Капітал як економічна категорія. Формування капіталу підприємства

 

У різних економічних школах капітал трактується по-різному. Найбільш відомими щодо визначення капіталу є:

– речовинна, або натуралістична концепція;

– грошова, або монетаристська концепція;

– теорія “людського капіталу”.

З позицій натуралістичної концепції капітал – це або засоби виробництва, або готові товари, призначені для продажу. Так, А. Сміт трактував капітал як накопичений запас речей. Д. Рікардо як засоби виробництва. У теорії А. Маршалла капіталце речі, що утворюють передумови виробництва. Дж. Б. Кларк, сучасник А. Маршалла, вказував, що капітал – це запас продуктивних благ, що разом із працею являє собою споконвічний початок виробництва. П. Самуельсон визначав капітал як виробниче устаткування великих фабрик, складів готової продукції і напівфабрикатів.

З позицій монетаристської теорії, капітал – це гроші, що приносять відсоток. Абсолютизація грошової форми капіталу бере початок від меркантилізму. Але в XVIII–XIX ст. грошова концепція була витіснена на другий план інтерпретаціями капіталу класичною школою (натуралістичним напрямком).

Велике значення у відродженні інтересу до кредиту і грошей як капіталу мала теорія Д.М. Кейнса. Надалі відбулася диференціація серед прихильників Д.М. Кейнса. Більшість представників теорії монетаризму виходить з того, щокапітал – це гроші чи їхні замінники – кредитні гроші. Однак інші економісти пов'язують капітал з одержанням доходу.

Теорія “людського капіталу” з'явилася в 60-их роках XX ст. у зв'язку із зростанням ролі людського фактора в умовах НТР. Її розробили представники неокласичного напрямку Г. Беккер, Дж. Мінцер, Т. Шульц та інші. На їхню думку, у виробництві взаємодіють два фактори: “фізичний капітал”, до якого включено засоби виробництва, й “людський капітал”, до якого належать придбані знання, навички, енергія. Величина “людського капіталу” оцінюється потенційним доходом, який він здатний приносити.

Найбільш об'ємне розуміння капіталу міститься в концепції К. Маркса. Він досліджує, з одного боку, сутність капіталу, з іншого боку – конкретні форми його прояву, а саме:

– засоби виробництва виступають як постійний капітал (с);

– робоча сила – як змінний капітал (V);

– гроші – як грошовий капітал;

– товари – як товарний капітал.

Однак ані гроші, ані засоби виробництва, на його думку, самі по собі не є капіталом. Вони перетворюються на капітал тоді, коли використовуються для привласнення чужої неоплаченої праці. Маркс писав: “Бавовнопрядильна машина є машиною для прядіння бавовни. Тільки за певних відносин вона стає капіталом. Вилучена з цих відносин вона так само не є капіталом, як золото саме по собі не є грошима”. Тому, по-перше, “капітал – це не річ, а певні суспільні відносини, які презентовані в речі й додають цій речі специфічного суспільного характеру”. По-друге, капітал можна зрозуміти лише як постійний рух усіх його елементів. Тільки перебуваючи в русі, гроші перетворюються на капітал. По-третє, капітал – це самозростаюча вартість, створена найманим робітником. Ці три моменти характеризують сутнісне визначення капіталу.

Для початку діяльності будь-яка фірма повинна мати стартовий капітал. Стартовий капітал – це первинний вкладений капітал плюс поточні витрати на початкове ведення виробництва. Джерелами покриття цих витрат можуть бути як власні засоби, так і позикові.

Власні (внутрішні) засоби це:

1) заощадження, що утворилися за рахунок прибутку;

2) гроші, призначені для амортизації.

Позикові (зовнішні) засоби:

1) капітал, який надходить від продажу акцій та облігацій. Вони становлять 60-70 % від усіх фінансів підприємства;

2) це банківський і комерційний кредит. На їхню частку припадає 30-40 % від усіх фінансів.

Кредити поділяються на довгострокові та короткострокові. Останні повертаються протягом одного року, перші – за більш тривалий термін. Але в обох випадках розмір кредиту повертається з відсотком.

Короткострокові позики використовуються для покриття щоденних витрат з виплати заробітної плати, на купівлю сировини й т. ін.

Довгострокові позики в основному застосовуються для довгострокових покупок (устаткування, будинків тощо).

Короткострокові позики можуть мати форму:

– комерційного кредиту, який одна фірма надає іншій;

– позик у фінансових інститутів (банків чи фінансових компаній);

– позик у інвесторів (в основному – у населення) через продаж їм акцій і облігацій, які є свого роду борговими розписками фірми, що зобов'язується повернути гроші з певним відсотком.