Міжнародні контакти і зв’язки

У сучасному світі контакти й зв'язки з іноземними контрагентами – нерезидентами й національними представництвами міжнародних організацій є не менш звичайною справою, чим відносини з контрагентами-резидентами. У бізнесі, науковій сфері, культурі, області державного керування й суспільної діяльності й т.п. закордонні партнери, клієнти, постачальники й консультанти давно стали звичними контрагентами спілкування.

Усю сукупність зовнішніх зв'язків можна умовно розділити на зв'язки з міжнародними організаціями, іноземними партнерами й представниками закордонних організацій у країні.

Міжнародні організації у свою чергу можна розділити на дві групи – міждержавні (або міжурядові), що виникли на основі договорів між державами, і міжнародні-неурядові, що виникають шляхом об'єднання фізичних або юридичних осіб на основі загальних ідей і інтересів. Перші діють у рамках умов міжнародного договору. Діяльність других здійснюється на основі прийнятого ними статуту (установчого договору) поза рамками офіційної політики яких-небудь держав. Других набагато більше, що виражає тенденцію до глобалізації й демократизації транснаціональних відносин.

Якщо сьогодні у світі зареєстроване більш 250 міждержавних організацій, то до початку XXI ст. число неурядових об'єднань перевищило 6 тис. організацій. Це потужна чинність.

Вплив на міжнародний розвиток і інтернаціональні процеси, безумовно, вище в міждержавних організацій. Це відбувається на основі принципів міжнародного права, у чинність участі державних механізмів, потенціалу впливу відповідних країн, у чинність організованого фінансування й організаційної підтримки. Міждержавні організації різняться по:

- колу учасників (глобальні, міжрегіональні, двосторонні);

- функціональному призначенню (обший і спеціальної компетенції);

- порядку приймання нових членів (відкриті й закриті);

- характеру повноважень (наднаціональні й традиційні).

Основними динамічними тенденціями таких формувань треба визнати наступні:

- зростаючий аспект глобалізації;

- посилення спеціалізації;

- перевага, що віддається наднаціональним механізмам.

Центральне місце в системі міждержавних організацій займає ООН. Це політичний системотворчий механізм сучасного миротворення. ООН – саме представницьке, впливове й організоване об'єднання держав. Сама ООН складається з 14 спеціалізованих установ, серед яких широко відомі МВФ, Група організацій Всесвітнього Банку (МБРР, МФК, МИТІ й ін.), ЮНЕСКО, МАРНОТРАТ, ВІЗ і ін. До тісно пов'язаних з ООН міжнародним організаціям ставляться не менш відомі МАГАТЕ, СОТ (торгівля), СОТ (туризм) і ін. Відомі Програми й фонди ООН: ЮНКТАД, ПРООН, ЦМТ, ЮНФА й ін. Деякі із цих структур виникли задовго до установи самої ООН. Масштабність впливу на сучасні міжнародні відносини й національний розвиток у різних структур різна. Однак при досить грамотному управлінні зв'язку з безліччю структур ООН могли б принести чималу користь для країни.

Інша потужна й авторитетна міжнародна організація – Світовий банк (Всесвітній Банк), що представляє собою пайовий фінансовий кредитний механізм. У нього входять Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародна фінансова організація, Багатобічне агентство з дозволу інвестиційних спорів, ряд менш великих спеціалізованих структур. Усі позики банку повинні гарантуватися урядами країн-членів. Країнам, що розвиваєтеся позики видаються під ставку, складову близько 6% і мінливу двічі в рік, з можливістю відстрочення платежу по основній сумі. Строк позик 15-20 років. Основні напрямки діяльності – довгострокові й середньострокові інвестиційні проекти, розрахункове обґрунтування таких проектів і структурна перебудова.

Унікальне місце займає Європейський союз. Це не тільки організація європейських держав, але й механізм інтеграційного розвитку її членів. Сам факт існування Євросоюзу впливає на трансформацію взаємин країн. Це наднаціональна організація, яка усе більш і більш нагадує «Уряд Європи». Євросоюз послідовно відтискує країни-члени від провідної ролі у світовій політиці. Після раунду погоджень у рамках дії договору про ЄС союз одержав право «говорити єдиним голосом Європи». По лінії ЄС виявляється ефективна допомога новим членам союзу, захист консолідованих інтересів європейців.

Серед інших регіональних організацій помітні Організація африканської єдності, Ліга арабських держав, Організація американських держав, Організація Ісламська конференція, Асоціація держав Південно-Східної Азії. Ряд міждержавних структур, створених країнами колишнього СРСР, поки не змогли об'єднатися в аналогічну по впливу регіональну міждержавну організацію (проекти СНД, Евразэс, ДОВСЕ).

Прямо від зазначених міждержавних об'єднань інтереси більшості національних організацій-резидентів не залежать. Але навколо кожного такого міжнародного об'єднання виникає ціла інфраструктура неурядових організацій з метою допомоги реалізації її політики. Спілкування з подібними інфраструктурними міжнародними організаціями звичайно дуже корисно. Полегшує діалог, інформаційний супровід і доступ до сучасної методології. Організації часто зустрічаються із зустрічним інтересом міжнародних інститутів, що шукають контрагентів у країнах-членах. Часто такий пошук супроводжується для них ризиком знайти неадекватного комунікаційного контрагента-резидента, що не може не тривожити міжнародні організації, що уважно ставляться до своєї репутації. Пошук нових партнерів може закінчитися помилковим вибором маргінального партнера, що не має ні соціальної бази, ні авторитету, ні організаційного потенціалу для того, щоб реалізовувати регіональну частину проекту міжнародної організації в національних границях.

Треба відзначити, що національні представництва, що випробовують потребу у кваліфікованих фахівцях, часто комплектуються місцевим персоналом, підібраним за критеріями, що не враховують національних особливостей. У результаті місцеві зацікавлені комунікаційні партнери змушено зі здивуванням спостерігати профанацію діяльності авторитетної міжнародної організації в себе в країні. З іншого боку, у країні перебування може складатися атмосфера недовіри до всього стороннього, привите довгими роками ксенофобії. Національні представництва потребують створення дружнього середовища. Тому будь-яка допомога, надавана представництву, сприймається з великою вдячністю. Представництва міжнародних організацій можуть виявитися дуже корисними з погляду доведення об'єктивного викладу позиції по, що цікавить темі ( у тому числі альтернативної), до відомості світової громадськості. Та сама ідея, презентована на місцевій прес-конференції або, навпаки, доведена до уваги закордонних ЗМІ через міжнародних представників, виявляє на журналістів і на суспільство зовсім різний вплив. Крім того, організована методами РR кампанія підтримки цієї ідеї за межами держави приносить певний ефект, що звичайно подається як підтримка світової громадськості.

У більшості міжнародних організацій працюють національні директори – представники країн-членів. Вони доводять до керівництва своїх країн думку й позицію об'єднання по різних питаннях. Другим каналом є контакти національного представництва з державними органами країни-члена об'єднання. Іноді буває достатнім декількох особистих контактів, щоб одержати виставу про характер такої думки або про ті наслідки, які ця думка може нанести інтересам організації. У свою чергу, і національному директорові, і главі місцевого представництва необхідні групи підтримки, люди, які б давали експертну оцінку тенденціям і їх висновкам. Справа в тому, що звичайно такі посадові позиції займають не фахівці, а кар'єрні чиновники.

Другою групою закордонних представників у країні є місцеві співробітники численних закордонних неурядових організацій, які несуть більше позитивне функціональне навантаження: вони формують у країні перебування позитивний образ своєї держави. У сучасному глобалізуючому світі такий обмін досвідом і результатами національного розвитку, виробленими в різних етнічних умовах самобутньою практикою застосування загальнолюдських стандартів, необхідний і збагачує всіх його учасників.

Поряд зі звичними напрямками комунікацій важливе місце займає боротьба зі злочинцями. Якщо країна щиро має намір співробітничати зі світовим співтовариством у припиненні міжнародної кримінальної діяльності, то обмежуватися роллю пасивних спостерігачів з боку за діями міжнародних чинностей, що борються із криміналом і терором, буде неправильним. Торгівля наркотиками, корупція, терор, відмивання злочинних доходів, податкові злочини – майже завжди інтернаціональні й реалізуються шляхом кримінального використання комунікаційних можливостей. Найчастіше в такі процеси бувають залучені не тільки нелегальні структури, але й зовні пристойні ліцензування організації, власники яких нерозбірливі в методах одержання прибутків.

Суттєво зростають обопільні зобов'язання країн в епоху загального комунікаційного взаємозв'язку. Сьогодні за діяльність кожної держави спостерігає увесь світ, виявляючи підтримку, заохочуючи або засуджуючи. Не враховувати цей фактор глобалізації, ці правила «життя в скляному будинку», не реагувати на них – не можна.

Однак діє й правило «оборотної сторони медалі», коли міжнародні комунікації використовуються для відвертого силового тиску на національні організації й структури, протекторату над культивуванням у країні ідей, що суперечать національним або корпоративним інтересам.

Якщо раніше ініційований з-за кордону тиск на організацію звичайно проходило через офіційні канали (дипломатичні кроки, демонстрація невдоволення й погроза санкцій), то в останні десятиліття стали широко застосовуватися публічні кампанії проти (або в підтримку) іноземних організацій через усі доступні канали й засоби інформаційного й третього секторів. Проти стратегії конкретної організації-резидента, що загрожує або йде врозріз із національними, монополістичними або галузевими інтересами закордонних партнерів, транснаціональних корпорацій і концернів, етнічних або релігійних інтересів, етнополітичних факторів, використовується вся міць державних пропагандистських механізмів, чималі можливості контрольованих медіаресурсів, мистецьки спровоковане суспільне невдоволення, різні санкції. Найчастіше використовується можливість тиражувати подібну РR-кампанію в дружніх або союзних державах, об'єднаних наднаціональної політичною структурою, або використовувати різні механізми ООН. Це суттєво підсилює вплив, і сукупний вплив такого «інтернаціонального наїзду» не можна недооцінювати.

Центр організації такого програмного впливу звичайно залишається в тіні: на передній же план висуваються оператори із числа, що мають надійний іміджевий захист – різні благодійні фонди, демократично орієнтовані структури, що виконують безпрограшно позитивну роль професійних борців проти тиранії й злочинності. Однак грішити на одні лише державні спецслужби було б некоректним. Великі частки й публічні компанії не менш вдало й уміло протистоять своїм конкурентам за рубежем, використовуючи інструментарій і нові технології глобалізації. Неугодні національні резиденти стають об'єктом ефектної масованої атаки добре організованих «незалежних» активістів, що персоніфікують «чинності добра», що вирішили протистояти «репресивній і експлуататорській діяльності» організації, що співробітничає з «чинностями зла». У таких РR-кампаніях широко експлуатується негативне відношення людей до влади й нуворишам, використовується протестний політичний потенціал і ін.