Сутність і поняття управлінського рішення

Тема 1. Характеристика господарчих рішень

Дніпропетровськ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Завдання та види пожежної охорони

Основними завданнями пожежної охорони є:

— здійснення контролю за дотриманням протипожежних вимог;

— запобігання пожежам і нещасним випадкам на них;

— гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги у ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха.

Пожежна охорона поділяється на державну, відомчу, сільську та добровільну.

Державна пожежна охорона формується на базі існуючих воєнізованої та професійної пожежної охорони органів внутрішніх справ України, входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і здійснює державний пожежний нагляд.

Підрозділи відомчої пожежної (пожежно-сторожової) охорони створюються на об'єктах міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

У сільських населених пунктах, де немає підрозділів державної пожежної охорони, органами місцевої державної адміністрації створюються сільські пожежні команди.

На промислових підприємствах, в установах та організаціях з метою проведення заходів щодо запобігання пожеж та організації їх гасіння створюються добровільні пожежні дружини (команди).

На підприємствах з кількістю працюючих 50 і більше чоловік за рішенням трудового колективу створюються пожежно-технічні комісії.

з дисципліни:

«ОБГРУНТУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНь І ОЦІНЮВАННЯ РИЗИКІВ»

Укладач:

к.е.н., доцент Кабаченко Д.В.

ДВНЗ «НГУ»

ЗМІСТ

Ухвалення рішення — складова частина будь-якої уп­равлінської діяльності. Якщо в побуті людина найчастіше приймає ті чи інші рі­шення часто інтуїтивно, спонтанно, а іноді й обдумано, з розра­хунку, то в керуванні виробництвом, організацією поняття рі­шення носить більш систематизований характер.

Ухвалення рішення — складова частина функції будь-якого керівника. Менеджером людину можна назвати тільки тоді, коли вона приймає які-небудь організаційні рішення і реалізує їх через підлеглих йому людей. Чим вище якість прийнятих рішень, його раціональність і обґрунтованість, чим краще забезпечення його реалізації і саме виконання, тим ефективніше працює менеджер і організація. Звідси випливає необхідність вивчення основ правил, прийомів і наукових методів розробки рішень і їхньої реалізації.

Перш ніж перейти до процесу вивчення теорії ухвалення рішен­ня і її практичної реалізації, мабуть, буде правильним визначитися з основними термінами і самою сутністю управлінських рішень.

У загальному випадку поняття «управлінське рішення» най­частіше вживається як обміркований намір, потреба зробити що-небудь на основі усвідомлення і постановки цілей, а також шляхів їхнього досягнення при виникненні тієї чи іншої проблеми.

Поняття «рішення» у науковій літературі трактується по-різному. Найчастіше воно розуміється і як процес, і як акт вибо­ру, і як результат вибору [10].

Рішення як процес характеризується тим, що воно, протіка­ючи в часі, здійснюється в кілька етапів (підготовки, формуван­ня, прийняття і реалізації рішення). Етап прийняття рішень мож­на трактувати як акт вибору ЛПР за допомогою визначених пра­вил. Рішення як результат вибору являє собою розпорядження до ДІЇ (план роботи, варіант проекту).

У зв'язку з цим представляється доцільним викласти понят­тя «управлінське рішення» у такий спосіб:

вибір рішення, тобто сам процес із усіма його елементами, аж до твердження його ЛПР;

прийняте рішення — результат дій (факт, що здійснився) ЛПР, що є законом для підприємства і підлягає виконанню.

Людина протягом дня приймає десятки і сотні різних рішень: у побуті, особистих відносинах, виробництві, бізнесі, але далеко не всі вони є управлінськими.

Управлінське рішення приймається керівником і спрямова­не на підлеглий йому колектив, що, будучи об'єктом керування, здатний і зобов'язаний його виконати в точній відповідності з ус­тановленими правилами.

Розробка управлінського рішення зв'язана з великим обся­гом необхідної інформації, її аналізом, на основі якого ставиться мета і розглядаються найбільш кращі варіанти (альтернативи) її досягнення.

У загальному випадку управлінське рішення характеризу­ють наступні ознаки:

· можливість вибору єдиної дії з безлічі альтернатив (якщо
немає альтернатив, те немає і вибору, а виходить, і немає
рішення);

· наявність мети — безцільний вибір не вважається рішен­ням;

· необхідність вольового акту ЛПР при виборі рішення, то­му що ЛПР формує рішення через боротьбу думок і мо­тивів.

Управлінське рішення — це творчий процес, у якому пев­ним чином поєднуються тверезий математичний підхід, логіка, психологія, емоції, воля, мотивація, інтереси і функціональні обов'язки керівника того чи іншого рангу. З огляду на останнє, варто мати на увазі, що ЛПР повинен приймати тільки ті рішен­ня, що знаходяться в рамках його повноважень і відповідно до наявних в нього ресурсів. Якщо питання вимагає додаткового уз­годження з вищестоящими організаціями чи упирається у виділення додаткових ресурсів, управлінське рішення по ньому приймати передчасно.

Ще на стадії формування управлінського рішення керівник повинен подумати про необхідність і доцільність його прийняття.

Чи можна взагалі від нього відмовитися? Чи будуть витра­ти на розробку рішення сумісні з майбутнім ефектом? Необхідно пам'ятати, що будь-яке управлінське рішення повинно бути спрямоване, у першу чергу, на досягнення життєво важливих цілей організації, що очікують свого здійснення.

Якщо результати управлінського рішення не будуть оче­видними і вимірними, то виникає непевність і сумніви в оцінці ре­ально досягнутого. Для того, щоб прийняте рішення було успішно реалізоване, необхідно враховувати наступне:

· виконання управлінського рішення повинно доручатися
такому виконавцю, що має належну кваліфікацію, заці­кавленість і можливість виконати доручену справу краще інших (не завжди можна доручати виконання того чи іншого рішення за принципом займаної посади);

· виконання управлінського рішення повинно доручатися
такому працівнику, що одержує досить необхідну інфор­мацію (чи релевантна інформація для виконання розроб­леного рішення, повинна направлятися тому, кому дору­чається його виконати);

· виконання управлінського рішення повинно доручатися
тому виконавцю, що може реально його виконати в необхідний
час і з високою якістю. Тут необхідно пам'ятати закон Максимена: «...завжди бракує часу, щоб виконати роботу як треба, але завжди знаходиться час для того, щоб її переробити» [17].

Таким чином, управлінське рішення являє собою результат складної системної діяльності людей за допомогою послідовних ітераційних процесів і повинно відповідати функціям організації за розв'язуваними нею завданнями.