Семестровий модуль 3. Наукова комунікація як складова фахової діяльності

План

Лекція 4. Спілкування як інструмент професійної діяльності

4.1.Спілкування і комунікація. Функції спілкування. Види, типи і форми професійного спілкування. Основні закони спілкування. Стратегії спілкування.

4.2.Невербальні компоненти спілкування. Гендерні аспекти спілкування. Поняття ділового спілкування.

Оволодіння мистецтвом спілкування необхідне для кожної людини незалежно від того, яким видом діяльності вона займається або займатиметься.

Комунікація (лат. роблю загальним, зв'язую, спілкуюся) — спілкування, обмін думками, ідеями, тощо — специфічна форма взаємодії людей у процесі їх пізнавально-трудової діяльності.

Психологи визначають спілкування як складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що породжується потребами в спільній діяльності, який включає обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини.

Розглядаючи спілкування як специфічну форму діяльності і як самостійний процес взаємодії з метою реалізації інших видів діяльності, дослідники виділяють основні функції спілкування:

1. інформаційно-комунікативну (прийом і передача інформації);

2. регулятивно-комунікативну (взаємне коректування дій в процесі спільної діяльності);

3. афективно-комунікативну (передача емоційного ставлення).

Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передавання та приймання інформації. Реалізація цієї функції має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей у вихідній інформованості людей, що вступають у психологічний контакт. Другий рівень — передавання інформації та прийняття рішень. На цьому рівні спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін. Третій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти інших. Спілкування тут спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів (узгодження — неузгодження, порівняння поглядів тощо).

Регуляційно-комунікативна функція полягає в коригуванні поведінки. Завдяки спілкуванню людина здійснює регуляцію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших людей, реагує на їхні дії. Відбувається процес взаємного налагодження дій. Тут виявляються феномени, властиві спільній діяльності, зокрема сумісність людей, їх спрацьованість, здійснюються взаємна стимуляція і корекція поведінки. Регуляційно-комунікативну функцію виконують такі феномени, як імітація, навіювання та ін.

Афективно-комунікативна функція характеризує емоційну сферу людини. Спілкування впливає на емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, у тому числі й соціального.

Існують інші класифікації функції спілкування.

Зокрема, залежно від мети спілкування розрізняють такі функції:

- контактна — встановлення контакту як стану готовності до передачі та прийняття інформації і підтримання взаємозв'язку у формі постійної взаємної орієнтованості;

- інформаційна — обмін інформацією, думками, рішеннями;

- спонукальна — стимулювання партнера по спілкуванню;

- координаційна — взаємна орієнтація і погодження дій при організації взаємної діяльності;

- розуміння — не лише адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлення, але й розуміння партнерами один одного (намірів, емоційних станів тощо);

- амотивна — збудження у партнера необхідних емоційних станів ("обмін емоціями") чи зміна своїх під впливом партнера;

- встановлення і фіксація свого місця в системі рольових, статусних, ділових зв'язків соціуму, в якому необхідно діяти індивіду;

- вплив — зміна стану, поведінки, особистісно-образних формувань (намірів, установок, рішень, потреб, дії тощо).

Ураховуючи багатоаспектний характер спілкування, класифікувати його види можна за такими ознаками:

1. За участю чи неучастю мовних засобів: вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести тощо), комбіноване.

2. За формою представлення мовних засобів: усне, письмове, друковане.

3. За темою: політичне, наукове, релігійне, філософське, навчально-педагогічне, виховне, побутове.

4. За метою: ділове і розважальне.

5. За кількістю учасників: внутрішнє(комуні кант спілкується сам із собою), міжособистісне (спілкуються двоє), групове (3-5 учасників), публічне (20 і більше), масове (спрямоване на великі маси людей).

6. За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, монологічне, полі логічне.

7. За мірою офіційності: офіційне і неофіційне.

8. За тривалістю: постійне (у колективі, у сім’ї), періодичне (кількаразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, у черзі), довготривале (із друзями).

9. За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування і вимушене спілкування особа спілкується незалежно від своїх бажань).

10. За соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване (встановлення особистісних стосунків) і соціально зорієнтоване (встановлення статусних, рольових стосунків – лікар - пацієнт).

11. За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом: необхідне, бажане, нейтральне, небажане.

12. За додержанням норм: нормативне, ненормативне, етикетне і неетикетне.

Виокремлюють такі форми спілкування:

- індивідуальні й групові бесіди;

- телефонні розмови;

- наради;

- конференції;

- збори;

- дискусії;

- полеміка.

Якщо для дискусії головним є пошук істини шляхом вдалої постановки та зіставлення аргументів і контраргументів, то для полеміки головним є досягнення перемоги шляхом зіткнення різних поглядів, утвердження власного погляду, хоч і на шкоду істині. У дискусії протилежні сторони називаються опонентами, у полеміці – супротивниками, суперниками, конкурентами. У дискусії опоненти шукають істину, компроміс, консенсус, угоду, злагоду; у полеміці – утвердження власного погляду, перемоги своєї позиції. Дискусія ведеться за певними правилами і за згодою її учасників.

Будь-який акт спілкування складається з кількох етапів:

1. Ретельна підготовка до спілкування.

2. Орієнтація в ситуації і встановлення контакту, початок спілкування.

3. Обговорення питання (проблеми).

4. Прийняття рішень.

5. Вихід із контакту.

Успіх професійного спілкування залежить від:

- мовця як особистості з індивідуальними ознаками;

- його знання сучасної української літературної мови як основи мови професійного спілкування;

- уміння ефективно застосовувати ці знання залежно від мети спілкування.

Термін «невербальне» зазвичай розуміється як «несловесна» мова. Він поєднує велике коло явищ, включаючи не тільки рухи тіла людини та звукову модальність мови, але й різні елементи оточуючого середовища, одяг, елементи оформлення зовнішності і навіть різні сфери мистецтва.

Під невербальною комунікацією (в вузькому сенсі) слід розуміти засіб інформації, систему невербальних символів, знаків, кодів, що використовуються для передачі інформації.

У широкому сенсі поняття «невербальна комунікація» практично ототожнюється з поняттям «невербальна поведінка» і означає соціально обумовлену систему взаємодії, в структурі якої переважають мимовільні, неусвідомлені комплекси рухів, які виражають особистісну неповторність людини.

Сигнальні функції невербальної комунікації цікавлять дослідників, що розглядають засоби, канали передачі невербальної інформації (візуальні, слухові, тактильні, ольфакторні).

Головною складовою невербальної поведінки є кінестетика – діапазон рухів тіла, жести рук, рухи очей та обличчя, які відслідковуються завдяки зоровому сприйняттю.

За допомогою акустичного каналу відображається просодична структура невербальної поведінки. До неї належать темп, тембр, висота та гучність мовлення.

Такесика – невербальна поведінка, яка включає в себе динамічне або статичне торкання, поцілунок тощо.

Ольфакторна система базується на нюханні людини та відображає штучні та природні запахи.

Суттєвою особливістю невербальної комунікації є незалежність її від семантики мовлення. Практично це проявляється в тих випадках, коли слова означають одне, а інформація голосу - зовсім інше. В принципі між мовленнєвим та немовленнєвим повідомленнями можливі співвідношення трьох типів:

- немовленнєве повідомлення узгоджується з мовленнєвим, посилюючи його;

- немовленнєве повідомлення суперечить мовленнєвому;

- немовленнєве повідомлення торкається зовсім іншого предмета, ніж мовленнєве (напр., людина обговорює ділову проблему, на невербальному рівні відображається інформація про емоційні стосунки з партнером).

Чи може людина розмовляти, залишаючись нерухомою, зовсім не жестикулюючи і не змінюючи виразу обличчя? Повністю навряд чи, хоча, як відомо, різні народи використовують жест і міміку в різному ступені.

Одна і та ж фраза, вимовлена з різною інтонацією і супроводжувана різними жестами, може набувати значення прямо протилежні. Є жести, які самі по собі є сигналами і не вимагають слів.

Люди, що говорять на різних мовах, часто намагаються порозумітися один з одним за допомогою жестів, і, як правило, їм це вдається. Чому ж тим не менш «мова» жестів не стала "міжнародною? Не тільки тому, що вона не може повністю замінити словесне спілкування. Практично будь-який, навіть «найпрозоріший» жест має національне забарвлення, не кажучи вже про жести суто національні, зовсім незрозумілі представникам інших народів або розуміються ними неправильно.

Таким чином, жести, так само, як мова, часто потребують «перекладу». Але й цього мало. Сфера і частота вживання жестів диктуються традиціями та національним характером народу - знання цих особливостей теж сприяє взаєморозумінню.

Однією з найважливіших проблем сучасної лінгвістики є дослідження комунікативної взаємодії індивідів (чоловік - жінка) у співвідношенні з параметрами мови. Гендерний статус учасників спілкування впливає не лише на стратегію і тактику спілкування, а й на його тональність, стиль, характер.

Гендерні пошуки у лінгвістиці зводяться до таких підходів:

- маніфестація гендеру в стилі спілкуванні;

- виявлення особливостей мовлення чоловіків та жінок – мовні гендерні стереотипи;

- вираження гендеру на різних мовних рівнях: морфологічному, лексичному та текстуальному

- гендер і традиції мовленнєвого етикету.

Науковці стверджують, що стиль спілкування чоловіків і жінок найяскравіше репрезентується в діловій та професійній сфері. Чоловічий стиль спілкування зорієнтований на систему домінування: чоловікам притаманна завищена самооцінка, самовпевненість, схильність до стереотипів у спілкуванні. Такий стиль називають авторитарним. Для чоловіків найважливішою є інформація, факти, цифри.

Жінки репрезентують демократичний стиль спілкування: колегіальне прийняття рішень, заохочення активності учасників комунікативного процесу, що сприяє зростанню ініціативності співрозмовників, появі нестандартних творчих рішень.

Для чоловіків характерним є виокремлення свого «Я», а для жінок – актуалізація «Ми» в налагодженні професійних ділових контактів.

Характерною ознакою вербальної поведінки жінок є прагнення створити доброзичливу атмосферу спілкування, уникати засобів, що можуть образити співрозмовника, демонструвати загальну позитивну налаштованість. Вербальна поведінка чоловіків демонструє загальний негативний настрій комуні канта, зосередження на власних проблемах, небажання враховувати інтереси співрозмовників.

Гендерні особливості спілкування виразно виявляються в етикетному спілкуванні. Під час розмови жінки відверто дивляться у вічі співрозмовника, чоловіки частіше уникають прямого погляду. Жінка здебільшого починають та підтримують розмову, а чоловіки керують її перебігом. Визначальним змістом ділового спілкування є соціально значуща спільна діяльність. Фахівці відзначають, що успіх будь-якої діяльності залежить від уміння спілкуватися.

Офіційно-ділове спілкування здійснюється, як відомо, в усній та письмовій формі. Усне ділове спілкування передбачає різні способи взаємодії між співрозмовниками за допомогою вербальних і невербальних засобів.

Ділове спілкування – цілеспрямований процес обміну інформацією, що переслідує конкретну мету.

Особливості ділового спілкування:

- наявність певного офіційного статусу суб’єктів;

- спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів;

- підпорядкованість загальноприйнятим правилам і обмеженням;

- передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст, можливі наслідки;

- творчий характер взаємин;

- взаємна узгодженість рішень та подальша організація співпраця партнерів;

- значущість кожного партнера як особистості;

- професіоналізм кожного члена команди.

Запитання для самоконтролю:

1. Які існують рівні реалізації інформаційно-комунікативної функції?

2. У чому полягає регулятивно-комунікативна функція?

3. У чому полягає афективно-комунікативна функція?

4. Які існують інші класифікації функцій спілкування?