його. Тривалість характеризується за часом. Якщо страх стає нав'язливим, тобто переживаєтся пацієнтом часто, погано контролюється і істотно порушує самопочуття і діяльність людини, то він визначається як фобія.

Фобії – нав’язливі страхи з критичним до них ставленням. Страх може бути викликаний психічними порушеннями, виступаючи як наслідок галюцинаторно-маячних переживань, переживань, пов’язаних з різними проявами синдрому потьмарення свідомості; іноді його викликають соматичні розлади (переважно серцево-судинної та дихальної системи). Виразність страху коливається від боязкості до жаху, який призводить до потьмарення свідомості. Як правило страх сполучається з відчуттям неспокою, яке може перетворюватися у напруженість.

. Найчастішої є агорафобія — страх відкритих просторів і клаустрофобія — страх закритих приміщень. Дані різновиди фобій обумовлені нав'язливим страхом, що з людиною саме в закритих приміщеннях або відкритих площах може відбутися щось трагічне. Наприклад, агорафобія може проявлятись страхом переходу вулиць, площ, по яких рухається потік машин або натовп людей. Страхає людину не сам відкритий простір, а то, що він може знепритомніти, втратити свідомість і бути затоптаним людьми або збитим машиною в несвідомому стані. Суттю клаустрофобії є страх, що знаходження в замкнутому або ізольованому приміщенні (ліфті, вагоні трамвая або салоні автобуса) також може виявитися серйозною перешкодою для надання людині допомоги у випадку, наприклад, непритомності.

Важко для людини переживаються так звані соціофобії, різноманітні нав'язливі страхи, з'єднані побоюванням засудження людини з боку оточуючих (соціуму) за які-небудь дії: страх почервоніти при людях (ерейтофобія), страх не стримати гази, страх розсміятися в невідповідне час і в невідповідному місці. До нозофобій відносяться нав'язливі страхи захворіти яким-небудь захворюванням: канцерофобія (раком), спідофобія (Снідом), сифілофобія (сифілісом), лисофобія (страх збожеволіти).

Паратимії – неадекватні подразнику емоції. Хворий, розповідаючи про смерть близької людини сміється, або раптово виявляє агресію проти людини до якої добре ставився.

Амбівалентність почуттів – двоїсте, а іноді і одночасно протилежне емоційне переживання людиною тієї самої події, або об’єкта (наприклад задоволення і незадоволення, симпатії і антипатії, любові і ненависті тощо). Це пов’язане не з особливостями подразника, а з патологічним станом психічної діяльності. Протилежні емоції співіснують, а не змінюють одна одну.

Важливим для клінічної практики вважається симптом алекситимії — утрудненні або нездатності точно описати власні емоційні переживання. При цьому пацієнт намагається пояснити свій стан на прикладах, порівняннях, проте адекватно сформулювати їх не може.

Під ангедонією розуміється втрата людиною відчуття радості, задоволення. Як правило, ангедонія входить в структуру синдрому депресивноїдеперсоналізації.

До числа підвищено значущих для ефективного проведення лікувального процесу відноситься таке емоційне переживання як емпатія-здатність людини точно розпізнати емоційний стан співбесідника і співпереживати йому. Емпатію можна назвати емоційною чуйністю. При спробі описати рівний настрій нерідко використовують термін синтонністъ; при підвищеній чутливості, що виявляється, легкою ранимістю, говорять про емотивність.

Ейфорія – патологічно підвищений, але не напружений фон настрою з відтінком безхмарної радості, благодушності. Емоції неадекватні ні оточуючій дійсності, ні фізичному стану хворого.

Морія - ейфорія з елементами клоунади, манірності. Характерна схильність до безглуздих жартів, може бути виражене рухове збудження. Зрідка морія спостерігається на фоні легкого оглушення.

Як розлади настрою, тривалі психопатологічні стани виділяють манію та депресію.

Манія – стійкий напружено підвищений настрій недоступний негативним афектам. Головними проявами є ейфорія, прискорене за рахунок поверхневості асоціацій мислення та рухове збудження. Супроводжується відчуттям величезної енергії, сили, бадьорості. Хворі почувають себе здатними на будь-які досягнення, переоцінюють свої можливості навіть до ідей власної величі. При маніакальних станах спостерігається порушення активної уваги, підвищена відволікаємість. Якщо ці властивості виражені в легкому ступені, то говорять про гіпоманію.

Виділяють декілька видів маніакальних станів:

1) Сонячна (весела) манія – у хворих гарний настрій. Вони схильні до позування, жартівливості. Відчуття хвороби відсутнє. Спостерігається гіперсексуальність.

2) Експансивна манія – властивий підвищений настрій, який сполучається з переоцінкою власних можливостей, маячними ідеями величі, але вони не безглузді, хворих можна переконати.

3) Манія із скачкою ідей (fuga idearum) – манія з прискоренням асоціативного мислення. Клінічно схожа на розірваність мислення.

4) Гнівлива манія – манія з симптомами роздратованості, гнівливості, агресії. Хворі всім невдоволені, конфліктні.

5) Сплутана манія – підвищений настрій сполучається з елементами порушення свідомості. Є ознакою екзогенно-органічного розладу.

Депресія - пригнічення настрою, що характеризується нудьгою, інтелектуальною і руховою загальмованістю, фізично тяжкими відчуттями, зниженням потягів, тяжким суб’єктивним почуттям, що призводить до хворобливо негативної оцінки дійсності.

Симптоми депресії трапляються в 24—46% госпіталізованих пацієнтів. Найчастіше во ни виникають при серйозних захворюваннях: раку, інфаркті міокарда, хворобі Паркінсона та інсульті. При раку психічні розлади спостерігаються в 47% пацієнтів, причому 89% з них не мають в анамнезі жодних психічних відхилень.

Суїцидальні тенденції в цій групі виникають у 2 рази частіше, ніж в інших пацієнтів. Велику депресію виявляють у 20—30% хворих на інфаркт міокарда протягом 6-12 місяців від початку хвороби. Вплив депресії на смертність у цих хворих є не меншим, ніж вплив поганої функції лівого шлуночка або наявності ще одного інфаркту в ана мнезі. Частота депресії при хворобі Паркінсона коливається від 29% до 90%, а при інсульті становить близько 45%.

Стратеґія лікаря при підозрі на депресію:

-Вироблення настороженості.

-Оскільки депресивні розлади в практиці лікаря первинної допомоги виникають так само часто, як і гіпертензія, то природним є включення депресії до переліку нозолоґій, які підлягають обов’язковому диференціальному діаґнозу, особливо, якщо симптоматика в пацієнта має незрозумілий характер.

-Важливо пам’ятати, що депресія не є діаґнозом виключення: її можна діаґностувати на підставі анамнезу, спостереження пацієнта та з допомогою різних методик і критеріїв.

-Знання таких факторів ризику, як жіноча стать, обтяжена спадковість, психічні розлади, спроби самогубства чи токсико манії в анамнезі підвищує ймовірність правильного встановлення діаґнозу депресії.

Встановлення діаґнозу депресії вимагає, щоб пацієнт мав хоча б 5 з 9 поданих далі симптомів. Обов’язково мають бути наявні при гнічений настрій або глибока втрата інтересу й радості до життя. Для врахування симптому він має бути вираженим протягом більшої частини дня, як звичайно, щодня впродовж 2-тижневого періоду: