Міжнародної торгівлі

Вторгнення екзотичних видів

Як відомо, географічні ареали багатьох видів обмежені тими чи іншими природними бар’єрами: океанами, пустелями, горами, річками тощо, тому, наприклад ссавці Пн. Америки не можуть подолати Тихий океан і досягнути Гаваїв, а риби із одного африканського озера ніяк не можуть потрапити в сусідні ізольовані озера. Завдяки географічній ізоляції шляхи еволюції видів у кожній частині світу були різними. Коли людина інтродукувала в ці флористичні та фауністичні комплекси чужі види, вона порушила природний хід подій. Інтродукція багатьох видів була обумовлена такими чинниками:

1. Європейська колонізація (прибуваючи у нові місця поселення в Новій Зеландії, Австралії, Південній Африці і бажаючи зробити околиці звичними для та забезпечити себе традиційними розвагами, зокрема полюванням, європейці завезли туди сотні видів птахів та ссавців).
2. Декоративне садівництво та сільське господарство. Деякі із видів, що культивуються в нових умовах, „вирвались на волю” і поселились в місцевих угрупованнях.
3. Випадкове завезення (насіння бур’янів разом із насінням культурних рослин потрапляє в нові місця, пацюки і комахи подорожують на кораблях та літаках і завозяться в інші регіони, збудник хвороб та паразити пересуваються разом із господарями, тощо).

Переважна більшість екзотичних видів (тих, що внаслідок діяльності людини опинились поза межами свого природного ареалу) не приживається на нових місцях, оскільки нове середовище не відповідає їхнім потребам. Однак певний відсоток видів не лише добре пристосовуються до нових умов, а й стають інвазійними, тобто такими, що збільшують свою чисельність за рахунок вихідних видів. Шляхом конкуренції за лімітуючий ресурс такі екзотичні види можуть витіснити аборигенних. Інтродуковані тварини можуть винищувати місцевих до повного їх зникнення, або ж так змінюють місця проживання, що вони стають непридатними для видів-аборигенів.

Особливо сильно вплив інвазійних видів може проявитись у водних екосистемах. Дуже вразливими до проникнення інвазійних видів є прісноводні угруповання, оскільки вони є ізольованими місцями проживання видів, котрі не можуть освоїти простори, що оточують водойму. Доволі часто у водойми заради комерційного або спортивного рибальства інтродукують нові види, які через більші розміри або агресивнішу поведінку можуть довести місцеві види риб до зникнення. Крім риб, агресивними екзотичними видами можуть бути рослини та безхребетні. Наприклад, у 1988 році у північноамериканських Великих озерах з’явився молюск Дрейсена поліморфна (вважають, що він був завезений танкерами із Каспійського моря). За два роки у деяких частинах озера Ері чисельність дрейсени досягла 700 000 особин на 1м², що витіснило місцеві види молюсків. Просуваючись на південь, цей екзотичний вид завдає відчутних економічних збитків рибному господарству, греблям, електростанціям, суднам, спустошує водні угруповання.

Чинником, що пояснює здатність деяких екзотичних видів так легко проникати та домінувати в нових угрупованнях є відсутність у новому середовищі їх природних ворогів, шкідників і паразитів (наприклад, завезені із Європи в Австралію кролі неконтрольовано розмножились і знищили місцеві види рослин тому, що не було природних факторів, які б контролювали їх чисельність). Крім цього, людина може створити незвичайні умови в навколишньому середовищі, до яких екзотичні види адаптуються легше, ніж місцеві. Наприклад, сильна порушеність грунтового покриву, часті випадки пожеж, підвищена освітленість тощо.

Інвазійні екзотичні види можуть досягти такої значної чисельності, так розповсюдитись і так інтегруватись в місцеві угруповання, що їх видалення може стати надзвичайно складним і дорогим завданням (клен американський, аброзія полинолиста, стенактис однорічний, жук колорадський, американський білий метелик та ін.).

В окрему групу інвазійних видів виділяють ті види, котрі самі розширили свій ареал, оскільки для них виявились вигідними порушення природного середовища, які спричинила людина: у Пн. Америці внаслідок фрагментації лісів і появи легко доступних харчових відходів, збільшились чисельність та область поширення койотів, рудих лисиць і сріблястих чайок.

Ще однією особливою групою інвазійних видів є види, котрі мають близьких родичів серед місцевої біоти. Коли такі екзотичні види схрещуються з місцевими видами і підвидами, із місцевих популяцій можуть зникнути унікальні генотипи, а таксономічні межі стануть розмитими.

Поширення хвороб

Для багатьох рідкісних видів хвороби, викликані вірусами, бактеріями, грибами, найпростішими, гельмінтами або паразитичними членистоногими, можуть стати найсильнішою загрозою. Наприклад, остання відома у дикому стані популяція чорноногого тхора у 1987 році була знищена вірусом собачої чумки.

Можна виділити три основні закономірності щодо поширення хвороб:

1. У щільних популяціях тварини більше ризикують заразитися.

І на фрагментованих заповідних територіях, і в зоопарках внаслідок тісного контакту тварин між собою передача збудників досягає високої швидкості.

2. Висока схильність організму до захворювань може бути непрямим результатом руйнування місць проживання.

Якщо внаслідок порушення місць проживання популяція концентрується на невеликій площі – це може призвести до погіршення умов існування, ослаблення тварин, а значить до більшої схильності до хвороб. Зниження стійкості тварин може бути спричинене і соціальними стресами всередині популяції, які виникають в результаті перенаселення.

3. На багатьох заповідних територіях, в зоопарках, в нових сільськогосподарських областях дикі види входять в контакт з новими видами, у тому числі із людиною та домашніми тваринами, з якими в природі вони зустрічаються дуже рідко або взагалі ніколи і обмінюються з ними збудниками.

На початку 90-х років в Національному парку Серенгеті (Танзанія) близько 25% левів загинули від собачої чумки, ймовірно заразившись в результаті контакту з однією або кількома із 30 тис. домашніх собак, що живуть поблизу парку.

Крім цього, стійкі до певного захворювання види можуть бути носіями збудника , котрий становить загрозу для популяцій менш стійких видів. Наприклад, при сумісному утримуванні в зоопарках абсолютно здорові африканські слони можуть передати вірус герпесу азіатським слонам, для яких він є смертельно небезпечним.