Зайнятість і безробіття. Безробіття як макроекономічне явище

ТЕМА 4. РИНОК ПРАЦІ

Програмна анотація

4.1. Зайнятість і безробіття. Безробіття як макроекономічне явище.

4.2. Ринок праці: попит, пропозиція, рівноважна „ціна” праці.

4.3. Механізм функціонування ринку праці: класична і кейнсіанська моделі.

4.4. Втрати національної економіки від безробіття. Закон А.Оукена.

Основними категоріями, які характеризують ринок праці, є зайнятість і безробіття. Саме тому вивчення ринку праці почнемо з визначення цих категорій, але передусім розглянемо складові елементи населення країни, яке слугує джерелом основного фактора виробництва – робочої сили.

Згідно з методологією Держкомстату України все доросле населення країни можна поділити на три групи.

Перша група – зайняті. До цієї групи входять особи у віці 15-70 років, які зайняті економічною діяльністю, що приносить дохід. У процесі статистичного обстеження до зайнятих відносять осіб, які відпрацювали протягом обстежуваного тижня хоча б одну годину (в особистому селянському господарстві – не менше 30 годин) незалежно від того, якою була ця робота – постійною, тимчасовою, сезонною, випадковою, тощо.

Друга група – безробітні. За визначенням Міжнародної організації праці (МОП), до складу безробітних входять особи у віці 15-70 років як зареєстровані, так і не зареєстровані в державній службі зайнятості, що одночасно відповідають трьом умовам: не мали роботи (прибуткового заняття); протягом останніх чотирьох тижнів шукали роботу або намагалися організувати власну справу; впродовж двох тижнів були готові приступити до роботи, тобто почати працювати за плату як найманий працівник або на власному підприємстві.

Зазначені групи становлять робочу силу країни. Вони відносяться до її економічно активного населення і забезпечують пропозицію робочої сили для виробництва товарів і послуг.

Третя група – особи поза робочою силою. До цієї групи належать особи у віці 15-70 років, які не можуть бути класифіковані як „зайняті” або „безробітні”. Це такі категорії населення: учні та студенти, пенсіонери; особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими; особи, які зневірилися знайти роботу; інші особи, які не мали необхідності у працевлаштуванні, та ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом. Зазначена група утворює економічно неактивне населення.

Для характеристики стану ринку праці та аналізу безробіття застосовуються відносні показники. До них можна віднести такі:

- рівень економічної активності населення (Р_А)

, (4.1)

де: Н - чисельність населення країни,

Е_Н - чисельність економічно неактивного населення;

- рівень безробіття (Р_Б):

, (4.2)

де: Е_А - економічно активне населення,

З - чисельність зайнятих;

- рівень зайнятості – визначається як відношення кількості зайнятого населення у віці 15-70 років (доросле населення) до всього населення зазначеного віку.

Одним із напрямів підвищення ефективності економіки є забезпечення повної зайнятості. Зміст і кількісна визначеність категорії „повна зайнятість” залежать від причин, що викликають безробіття і зумовлюють його структуру. Тому, перш ніж дати визначення повної зайнятості, слід розглянути три види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне.

Фрикційне безробіття охоплює таких безробітних, які на короткий період потрапляють у стан „між роботами”, тобто знаходяться в процесі зміни місця роботи. Одні добровільно з різних причин змінюють місце роботи, інші шукають роботу внаслідок звільнення, треті тимчасово втрачають роботу через її сезонний характер і з інших обставин. Є також особи, які вперше шукають роботу, - випускники навчальних закладів.

Фрикційне безробіття розглядається як неминуче і в певних межах навіть необхідне. Це пояснюється тим, що за рахунок такого безробіття економічно активне населення має можливість постійно поліпшувати умови працевлаштування та оплати своєї праці, що сприяє збільшенню обсягів національного виробництва.

Структурне безробіття виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, які відображують появу невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професіями, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками. Це зумовлюється тим, що з часом відбуваються істотні зміни в структурі споживчого попиту і, як наслідок, в технології виробництва. Зазначені зміни, в свою чергу, впливають на структуру попиту на робочу силу. За цих умов попит на деякі види професій зменшується або зовсім зникає. Попит на інші професії, в тому числі нові, збільшується. Потрібен певний час, щоб робоча сила перебудувалася відповідно до нових професійних вимог з боку ринку праці, що породжує безробіття. Крім цього, постійно змінюється географічний розподіл робочих місць, що супроводжується втратами часу, необхідного для територіального переміщення робочої сили. Структурне безробіття суттєво відрізняється від фрикційного. Фрикційні безробітні мають професійні навички, які необхідні для економічної діяльності. Структурні безробітні безпосередньо не відповідають професійним вимогам ринку праці, що зумовлює необхідність підвищення їхньої кваліфікації або перепідготовки. Тому структурне безробіття є тривалішим за фрикційне.

Циклічне безробіття виникає тоді, коли в економіці відбувається загальний спад виробництва, який спричинюється скороченням сукупного попиту та /або сукупної пропозиції та ринку товарів. У кінцевому підсумку це зменшує попит на робочу силу відносно її пропозиції і викликає циклічне безробіття. Отже, циклічне безробіття виникає в умовах нерівноваги на ринку праці, тобто коли пропозиція праці перевищує попит, внаслідок чого з’являється дефіцит робочих місць.

Ознакою існування повної зайнятості є рівновага на ринку праці, тобто тотожність попиту на робочу силу її пропозиції. За таких умов кількість тих, хто шукає роботу, дорівнює кількості вільних робочих місць. Але рівновага на ринку праці не зводить безробіття до нуля, а передбачає існування фрикційного і структурного безробіття. Такі види безробіття викликаються не дефіцитом робочих місць, а втратами часу, пов’язаними з змінами в економіці.

Отже, повна зайнятість не ототожнюється з нульовим безробіттям, а охоплює фрикційне та структурне безробіття. Вважається, що наявність цих двох видів безробіття є природною потребою економіки, оскільки їх існування – необхідна умова для пристосування ринку праці до змін, які постійно відбуваються в економіці. Тому фрикційне і структурне безробіття інтегруються в категорію „природне безробіття”, яку ввів у науковий обіг американський економіст Мілтон Фрідман у 1968 р.

Природне безробіття – це такий рівень безробіття, який забезпечується в умовах рівноваги на ринку праці і слугує індикатором повної зайнятості. Для аналізу рівня зайнятості фактичне безробіття порівнюється з природним безробіттям. Якщо фактичне безробіття відповідає природному рівню, то це означає, що економіка знаходиться в стані повної зайнятості, працюють усі, хто може і хоче працювати, а не працюють ті, хто не може або не хоче працювати. Якщо фактичне безробіття перевищує природне, то це свідчить про те, що в економіці має місце неповна зайнятість, викликана дефіцитом робочих місць. В умовах неповної зайнятості попит на працю менше за її пропозицію, що породжує циклічне безробіття.

Нерівновага на ринку праці може виникати і в умовах, коли попит на працю перевищує її пропозицію. У разі надлишку попиту на ринку праці кількість тих, хто шукає роботу менша за кількість вільних робочих місць. За цих умов виникає надмірна зайнятість і тому фактичне безробіття нижче за природне. Проте така ситуація трапляється рідко: лише за економічного буму або екстремальних умов, які спричиняють надмірне використання трудових ресурсів.

Коли в економіці спостерігається повна зайнятість, а фактичне безробіття дорівнює природному, наявні виробничі ресурси використовуються на повну потужність. За таких умов економіка виробляє потенційний ВВП. За своїм визначенням потенційний ВВП – це такий обсяг реального ВВП, який економіка виробляє в умовах повної зайнятості та природного рівня безробіття. Отже, природне безробіття є не лише показником повної зайнятості, а й чинником кількісної визначеності потенційного ВВП. Тому обчислення природного рівня безробіття має велике аналітичне значення. Але, незважаючи на це, серед економістів не існує єдиного підходу до способів вимірювання природного рівня безробіття.

Найпростіший спосіб вимірювання природного рівня безробіття полягає в його обчисленні як середньорічного рівня безробіття за тривалий період. Такий спосіб спирається на положення, згідно з яким середній рівень фактичного безробіття за великі проміжки часу згладжує його циклічні коливання навколо природного рівня. Це означає, що природний рівень безробіття є довгостроковим рівноважним рівнем безробіття, до якого постійно тяжіє ринок праці.