Підприємництво в сфері обігу. Торговельний капітал і торговельний прибуток
Крім сфери виробництва суспільство потребує сукупних дій, що забезпечать доведення товару до споживача. Галузь діяльності, пов'язана з рухом економічного продукту від виробників до споживачів, називається сферою обігу.
У сфері обігу продукт переходить з рук продавця до рук покупця, тобто змінює власника. Посередником, агентом товарно-грошових відносин, що виникають між первинним власником товару, який продає його, і вторинним власником, який купує товар, є торгівля.
Торгівля – це діяльність людей щодо здійснення товарного обміну й акту купівлі-продажу.
Операції з купівлі-продажу товарів не створюють продукт, а лише задовольняють потреби суспільства в реалізації товару. Ця обставина дає підстави віднести таку діяльність до послуг. У вітчизняній економічній науці прийнято поділяти торговельні послуги на основні та додаткові.
До основних (чистих) торговельних послуг належить діяльність, пов'язана з реалізацією товарів, рекламою, вивченням купівельного попиту, демонстрацією товару на ярмарках, аукціонах тощо.
До додаткових торговельних послуг належать послуги, пов'язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу: транспортування, сортування, збереження й пакування товару.
Для здійснення торговельної діяльності необхідним є капітал. Його первинною формою був купецький капітал, що виник у період третього великого суспільного поділу праці, коли торгівля виокремилася в самостійний вид діяльності. Надалі на зміну купецькому прийшов торговельний капітал.
Торговельний капітал – це капітал, що функціонує у сфері обігу, відокремившись від промислового капіталу.
На початковому етапі промисловці самі займалися реалізацією своїх товарів, що вимагало з їх боку додаткових витрат на створення торговельної мережі й вивчення ринку. Поступово ці функції перейшли до торговельних підприємств, у результаті чого торговельний капітал, який відокремився від промислового, став самостійним. Цей процес виявився взаємовигідним: промисловець заощаджує час і гроші, а торговець одержує торговельний прибуток, який виникає як різниця між ціною покупки й ціною продажу.
Характерною рисою нинішнього етапу є процес, коли великі компанії з метою контролю за реалізацією знову беруть до своїх рук продаж своєї продукції, створюючи власну збутову мережу.
Торгівля характеризується не тільки тим, що вона продає, але й тим, як продає.
Залежно від методів організації розрізняють:
– продаж за готівку;
– продаж за безготівкові гроші. У цьому випадку за покупця розплачується банк, стаючи в такий спосіб необхідним елементом ринкової інфраструктури;
– продаж товарів у кредит;
– продаж товарів під заставу майна покупця;
– товарообмінний продаж (бартер).
За ознакою обсягу продажів розрізняють оптову та роздрібну торгівлю. Вони різняться між собою також цінами: при продажу товарів оптом ціни нижче за ціни продажу вроздріб.
Торговельну діяльність, спрямовану на одержання доходу за рахунок вигідного для продавця продажу товару, називають комерцією. Серцевину комерції становлять торговельні операції з купівлі й подальшого продажу, тобто перепродажу товарів. Для успішної комерції необхідним є дотримання двох головних умов:
– покупна ціна товару повинна бути істотно нижчою за ціну, за якоюможна продати товар на ринку;
– платоспроможний попит на певний вид товару має бути достатнім для того, щоб продати весь закуплений товар за ціною, яка перевищує ціну його придбання.
Торгівля здійснюється в магазинах, на аукціонах і ярмарках.
Магазин (від фр. magazin – сховище, склад, комора) – приміщення для збереження й продажу товару. У магазинах, як правило, здійснюється роздрібна торгівля. У роздрібній торгівлі співіснують великі торговельні монополії з наявністю великої кількості дрібних торговців. Торговельні монополісти володіють універсальними та спеціалізованими магазинами, супермаркетами, торговельними центрами тощо. Дрібні торговці є власниками ларьків, наметів, крамниць й т. ін.
Виробництво однорідних товарів дозволяє вести оптову торгівлю за зразками на аукціонах і ярмарках.
Аукціон (від лат. audio – публічні торги) – це продаж товарів на умовах змагання між покупцями. Переможцем аукціону, який одержує право на придбання товару, є покупець, що запропонував більш високу ціну. Поряд із внутрішніми проводяться й міжнародні аукціони: хутровий – у Санкт-Петербурзі, із продажу племінних коней – у Москві, із продажу предметів мистецтва фірми “Сотбі” – у Лондоні та інші.
Ярмарки (від нім. jahrmarkt – щорічний ринок) – це регулярно періодично організований ринок, який функціонує в певному місці у встановлений час.
Ярмарки виникли в середньовічній Європі і спочатку з метою безпеки проводилися біля стін фортець і монастирів. Вони були основною формою торгівлі. Із розвитком регулярної торгівельної мережі (кінець XIX – початок XX ст.) роль ярмарків зменшилася, і змінилися їхні функції. Ярмарки перетворилися на регулярні комерційні виставки, що демонструють пропоновану для продажу продукцію.
Розрізняють галузеві, універсальні, регіональні та міжнародні ярмарки. Проведення ярмарків поєднується з організацією науково-технічних конференцій і симпозіумів. Найбільші щорічні міжнародні ярмарки проводяться в Парижі, Мілані, Торонто, Йокогамі, Лейпцигу, Відні й інших містах.
Ступінь вигідності торговельного бізнесу багато в чому обумовлений особливостями й економічною роллю комерційної діяльності. Ще в епоху класичного капіталізму виникли два види підприємництва в різних сферах: у виробництві й у торгівлі. Так склався поділ господарської діяльності між масовим виробництвом товарів, з одного боку, і продажем оптових партій виробів вроздріб населенню – з іншого. Цей поділ праці виявився вигідним для виробників. Фірми-виробники не утримують мережі роздрібних магазинів з реалізації своєї продукції. Вони швидко збувають усі вироби торговцям-оптовикам і відразу ж отримують гроші, які дозволяють розширити виробництво. У свою чергу, торговельний бізнес зосереджує свої зусилля на продажу товарів, створюючи мережу універсальних спеціалізованих магазинів. Це, природно, дозволяє краще вивчати споживчий попит, якісніше та швидше задовольняти потреби людей.
Вузловими пунктами господарського руху торговельних посередників є оптова й роздрібна форми торгівлі.
Оптові закупівлі можуть здійснюватися у вигляді прямих постачань товарів на торговельне підприємство з фірми-виготовлювача, що передбачені договором цих господарських суб'єктів, та у вигляді укладання угод про постачання продукції на товарній біржі.
Товарна біржа – оптовий ринок, де продаються масові сировинні й продовольчі товари. Ці блага називаються замінними, оскільки мова йде не про якісь зовсім визначені, точно й конкретно встановлені, а будь-які товари певного виду.
Товарна біржа – така установа, де реалізуються не самі товари, а лише укладаються контракти (угоди із взаємними зобов'язаннями для договірних сторін) на їхнє постачання. При цьому продукти продаються: а) за стандартами, у яких є перелік необхідних ознак (якість, ґатунок тощо) і б) за зразками (зерно, цукор, вовна, бавовна, кава, каучук, метали).
Учасники біржової торгівлі в процесі біржових торгів можуть здійснювати угоди, пов'язані:
– із взаємною передачею прав і обов'язків щодо реального товару;
– із взаємною передачею прав і обов'язків щодо реального товару з відстроченим терміном його постачання (форвардні угоди);
– із взаємною передачею прав і обов'язків щодо стандартних контрактів на постачання біржового товару (ф'ючерсні угоди),
– із поступкою прав на майбутню передачу прав і обов'язків щодо біржового товару чи контракту на постачання біржового товару (опціонні угоди),
– інші угоди щодо біржового товару, контрактів чи прав, встановлених у правилах біржової торгівлі.
Товарні біржі дозволяють виявити реальні (оптові) ринкові ціни з урахуванням попиту та пропозиції, що склалися. Тому фірми, які закуповують товари оптом (не тільки торговельні підприємства, але й промислові фірми-виробники), завжди стежать за біржовими цінами, що оформлюються на національному та світовому оптових ринках.
Торговельний капітал доводить продукцію виробників до споживачів через роздрібну торгівлю, в якій товари продаються населенню у невеликих обсягах. На початковому етапі розвитку торговельного капіталу в роздрібній торгівлі переважали порівняно дрібні торговці й торговельні (споживчі) кооперативи, які закуповували товари у виробників і продавали їх членам кооперативу чи збували на ринку продукцію селян і ремісників. В інтересах споживачів дістали поширення різноманітні форми торговельних операцій і підприємств: спеціалізовані й універсальні магазини, посилкова торгівля, продаж товарів у кредит.
В останні десятиліття в західних країнах у сфері торгівлі спостерігаються нові процеси, пов'язані з укрупненням торговельного капіталу, централізацією торговельних підприємств, інтеграцією великого торговельного й промислового капіталу та підприємництва.
Між торговельними і промисловими капіталами встановлюються тісні зв'язки у формі контрактних відносин, що охоплюють величезну кількість учасників і формують цілі системи. Контрактні системи поєднують не тільки великий, але й середній і дрібний торговельний капітали. Для останніх входження до такої системи є єдиним способом виживання в умовах гострої конкуренції.
Великі торговельні монополії, що зосередили у своїх руках значну частину товарообігу, диктують “правила поведінки” не тільки суб'єктам ринку, але й промисловим підприємствам.
У сфері реалізації товарів утворюються найбільші торговельні монополії, що займаються збутом продукції багатьох промислових фірм. Таке обслуговування виробничих фірм дозволяє зробити функції торговельного капіталу універсальними, створити товарне розмаїття на ринку і повніше задовольнити споживчий попит.
Зростання концентрації та централізації торговельного капіталу підсилює реальне усуспільнення сфери торгівлі. Економічним наслідком цього процесу є прискорення обороту промислового капіталу й зростання промислового прибутку. Одночасно підвищується вигідність торговельного бізнесу.
У процесі торговельного бізнесу виникає проблема оцінки ступеня вигідності торговельного капіталу. Торговельний бізнес здійснюється відповідно до відомої загальної формули:
Г–Т–Г' (9.1)
де Г – грошові витрати на торговельний бізнес;
Т – товари (купуються оптом і продаються вроздріб);
Г' – грошовий виторг (сума продажів) від реалізації товарів за роздрібними цінами.
За такою формулою можна скласти первинне уявлення про прибуток у торговельному бізнесі.
Торговельний прибуток ПТ – різниця між сумою продажів і авансованою на торговельний бізнес сумою:
ПТ = Г'–Г (9.2)
Звідси легко вивести формулу норми торговельного прибутку ПТ':
(9.3)
Норма прибутку торговельного капіталу – це відношення торговельного прибутку до авансованого торговельного капіталу, виражене у відсотках.
Аналіз торговельного прибутку дозволяє виявити, від яких факторів залежить його величина. Первісні витрати Г на торговельний бізнес складаються з двох основних елементів:
– витрат на купівлю товарів за оптовими цінами Цо;
– торговельних витрат BТ (витрати з організації торговельного підприємства).
Отже, авансований торговельний капітал буде являти собою суму, по-перше, витрат на покупку всіх товарів Т за їхніми оптовими цінами Цо і, по-друге, торговельних витрат:
Г = Т×Цо+ВТ (9.4)
У свою чергу сума продажів продукції за її роздрібними цінами – це добуток кількості реалізованих товарів Т на їхню роздрібну ціну ЦР:
Г = Т×ЦР (9.5)
Тепер формулу торговельного прибутку можна записати у такий спосіб:
ПТ = Т×ЦР – (Т×Цо+ВТ) (9.6)
Маса (абсолютна величина) торговельного прибутку залежить від: а) кількості реалізованих товарів; б) рівня оптових і роздрібних цін, співвідношення між ними; в) витрат торговельної діяльності. Величина норми торговельного прибутку визначається тими самими факторами.
Витрати з організації роздрібної торгівлі ВТ поділяються на два види. Перший вид витрат – прямі (чи змінні) витрати. Їхня величина змінюється в прямій залежності від динаміки обсягів продажу товарів. До прямих витрат належать: а) витрати на покупку товарів за оптовими цінами і б) транспортні витрати. Другий вид витрат – непрямі (чи умовно постійні) витрати. Вони майже не залежать від обсягу продажів продукції. Сюди входять витрати з утримування торговельного підприємства: заробітна плата співробітників, плата за оренду приміщення, страховий внесок, комунальні послуги (телефон, електрика тощо.).
Торговельний прибуток залежить від рівня роздрібної (чи продажної) ціни щодо торговельних витрат у розрахунку на один товар. Така ціна встановлюється в такий спосіб. До оптової ціни товару додається торговельна надбавка (торговельна накидка). Торговельна надбавка ТН покриває торговельні витрати і включає торговельний прибуток:
ТН = ВТ+ПТ (9.7)
Конкуренція виникає між торговельним і промисловим капіталом за одержання максимальної норми прибутку. Однак ще в період класичного капіталізму вільна конкуренція породила тенденцію до вирівнювання норми прибутку промислових та торговельних підприємців. Коли, припустимо, більш високої прибутковості досягнув промисловий бізнес, то торговельний капітал спрямовувався до індустріальної сфери. Це, зрозуміло, приводило до зниження норми промислового прибутку. Якщо ж більш вигідним ставав торговельний бізнес, то до сфери торгівлі вливався новий промисловий капітал, що нарешті викликало зменшення норми прибутку торговельного капіталу. Цей процес можна відбити за допомогою наступної формули:
(9.8)
де т – маса додаткової вартості (маса прибутку)
Кторг – авансований торговельний капітал;
Кпром – авансований промисловий капітал.
Вирівнювання норм прибутків у промисловості й торгівлі посилилося за монополізації в сучасній економіці. Ця тенденція істотно посилилася в результаті інтеграції великого промислового й торговельного капіталу.
Коли виробничі й торговельні підприємства забезпечують нормальне одержання прибутку, то вони закладають міцну основу для економічних відносин із власниками кредитних засобів.