Інтернет-вибори — проблема ідентифікації програм

4.

Електронний інформаційний бюлетень

Електронний інформаційний бюлетень – це ряд упорядкованих баз даних, орієнтованих на інформаційне забезпечення законотворчої діяльності і призначених для ведення, тиражування і використання електронної бібліотеки бюлетенів роботи ВРУ. Він містить регламент Верхо­вної Ради України, розклад засідань Верховної Ради України, стенограми, тексти законопроектів, нормативні акти України, законодавство країн світу, програми народних депутатів України, фахівці-розробники законопроектів, органи влади; огляд подій.

Основним джерелом даних для баз електронного бюлетеня є «Справа законопроекту» та документообіг Верховної Ради України. Основними принципами вибору джерел даних є від­критість, офіційність на кожному етапі життєвого циклу зако­нотворення, обґрунтованість доведення даних до користувача з метою підвищення відкритості та демократизації суспільства, надійність джерел, можливість розширення джерел даних без суттєвих трудовитрат на переструктуризацію баз даних (адаптивність).

В «Електронному інформаційному бюлетені» вибрано ієрар­хічну модель баз даних. Це зумовлюється вимогами простоти і швидкості доступу до повнотекстових неструктурованих доку­ментів різного змісту.

Дерево де ком позиції ієрархічної моделі побудовано авторами на підставі аналізу реальних запитів користувачів на ту чи іншу інформацію у ході законотворчого процесу. Ієрархічна індексація відбиває частоту та кількість звернень до того чи іншого виду даних. Користувачеві також надається можливість працювати з деревом документів у власній базі — створювати, знищувати, ре­дагувати, переміщати вітки дерева.

Система пропонує такі варіанти організації пошуку потрібно­го документа:

• пошук за деревом ведеться серед тих віток дерева, що їх по­значив користувач. Можна здійснити пошук за ключовим словом, за контекстом в назві або в тексті, за датою;
• пошук за закладками ведеться серед текстів бази дан користувач позначив закладкою;
• пошук за картотекою ведеться в межах усієї бази даних (не всі документи, наявні в базі даних, вносяться до картотеки). Для пошуку можуть задаватись такі атрибути документа: дання і тип, слово з назви, реєстраційний номер, дата підписання, номер і дата реєстрації в Міністерстві юстиції. пояснення до кожного атрибута викликаються натисненням клавіші з ім'ям атрибута.

На фізичному рівні «Електронний інформаційний бюлетень» вимагає файлів dbw, розміщених в одній директорії, до яких здійснюється доступ з різних програмних модулів. Кілька файлів dbw складають один логічний об'єкт бази. Така структуризація дає змогу виділити архівну незмінну частину і частину фізичних файлів, що актуалізуються оперативно. Це зумовлюється вимогами запису бюлетеня на компакт-диски, а також створення динамічного ряду розділів системи баз даних для подаль­шого аналізу варіантів текстових документів і формування пра­вил їх змінювання.

Між складовими елементами баз даних спроектовано і підтри­муються логічні зв'язки, що відбивають логіку законотворення, якої дотримуються співробітники постійних комітетів Верховної Ради України, відповідальні за підготовку конкретного законопроекту.

БАЗИ ДАНИХ ПРАВОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Бази даних правової інформації орієнтовані на забезпечення правовою інформацією широкого кола користувачів за допомо­гою інформаційно-пошукових систем «Право», «Законодавство», «Картотека» і «Закони та підзаконні акти України в Інтернет», які дають змогу швидко шукати та аналізувати нормативно-правові документи.

Користувачі систем такі:

• народні депутати України та депутати місцевих рад;
• працівники структурних підрозділів Верховної Ради Украї­ни, Адміністрації Президента України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищого господарського суду України, Міністерства культури, Міністерства освіти і науки, Мі­ністерства оборони, Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства фінансів, Національної Академії наук, Міністерства економіки, інших міністерств і відомств, місцевих органів влади, наукових установ та навчальних закладів;
• співробітники іноземних представництв в Україні та по­сольств України в інших країнах;
• керівники підприємств, юристи, бухгалтери, економісти, працівники банків, юридичних фірм, інших організацій;
• абоненти мережі Інтернет, які мають відповідний доступ.

Бази даних систем містять нормативно-правові документи в остаточній редакції із внесеними змінами (у системі «Законодав­ство» є попередні редакції), зокрема:

• закони, постанови Верховної Ради України, постанови та Укази Президії Верховної Ради України, починаючи з 1990 року;
• кодекси;
• укази та розпорядження Президента України;
• постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, починаючи з 1992 року;
• декрети Кабінету Міністрів України;
• документи міністерств і відомств України, зареєстровані в Міністерстві юстиції відповідно до Указу Президента України №493/92 від 03.10.1992 р. та постанови Кабінету Міністрів України № 731 від 28.12.1992 p.;
• міжнародні угоди;
• документи міністерств і відомств України, які не підлягають реєстрації в Міністерстві юстиції (листи, роз'яснення Національ­ного банку, Державної податкової адміністрації, рішення Кон­ституційного Суду України, постанови Верховного Суду та Ви­щого господарського суду України тощо).

Бази даних систем «Законодавство» і «Право» тотожні за складом та обсягом. База даних «Закони та підзаконні акти України в Інтернет» є копією бази даних сис­теми «Картотека». Множина документів системи «Право» є підмножиною документів бази даних «Картотека».

Системи «Право», «Законодавство», «Картотека» забезпечують:

• пошук документів за реквізитами (назва, номер, дата прий­няття, орган видання та тип документа), за ключовими словами та темами (пенсії, боротьба зі злочинністю, податки тощо);
• перегляд, сортування, друкування або виведення у файл пе­реліку знайдених документів;
• перегляд текстів документів у багатовіконному режимі з підсвічуванням ключових слів;
• друкування цілого тексту або будь-яких його частин на принтері;
• контекстний пошук за двома словами (відстань між словами визначається користувачем);
• ведення списків (тематичних папок) користувачів;
• перегляд нормативних актів, пов'язаних з документом (що вносять зміни, вводять у дію, ратифікують, посилаються на да­ний документ тощо);
• переключення перегляду з одного документа на інший за посиланням у тексті (динамічний гіпертекст);
• перегляд додаткових реквізитів документа (дати набуття або втрати чинності, дати публікації у пресі), перегляд як чинних, так і нечинних документів;
• перегляд структури документа, створення закладок у текс­тах, власних приміток користувача до документів;
• перегляд статистики бази даних;
• актуалізація бази даних за допомогою спеціальних файлів (блоків поновлення), які передаються користувачам на дискетах або засобами телекомунікацій (електронною поштою, через ftp-сервер мережі Інтернет тощо);
• перегляд результатів попередніх пошуків за різними крите­ріями, перегляд списків документів, що додавались до бази даних з окремих блоків поновлень;
• одержання довідок про стан системи (обсяг вільного диско­вого простору, версію системи, обсяг бази даних, номер остан­нього блока поновлення тощо).

Кожна з систем має певні особливості. Так, система «Законодав­ство» відзначається можливістю перегляду попередніх редакцій до­кументів, що змінювались. «Картотека» характеризується потуж­ною базою даних (понад 28 тисяч нормативно-правових доку­ментів), швидким пошуком, можливістю формування бази даних із тих органів влади, що їх замовляє користувач. Система «Право» ви­різняється різноманітністю функцій, можливістю створення власних текстів та їх комбінування з текстовими фрагментами документів бази даних, високим рівнем документованості (наявна детальна контекстно залежна допомога, видано довідник користувача).

5.

ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНА СИСТЕМА «ВИБОРИ»

Важливою складовою ІC Верховної Ради України є інформа­ційно-аналітичний комплекс «Зворотний зв'язок», який забезпе­чує аналітичне оброблення звернень, пропозицій та скарг грома­дян, повідомлень преси, дає змогу відстежувати фактичні резуль­тати впровадження нормативно-правових актів щодо змін у житті суспільства та становлення нової держави. ІC «Вибори» у складі цього комплексу забезпечує оброблення даних про народних де­путатів, їхні програми, облік та аналіз результатів виборів.

ІC «Вибори» здійснює:

• централізоване накопичення інформації, що надходить з ви­борчих округів, про хід виборів на всіх етапах виборчого процесу;
• облік даних про виборчі округи України з деталізацією всіх необхідних характеристик та етапів виборчого процесу щодо кож­ного округу;
• оброблення оперативних даних про реєстрацію претендентів і кандидатів у регіонах та виборчих округах з подальшим уза­гальненням;
• формування даних про кандидатів у депутати в обсязі відо­мостей, передбачених Законом України про вибори народних де­путатів України;
• ведення облікових карток, автобіографій та програм канди­датів у народні депутати;
• збирання за допомогою електронної пошти або телеграфних повідомлень, контроль та оброблення оперативної інформації про результати виборів;
• підготовку оперативних даних про хід голосування в окру­гах регіонів у задані інтервали часу на день виборів;
• консультативно-довідкову підтримку процесу аналізу ре­зультатів голосування;
• формування альбому-звіту з деталізованими результатами виборів по регіонах та по виборчих округах;
• формування звітів про результати кожного туру виборів — повного звіту про результати виборів щодо всіх кандидатів у на­родні депутати та звіту про результати виборів по округах, в яких обрано народних депутатів України;
• формування статистичних та інформаційно-аналітичних до­відок.

Крім регламентних запитів, система забезпечує обслуговуван­ня запитів користувачів згідно з довільною комбінацією парамет­рів та їх значень, оперативно формує відповідні звіти за формою, визначеною користувачем, для перегляду на екрані або для дру­кування.

У комп'ютерному банку даних Центральної виборчої комісії зберігається інформація про всіх кандидатів, нагромаджено вели­кі обсяги фактографічної та аналітичної інформації, яка є важли­вим інформаційним ресурсом для політологів, аналітиків та законотворців.

Інформація, нагромаджена в ІC «Вибори», становить інтерес для всіх учасників виборчого процесу, а особливо, для кандидатів у депутати. Частина даних може передаватись для автоматизова­ного оброблення у спеціалізованих інформаційних системах по­літиків, які, у свою чергу, певним чином функціонально допов­нюють комплекс «Зворотний зв'язок». Так, система інформа­ційно-аналітичної підтримки виборчої кампанії використову­ється для розробки стратегії і тактики виборчої кампанії, їхньої послідовної реалізації та комплексного моніторингу політичних, соціальних та економічних подій у житті регіону.

При цьому вирішуються такі функціональні задачі:

· «Виборча кампанія» — організація благодійних акцій; участь в економічному розвитку регіону; участь у суспільно-політичному житті регіону; просвітницька діяльність; робота з молоддю, пенсіонерами, ветеранами, заслуженими людьми, творчою інтелігенцією; акції з соціального захисту; підтримка суспіль­ного порядку; взаємодія з органами, що ведуть боротьбу з коруп­цією та організованою злочинністю;

· «Кандидат» — створення іміджу та індивідуальності канди­дата (родина, інтереси, досягнуті результати, намічені цілі, пе­редвиборна програма, широта зв'язків і підтримки з боку електорату, ділової та політичної еліти). Також формуються: стратегія і плани-графіки виступів кандидата, його довірених осіб, уповно­важених, групи підтримки;

· «Моніторинг» — відстеження стану базових суспільних від­носин, насамперед соціальних, економічних, політичних і фінан­сових, а також умов і механізмів, що забезпечують життя регіону;

· «Стратегічне і тактичне планування» — застосування полі­тологічних технологій для визначення життєво важливих інтере­сів; визначення їхньої пріоритетності; оцінка ступеня впливу ос­новних діючих сил у регіоні; оцінка ступеня свого впливу; оцінка рівня ризику при вирішенні актуальних проблем регіону. З ура­хуванням результатів політологічного та економічного аналізу проводиться стратегічне і тактичне планування, здійснюється конт­роль. На підставі комплексного аналізу стану ситуації в регіоні, стратегічного та оперативного аналізу ефективності отриманих результатів і використання системи прогнозування генеруються нові цілі і завдання, проводиться пошук нових можливостей;

· «День виборів» — проводиться стратегічний аналіз, здій­снюється прогнозування, складається тактичний огляд спільних рейтингів кандидатів по одномандатному виборчому округу (ба­гатомандатному загальнодержавному виборчому округу) з метою вироблення рекомендацій і динамічного коригування підготовле­них стратегічних і тактичних планів і дій під час проведення ви­борчої кампанії.

ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ ІНТЕРНЕТ-ВИБОРІВ

Комп'ютеризоване проведення виборів (голосувань) не можна назвати новим технологічним підходом, оскільки з цією метою використовувались у різні часи і системи підрахунку голосів на основі перфокарт, і пристрої для зчитування міток, і спеціальні електронні машини підрахунку голосів з прямим записом. Деякі з названих систем застосовуються і досі. Але сьогодні впрова­дження нових інформаційних технологій у цій галузі пов'я­зується з переведенням голосувань у середовище Інтернет. Проведення Інтернет-виборів розглядається як один із перспективні напрямків розвитку систем ЕК за участю держави, але водночас викликає неоднозначне ставлення фахівців \ жваві дискусії щодо підходів до їх реалізації. Оцінити перспективи і проблеми прове­дення Інтернет-виборів можна на основі порівняння цієї техноло­гії з традиційною паперовою.

Технологія проведення виборів з використанням паперових бюлетенів широко відома. Виборці одержують бюлетені на вибор­чій дільниці і, зробивши позначки, опускають їх у виборчу урну. Після закриття виборчої дільниці бюлетені підраховуються і ви­водяться загальні підсумки. Така система вимагає проведення спеціальних процедур, які забезпечать легитимність виборів:

• ідентифікація виборця — можуть голосувати тільки ті, хто має на це право. Ретельно виконана процедура перевірки особи може виявитися принизливою для виборця, що може поставити під загрозу його участь у голосуванні, але недосконала ідентифі­кація викликає недовіру до результатів голосування;
• перевірка кількості бюлетенів — кожен виборець може го­лосувати тільки раз. Один з можливих способів протидії — від­критість кабіни для голосування — вступає у конфлікт з вимогою забезпечення таємності голосування. Звірка кількості заповнених бюлетенів і кількості виборців, які взяли участь у голосуванні, означає додаткове навантаження на дільничну комісію;
• забезпечення таємності голосування — бюлетень не може містити жодних позначок, які дають можливість ідентифікувати особу, що проголосувала. Також слід дотримуватись порядку збирання бюлетенів, який не дозволить відстежити послідовність їх заповнення;
• недопущення використання заздалегідь заповнених бюлете­нів. Зацікавлена особа може купувати незаповнені бланки у ви­борців в обмін на обіцянку опустити до урни заповнений певним чином бюлетень. Ця схема особливо небезпечна, оскільки для її застосування досить мати з самого початку один незаповнений бланк бюлетеня. Можливі шляхи протидії: використання бланків, що їх важко підробити; підвищені заходи безпеки при їх друці у типографії; суворий облік бюлетенів на виборчій дільниці; пере­вірка бланків на відсутність позначок до видачі їх голосуючим. Вільний доступ до бланків, при якому схема не спрацьовує, не­припустимий через інші загрози, так само як і особистий обшук виборців;
• забезпечення чесної роботи дільничної комісії. Головною гарантією є відкритість процедури виборів, коли під час проведення голосування і підрахунку бюлетенів жодна дія не викону­ється за відсутності наглядачів. Також необхідний ретельний від­бір членів дільничної комісії;
• підрахунок бюлетенів. Якщо результати підрахунків викли­кають недовіру, передбачається механізм повторного підрахунку;
• охорона бюлетенів під час зберігання. Проблему можна оха­рактеризувати двома фразами: «хто простежить за сторожами?» та «на кожний замок знайдеться зламувальник»;
• охорона бюлетенів під час транспортування. Ця проблема деяким чином схожа з проблемою охорони доказів — процес по­чинається з моменту, коли доказ було помічено, і закінчується тільки при його поданні до суду. Фактично бюлетені для голосу­вання теж можуть стати доказами злочину. Тому кожний крок повинен фіксуватись документально: хто давав бюлетень вибор­цям, хто їх підраховував, хто запечатав/розпечатав виборчу урну, хто її перевозив, хто спостерігав за всіма діями. Усі записи повин­ні підписуватись і завірятись свідками.

Таким чином, можна визначити, що паперові системи прове­дення виборів не є надійними. Сьогодні все частіше звучить дум­ка, що такі системи не в змозі повністю розв'язати всі проблеми, що виникають, а поява технологічних новинок ставить під загро­зу навіть ті заходи, що їх вважають ефективними. Варто також зазначити, що історично визначення проблем відбувалось дуже повільно, а заходи протидії найчастіше починали вживати тільки після серйозних провалів, про які дізнавалась широка громадсь­кість.

Інтернет-вибори як виборча система на основі електронних виборчих бюлетенів, що їх виборці можуть передавати офіційним особам (виборчим комісіям) через Інтернет, мають безсумнівні переваги.

По-перше, для виборця не має безумовної необхідності йти на виборчу дільницю, він може проголосувати там, де йому зручно: вдома, у крамниці, у бібліотеці, у поштовому відділенні, у готелі. Варіанти обмежуються прийнятим порядком проведення голосу­вання, а не технологією. У першу чергу ця перевага торкається тих, хто тимчасово перебуває за межами свого виборчого округу.

По-друге, значно спрощується процес власне голосування. На екрані дисплея виводиться список позицій. Виборцю надається можливість одержати додаткову інформацію, наприклад, про партії та кандидатів переходом до їх домашніх Web-сторінок. Го­лосуючий вказує вибрані позиції простим дотиком руки. Резуль­тати стають відомими практично відразу після закінчення голосування, оскільки всі машини для голосування мають зв'язок із сервером центральної виборчої комісії, на якому відбуваються підрахунки. Простота і доступність процедури потенційно збіль­шить кількість голосуючих. І головне те, що Інтернет-вибори вже розглядаються як реальність, а не віддалена перспектива.

Досвід розробки і впровадження електронних виборів — США

Компанії' Compaq Computer та Cisco Systems, які створили спільну венчурну фірму VoteHere.net («ГолосуйТут.мережа»), пропонують мережні системи, в яких використовується ПЗ шифрування даних і сенсорні екрани. Кілька сотень осіб у Каліфорнії та Аризоні вже взяли участь у їх тестуванні, однак державні органи мають пере­вірити цілий ряд технологічних питань. Якщо буде вирішено про­блеми безпеки використання таких систем, голосування вдома через Інтернет з часом замінить паперові бюлетені, механічні си­стеми та оптичне сканування. Однак, експерти вважають, що сьогодні більш реальним є використання машин для голосування з сенсорним екраном, які підімкнені до Інтернет і обслуговуються співробітниками виборчих дільниць.

Аналогічні розробки ведуть корпорація IBM, Массачусетський технологічний інститут і Каліфорнійський технологічний універ­ситет. Свої зусилля у даному напрямку також об'єднали Unisys, Dell Computer і Microsoft. Привабливість цього сектора пояснюється тим, що законодавчі органи багатьох штатів планують виділити з бюджетів сотні мільйонів доларів на оновлення систе­ми проведення виборів.

Водночас забезпечення безпеки і секретності передавання елект­ронних виборчих бюлетенів потребує виконання цілої низки спе­ціальних процедур. Узагальнено процес можна описати наступ­ним чином.

Етап підготовки до голосування:

• реєстрація голосуючого. У більшості випадків вимагається «живий» підпис виборця;
• одержання талона на Інтернет-голосування за аналогією з отриманням відкріпного талона. Виборцю надається тільки один талон, який визначає форму голосування (іншими словами, голо­суючий має зробити вибір до формування запиту);
• авторизація — виборча комісія надсилає виборцю інформа­цію про порядок його аутентифікації і голосування, голосуючий позначається як такий, що одержав бюлетень для унеможливлення дублювання.

Етап голосування:

• забезпечення безпеки голосування. Якщо голосування від­бувається на виборчій дільниці або за допомогою спеціального апаратного забезпечення, процедура порівняно проста. Якщо ж виборець голосує вдома або через комп'ютер, який належить тре­тій стороні, слід забезпечити відсутність у програмному коді сто­ронніх команд і неможливість зовнішнього втручання у процес. Існує кілька варіантів виконання цієї процедури, включаючи пе­резавантаження комп'ютера у «безпечному режимі» або зі спеці­ального компакт-диска, який надається виборчою дільницею, або приєднання спеціального пристрою до комп'ютера та ін.;
• аутентифікація — голосуючий має засвідчити свою особу згідно із запропонованими йому правилами;
• відкриття Web-сторінки з бюлетенем на сайті Інтернет-голосування в разі нормального завершення аутентифікації;
• голосування — заповнення бюлетеня за допомогою клавіа­тури, миші або сенсорного дисплею, якщо такий є;
• передавання бюлетеня — до серверу виборчої дільниці бю­летень надсилається в зашифрованому вигляді, усі незашифровані записи бюлетеня на комп'ютері голосуючого знищуються;
• прийом бюлетеня сервером виборчої дільниці і підтвер­дження прийому (виборцю надсилається спеціальне повідом­лення).

Етап обробки бюлетенів:

• перевірка та анонімізація — бюлетень, одержаний від ви­борця, який ще не проголосував, відділяється від ідентифікатора виборця і записується для підрахунку;
• верифікація — виборець, який проголосував, має можли­вість перевірити той факт, що його бюлетень не тільки було прий­нято, а й записано для підрахунку, але при цьому ніхто не може перевірити результати голосування;
• підрахунок голосів;
• аудит, повторний підрахунок, вирішення спірних питань (для виконання цих операцій мають зберігатись бюлетені, відо­кремлені ідентифікатори виборців та інша інформація).

Багато в чому Інтернет-вибори схожі з іншими технологіями, які передбачають електронне подання бюлетенів, їх автоматичне оброблення та передавання засобами телекомунікацій. Не існує принципових розбіжностей і в інтерфейсі.

Усі такі технології потребують нормативного регулювання питань цифрового зберігання бюлетенів, подання їх на екрані дисп­лея та транспортування. Впровадження Інтернет-виборів додає до цього списку проблеми регламентації використання персональ­них комп'ютерів та технологій WWW з метою голосування.

Водночас упровадження Інтернет-виборів неможливе без ви­рішення специфічних проблем, основні з яких розглянуто нижче.

Ідентифікація виборця. Ідентифікація може виконуватись різ­ними способами, кожний з яких має свої переваги та недоліки, зокрема:

• за допомогою посилання на національну систему Ідентифі­кації — голосуючий має вказати певну таємну інформацію (на­приклад, ідентифікаційний код);
• з використанням бази біометричних даних виборців;
• за допомогою електронних цифрових підписів;
• звичайним чином (перевіркою паспорта чи посвідчення осо­би членом виборчої комісії, реєстрацією за допомогою паперових документів і «живого» підпису).

Ще одне рішення полягає у впровадженні системи «Надрукуй власний бюлетень» — виборець завантажує бюлетень з сервера виборчої дільниці, роздруковує його, заповнює, підписує і надси­лає поштою. Працівник виборчої комісії має звірити підпис на одержаному бюлетені з тим, що зберігається у внутрішніх доку­ментах. Зрозуміло, це певна «вироджена» форма проведення Ін­тернет-виборів.

Забезпечення надійності та захищеності процесу підрахунку голосів — бюлетені слід правильно підрахувати, не розкриваючи вибору окремого голосуючого, при цьому неприпустимі втрати бюлетенів, їх дублювання або порушення їхньої цілісності.

Коли підрахунки виконуються за допомогою програмного за­безпечення, розробленого певною фірмою, єдиною гарантією то­го, що оголошені результати дійсно відповідають волі виборців, є тестування, заздалегідь проведене незалежною організацією. Для того щоб цей метод спрацював, тестування має охоплювати все програмне забезпечення, що використовується для подання вибор­чого бюлетеня голосуючому та оброблення голосів як на локаль­них машинах для голосування, так і на машинах центру підрахун­ку голосів — не тільки прикладне ПЗ, а й системні та інструмен­тальні засоби (ОС, СКБД, компілятори, програмні оболонки то­що). Повністю виконати цю вимогу можна тільки за умов вико­ристання ПЗ з відритим кодом та додаткових заходів захисту інформації.

Іншим аспектом проблеми є трудність перевірки Ідентичності ПЗ, встановленого на конкретній машині для голосування, про­грамі, раніше перевіреній у лабораторних умовах. Навіть збіг версій не можна вважати гарантією відповідності. Виходом може стати зберігання у захищеному місці початкового та об'єктного коду кожної протестованої версії ПЗ; використання середовища програмування «прямо з коробки», яке не має не задокументовані можливостей; застосування машин для голосування, які дають змогу легко визначити справжнє встановлене на ній ПЗ. З погляду технології задовольнити ці вимоги доволі складно.

Якщо хтось у моїй присутності скомпілює програму, запише по­чатковий та об'єктний код на CD-ROM і дасть його мені, я не можу бути впевнена, що на диску записано саме той початкових код, який було продемонстровано. Причина полягає в тому, що я не контролюю комп'ютер, на якому виконано названі операції. Насправді ціпком реально змінити звичайні команди так, щоб вони виконували зовсім інші операції.

І навіть за умов виконання всіх наведених вимог тестування має деякі обмеження:

• за допомогою тестування неможливо наблизити рівень прозо­рості Інтернет-виборів до рівня відкритості виборів з використан­ням паперових бюлетенів у присутності спостерігачів, оскільки тут зацікавлені особи мають покладатися на висновки експертів;
• тестування не може попередити атаки з боку службовців ви­борчих дільниць.