Електролітична дія струму характеризується розкладом органічної рідини, в т.ч. і крові, що супроводжується значним порушенням їх фізично-хімічного складу.
ЕЛЕКТРОБЕЗПЕКА
План.
1. Дія електричного струму на людину.
2. Види електричних травм.
3. Чинники, що впливають на наслідки ураження електричним струмом.
4. Класифікація приміщень за ступенем небезпеки ураження електричним струмом.
5. Умови ураження людини електричним струмом.
6. Електрозахисті засоби і заходи.
7. Надання першої допомоги при ураженні електричним струмом
1. Дія електричного струму на людину. Електричні травми.
Проходячи через тіло людини, електричний струм справляє термічну, електролітичну, механічну та біологічну дію.
Термічна дія струму проявляється через опіки окремих ділянок тіла, нагрівання до високої температури кровоносних судин, нервів, серця, мозку та інших органів, що знаходяться на шляху струму, що викликає в них суттєві функціональні розлади.
Механічна дія струму – це розшарування, розриви та ін. пошкодження тканин організму, в тому числі м’язової тканини, стінок кровоносних судин, судин легеневої тканини внаслідок електродинамічного ефекту, а також миттєвого вибухоподібного утворення пари від перегрітої струмом тканинної рідини та крові.
Біологічна дія струму проявляється через подразнення та збудження живих тканин організму, а також через порушення внутрішніх біологічних процесів, що відбуваються в організмі і котрі тісно пов’язані з його життєвими функціями.
Електротравма - це травма, викликана дією електричного струму або електричної дуги. Електротравми поділяються на два види: електротравми, котрі виникають при проходженні струму через тіло людини і електротравми, поява яких не пов’язана з проходженням струму через тіло людини ( опіки, засліплення електричною дугою, падіння).
Електротравматизм – це явище, котре характеризується сукупністю електротравм, котрі повторюються в аналогічних виробничих, побутових умовах та ситуаціях. Осередок, джерело електротравматизму – та чи інша тимчасова або навіть постійна ситуація при експлуатації електроустановок, коли мають місце аналогічні випадки ураження людини струмом.
Причинами електротравматизму є:
1. Дотик до струмоведучих частин під напругою внаслідок недотримання правил безпеки, дефектів конструкції монтажу електрообладнання.
2. Дотик до не струмоведучих частин, котрі опинились під напругою внаслідок пошкодження ізоляції, перехрещування проводів.
3. Помилкове подання напруги в установку, де працюють люди;
4. Відсутність надійних захисних пристроїв.
2. Види електричних травм.
Електротравми умовно поділяють на два види:
- місцеві електротравми, котрі означають місцеве ушкодження організму;
- загальні електротравми (електричні удари), коли уражається весь організм внаслідок порушення нормальної діяльності життєво важливих органів та систем.
Місцева електротравма – яскраво виявлене порушення щільності тканини тіла, в т.ч. кісток, викликане впливом електричного струму або електричної дуги. Небезпека місцевих електротравм та складність їх лікування залежить від місця, характеру та ступеня ураження тканин, а також від реакцій організму на це ушкодження. Такі травми в основному виліковуються і працездатність відновлюється повністю або частково, але при важких опіках людина помирає. Характерні місцеві електротравми :
Електричні опіки – це ушкодження поверхні тіла під дією електричної дуги або великих струмів, що проходять через тіло людини.
Електричний знак – це чітко окреслена пляма діаметром 1-5 мм сірого або блідо-жовтого кольору, що з’являється на поверхні шкіри людини, яка зазнала дії струму. Через певний час пляма сходить, шкіра набуває нормального вигляду.
Електрометалізація – проникнення в шкіру частинок металу внаслідок його розбризкування та випаровування під дією струму. Ушкоджуються відкриті ділянки тіла, ушкоджена шкіра стає шорсткою. З часом хвора шкіра сходить, зникають всі хворобливі відчуття. Лише при ушкодженні очей лікування може бути тривалим, а вдеяких випадках потерпілий може втратити зір. Тому роботи, при котрих може виникнути електрична дуга, повинні виконуватись в захисних окулярах.
Електрофтальмія – це запалення зовнішніх оболонок очей, що виникає під впливом потужного потоку ультрафіолетових променів. Таке опромінення можливе при утворенні електричної дуги (при короткому замиканні). Електрофтальмія розвивається через 4-8 годин після ультрафіолетового опромінення. Потерпілий відчуває головний біль та різкий біль в очах, що посилюється на світлі. Очі червоніють, сльозяться, підпихають. Можуть з’явитися гнійні виділення з очей, судоми повік та часткова втрата зору.
Електричний удар – збудження живих тканин організму електричним струмом, що супроводжується судомним скороченням м’язів. При цьому зовнішніх місцевих ушкоджень, тобто електротравм людина може і не мати.
Такий удар може призвести до порушення роботи легенів і серця , а також смерті потерпілого. Смерть настає внаслідок припинення роботи серця, зупинки дихання та електричного шоку. Припинення серцевої діяльності иє найбільш небезпечне, оскільки повернути потерпілого до життя набагато складніше, ніж при зупинці дихання чи електричному шоці. Вплив струму на м’яз серця може бути прямим (коли струм проходить безпосередньо через нього) і рефлекторним, тобто через нервову систему. В обох випадках може статися зупинка серця або його фібриляція (хаотичні скорочення серцевого м’яза). При фібриляції дихання потерпілого може ще тривати 2-3 хв., після чого настає клінічна смерть.
Електричний шок – своєрідна важка нервово-рефлекторна реакція організму у відповідь на подразнення електричним струмом, що супроводжується глибокими розладами кровообігу, дихання, обміну речовин . Шоковий стан може тривати від кількох десятків хвилин до діб і також може призвести до смерті, якщо потерпілому вчасно не було надано медичної допомоги.
Наслідком судомних скорочень м’язів можуть бути і різноманітні механічні ушкодження організму: розриви сухожиль, шкіри, кровоносних судин та нервової тканини і навіть переломи кісток. Також можуть виникнути травми, викликані падінням людини з висоти, ударами об предмети внаслідок дії струму.
3. Чинники, що впливають на наслідки ураження електричним струмом.
На ступінь ураження людини струмом істотно впливають рід та величина струму, час його дії, шлях по тілу людини, особисті чинники.
Сила струму. Зі зростанням сили струму небезпека ураження ним тіла людини зростає. Розрізняють порогові значення струму( при частоті 50 Гц):
- пороговий відчутний струм – 0,5-1,5 мА при змінному струмі і 5-7 мА при постійному струмі;
- пороговий невідпускний струм ( струм, що викликає при проходженні через тіло людини нездоланні судомні скорочення м’язів руки, в котрій затиснений провідник) – 10-15 мА при змінному струмі і 50-80 мА при постійному;
- пороговий фібриляцій ний струм ( струм, що викликає при проходженні через організм фібриляцію серця) – 100 мА при змінному і 300 мА при постійному струмі.
Опір тіла людини проходженню струму. Він складається з опору тонких зовнішніх шарів шкіри, котрі контактують з електродами, і опору внутрішніх тканин тіла.
Найбільший опір чинить шкіра. Він залежить від стану рогового шару шкіри, наявності на її поверхні вологості чи забруднень, від місця ураження струмом, частоти струму, величини напруги, тривалості дії струму. Ураження рогового шару ( порізи, подряпини, потовиділення) зменшують опір шкіри.
Вид та частота струму. Зростання частоти при змінному струмі супроводжується зменшенням повного опору тіла та зростанням струму, що проходить через тіло людини, тобто чим більша частота, тим більша небезпека ураження. Але це так лише при частоті струму до 50 Гц. Дальше підвищення частоти, незважаючи на зростання струму, супроводжується зниженням небезпеки ураження і повністю зникає при частотах 450-500 Гц. Цей струм зберігає тільки небезпеку опіку. Значення фібриляційного струму при частотах 50-100 Гц практично одинакові, при частоті 200 Гц фібриляцій ний струм зростає приблизно в два рази, а при частоті 400 Гц – більше ніж в 3 рази.
Постійний струм приблизно в 4-5 разів безпечніший, ніж змінний струм частотою 50 Гц. Постійний струм, проходячи через тіло людини, викликає слабші скорочення м’язів і менш неприємні відчуття порівняно зі змінним того ж значення. Порівняльна оцінка постійного та змінного струмів справедлива лише до напруг до 500 В. При більших напругах постійний струм стає таким же небезпечним, що і змінний.
Тривалість проходження струму. Зі зростанням тривалості дії струму опір тіла людини дії струму зменшується внаслідок нагрівання шкіри та подразнювальної дії на тканини, що викликає розширення судин шкіри і підвищення потовиділення. Наслідки впливу струму на організм накопичуються, порушується діяльність органів і систем. Зростає ймовірність важкого або смертельного наслідку.
Шляхи протікання струму через людину. Якщо на шляху струму виявились життєво важливі органи – серце, легені, головний мозок, то небезпека ураження досить велика, оскільки струм безпосередньо впливає на ці органи. Якщо ж струм проходить іншими шляхами, то його вплив на життєво важливі органи може бути лише рефлекторним, а не безпосереднім. До того ж , оскільки шлях струму визначається місцем прикладання струмопровідних частин(електродів) до тіла людини, то його вплив на наслідок ураження зумовлюється й різним опором шкіри на різних ділянках.
Можливих шляхів струму в тілі людини, котрі називаються ще й петлями, багато. Проте характерних, найбільш поширених є близько 15. основні з них: рука-рука, права рука-ноги, ліва рука – ноги, нога-нога, голова-ноги, голова-руки та ін.
Індивідуальні властивості людини. Здорові та фізично міцні люди легше переносять електричні удари, ніж хворі та слабкі. Також важливе значення має психічна підготовленість до можливої небезпеки ураження електричним струмом. За умови, коли людина очікує удару, ступінь ураження значно менший. Досвід, вміння адекватно оцінити ситуацію, застосувати раціональні способи звільнення від струму дозволяють уникнути важких наслідків.
4. Класифікація приміщень за ступенем небезпеки ураження електричним струмом.
Відповідно до ПУЕ, приміщення за небезпекою електротравм поділяються на три категорії:
• без підвищеної небезпеки;
• з підвищеною небезпекою
• особливо небезпечні;
Категорія приміщення визначається наявністю в приміщенні чинників підвищеної або особливої небезпеки електротравм.
До чинників підвищеної небезпеки відносяться:
♦ температура в приміщенні, що впродовж доби перевищує 35оС;
♦ відносна вологість більше 75%;
♦ струмопровідна підлога — металева, бетонна, цегляна, земляна тощо;
♦ струмопровідний пил;
♦ можливість одночасного доторкання людини до неструмовідних частин електроустановки і до металоконструкцій, що мають контакт з землею.
До чинників особливої небезпеки електротравм відносяться:
• відносна вологість, близька до насичення (до 100%);
• агресивне середовище, що порушує ізоляцію.
Якщо в приміщенні відсутні чинники підвищеної і особливої небезпеки, то воно відноситься до приміщень без підвищеної небезпеки електротравм.
При наявності в приміщенні одного з чинників підвищеної небезпеки, таке приміщення відноситься до приміщень підвищеної небезпеки електротравм.
При наявності в приміщенні одночасно двох чинників підвищеної небезпеки або одного чинника особливої небезпеки, приміщення вважається особливо небезпечним.
З наведеного видно, що класифікація приміщень за небезпекою електротравм враховує тільки особливості цих приміщень, стан їх середовища і не враховує електротехнічних параметрів електроустановок.
Категорія приміщень є одним з основних чинників, які визначають вимоги щодо виконання електроустановок, безпечної їх експлуатації, величини напруги, заземлення (занулення) електроустановок. Умови поза приміщеннями прирівнюються до особливо небезпечних.
5. Умови ураження людини електричним струмом.
При технічній експлуатації електроустаткування промислових підприємств електротравми можуть виникати з таких причин:
- дотик безпосередній до струмопровідних частин електроустановок, які діють під напругою. Це може статися через несправність огороджувальних пристроїв електроустановок, помилкові дії персоналу, коли роботи виконуються поблизу чи безпосередньо на струмопровідних елементах, що знаходяться під напругою, а також з появою напруги (в результаті помилкової подачі) на раніше вимкнених електроустановках і ділянках мережі. Статистика говорить, що на важкі і смертельні нещасні випадки, зумовлені випадковим дотиком, не викликаним виробничою необхідністю, і помилковою подачею напруги, в процесі ремонтів і оглядів електроустановок, припадає близько 53 % усіх електротравм;
- дотик до металевих конструктивних частин електроустановок, які не повинні знаходитися під напругою, але на корпусах, кожухах і огороджувальних пристроях може з'явитися напруга в результаті електричного пробою чи природного старіння ізоляції електроустановок, а також при замиканні оголених проводів через обрив і падіння на конструктивні частини електроустановок і при відсутності захисного заземлення, ці причини складають близько 22 % усіх травм;
- дотик інструментом і предметами, що мають малий опір, до ізоляції, до струмопровідних частин, а також до неметалевих частин електроустановок, які виявилися під напругою через заводські дефекти в конструкції, під час монтажу і виготовлення. На ці причини припадає 14 % електротравм;
- дотик до стін, підлог, будівельних конструкцій, які виявилися під кроковою напругою. Крокова напруга виникає при розтіканні електричного струму від трубопроводів, будівельних конструкцій, рейкових шляхів, на які перейшов електричний струм в результаті падіння проводів чи погіршення ізоляції. Такі причини складають 2-3 %;
- дія дуги при операціях із відмикальними пристроями та інші причини. Вони складають близько 6 %.
6. Електрозахисті засоби і заходи.
Електрична ізоляція – це шар діалектрика або конструкція, виконана з діалектрика, котрим вкривається поверхня струмоведучих частин, або котрим струмоведучі частини відділяються одна від одної. Ізоляція запобігає протіканню струму через неї завдяки великому опору.
З часом ізоляція втрачає свої попередні властивості, старіє, на ній з’являються місцеві дефекти (тріщини, підпалини). В місці дефекту з’являються часткові розряди, відбувається так званий пробій ізоляції, тобто коротке замикання, що може призвести до пожежі чи ураження струмом. З метою запобігання цим явищам здійснюється періодичний і безперервний контроль ізоляції. Періодичний – вимірювання опору ізоляції у встановлені терміни ( 1 раз на 3 роки).
Дієвим захисним засобом є також встановлення подвійної ізоляції.
В електроустановках до 1000 В застосування ізольованих проводів забезпечує достатній захист від ураження електричним струмом. Однак ізольовані дроти, що знаходяться під напругою більше 1000В, не менш небезпечні, ніж оголені. В цьому випадку одним із засобів захисту є огорожувальні пристрої. Вони виконуються у вигляді кожухів та кришок , сітчатого огородження, мають двері, котрі закриваються на замок, або обладнані блокуванням.
Розташування струмоведучих частин на недосяжній висоті. Це забезпечує безпеку без огороджень та блокувань. Висота підвішування проводів повітряних ліній залежить від напруги та місця проходження лінії(населений пункт чи поле, ліс і т.д.)
Малі напруги. При роботі з переносними електроінструментами, ручною переносною лампою при пошкодженні ізоляції та при появі напруги на корпусі підвищується небезпека ураження струмом. В таких випадках застосовують малі напруги не вище 42В. При напрузі до 42В струм, котрий проходить через тіло людини, безпечний.
Джерелами малої напруги є знижувальні трансформатори, акумулятори, випрямні установки, батареї гальванічних елементів . Єдина небезпека застосування знижувальних трансформаторів – це можливість переходу вищої напруги на сторону малої напруги. Для зниження цієї небезпеки вторинну обмотку на корпус трансформатора заземлюють або занулюють.
Вирівнювання потенціалів. Це зниження напруг дотику та кроку між точками електричної ланки, до яких можливий одночасний дотик, або на котрих може одночасно стояти людина. Вирівнювання потенціалів досягається шляхом штучного підвищення потенціала опорної поверхні ніг до рівня потенціала струмоведучої частини.
Технічні засоби безпечної експлуатації електроустановок в аварійних режимах.
Захисне заземлення – це навмисне електричне з’єднання з землею або її еквівалентом металевих не струмоведучих частин, котрі можуть опинитися під напругою. Призначення захисного заземлення – усунення небезпеки ураження людей електричним струмом при появі напруги на конструктивних частинах електрообладнання, тобто при замиканні на корпус. Принцип дії захисного заземлення – зниження до безпечних значень напруг дотику та кроку, зумовлених замиканням на корпус.
Заземлювач – це сукупність з’єднаних провідників, котрі перебувають в контакті з землею чи її еквівалентом. Розрізняють штучні та природні заземлювачі. Штучні – вертикальні та горизонтальні електроди (сталеві труби, кутники, прути) . Природні – металеві предмети, що знаходяться в землі( трубопроводи, арматура будівель, кабелі).
Занулення. Це навмисне електричне з’єднання з нульовим захисним провідником металевих неструмоведучих частин, котрі можуть опинитися під напругою. Призначення таке ж , як і у заземлення: усунути небезпеку ураження людей при пробиванні фази на корпус. Це досягається автоматичним вимкненням пошкодженої установки від електричної мережі. Принцип дії занулення – перетворення пробивання на корпус в однофазове коротке замикання з метою викликати струм великої сили, здатний забезпечити спрацювання захисту і завдяки цьому автоматично відключити пошкоджену установку від електричного живлення.
Захисне вимкнення – це швидкодіючий захист, котрий забезпечує автоматичне вимкнення електроустановки при виникненні небезпеки ураження струмом. Прилад захисного вимкнення – сукупність окремих елементів, котрі реагують на зміну будь-якого параметра електричної мережі і дають сигнал на вимкнення автоматичного вимикача.
Електрозахисні засоби
Електрозахисні засоби – це переносні засоби, призначені для захисту людей, котрі працюють з електроустановками, від ураження електричним струмом, від дії електричної дуги та електромагнітного поля. За призначенням їх умовно поділяють на ізолювальні, огороджувальні та допоміжні.
Ізолювальні - призначені для ізоляції людини від частин електрообладнання, котрі знаходяться під напругою, а також від землі. До них відносяться: ізолювальні та вимірювальні штанги; штанги для накладання тимчасових переносних заземлень; ізолювальні та електровимірювальні кліщі; ізольовані ручки монтерського інструменту; діелектричні рукавиці, боти та калоші; гумові килимки, доріжки, підставки; ізолювальні ковпаки та накладки; ізолювальні драбини.
Огороджувальні електрозахисні засоби призначені для тимчасового огородження струмоведучих частин обладнання. Це можуть бути переносні огородження (ширми, щити, клітки), а також тимчасові переносні заземлення. Умовно до них відносять і переносні попереджувальні плакати.
Допоміжні захисні засоби призначені для захисту персоналу від падіння з висоти ( запобіжні пояси та страху вальні канати), для безпечного підіймання на висоту (драбини, кігті), а також для захисту від теплового, світлового, механічного та хімічного впливів ( захисні окуляри, протигази, рукавиці, спецодяг.)
Тема 9. ОСНОВИ ПОЖЕЖНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ НА ВИРОБНИЧИХ ОБ’ЄКТАХ
План.
1. Показники вибухопожежонебезпечних властивостей матеріалів і речовин.
2. Категорії приміщень за вибухопожежонебезпечністю.
3. Класифікація вибухонебезпечних та пожежонебезпечних приміщень і зон.
4. Система забезпечення вибухопожежної безпеки об’єкта.
4.1. Система попередження вибухів і пожеж.
4.2. Попередження розповсюдження пожеж.
4.3. Способи гасіння пожеж.
4.4. Засоби гасіння пожеж.
4.5. Пожежна сигналізація.
5. Забезпечення та контроль стану пожежної безпеки на виробничих об’єктах.
1. Показники вибухопожежонебезпечних властивостей матеріалів і речовин.
Пожежна небезпека різних речовин і матеріалів оцінюється їх здатністю викликати пожежу і вибух.
Небезпека виникнення вибуху та пожежі у приміщеннях, в яких виділяються пари й гази горючих речовин і пилу, залежить від концентрації їх у повітрі.
Якщо в повітрі виникне така концентрація пилу, парів або газів, якщо буде вищою від нижньої межі займання, то при наявності відкритого джерела вогню станеться вибух, а поза верхньою межею займання – буде горіння.
Нижньою і верхньою межею вибуху називається відповідно найменша і найбільша концентрація парів, газів або пилу в повітрі, при яких можливий вибух у суміші.
Відповідно до ГОСТ оцінку пожежовибухонебезпечності усіх речовин та матеріалів проводять залежно від агрегатного стану: газ, рідина, тверда речовина (пил виділено в окрему групу). Тому і показники їхньої пожежовибухонебезпечності будуть дещо різні.
Перш за все визначають групу горючості даної речовини. За цим показником всі речовини та матеріали поділяються на негорючі, важкогорючі та горючі.
Негорючі – речовини та матеріали, не здатні до горіння на повітрі нормального складу. Це неорганічні матеріали, метали, гіпсові конструкції.
Важкогорючі – це речовини та матеріали, які здатні до займання в повітрі від джерела запалювання, однак після його вилучення не здатні до самостійного горіння. До них відносяться матеріали, які містять горючі та негорючі складові частини, напр.. асфальтобетон.
Горючі – речовини та матеріали, які здатні до самозаймання в повітрі від джерела запалювання і самостійного горіння після його вилучення. В свою чергу горючі матеріали поділяються на легкозаймисті, тобто такі, які займаються від джерела запалювання незначної енергії (сірник, іскра) без попереднього нагрівання та важкозаймисті, які займаються від порівняно потужного джерела запалювання.
Температура спалаху – найнижча температура горючої речовини, при якій над її поверхнею утворюються пари чи гази, здатні спалахнути від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще недостатня для стійкого горіння. Залежно від температури спалаху розрізняють:
- рідини легкозаймисті (температура спалаху до 61 0С)
- рідини горючі (температура спалаху понад 61 0С).
Значну вибухову та пожежну небезпеку становлять різноманітні горючі пиловидні речовини в завислому стані. Залежно від значення нижньої концентраційної межі поширення полум’я (НКМ) пил поділяється на вибухо- та пожежонебезпечний. При значенні НКМ менше 65 г/м3 пил є вибухонебезпечним (пил сірки, муки, цукру), а при інших значеннях НКМ – пожежонебезпечний(пил деревини, тютюну)
2. Категорії приміщень за вибухопожежонебезпечністю
Визначення категорії приміщення проводиться з урахуванням показників пожежовибухонебезпечності речовин та матеріалів, що там знаходяться та їх кількості. Приміщення поділяються на п’ять категорій :
Категорія А. Горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28 0С в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні парогазоповітряні суміші.
Категорія Б. Горючий пил або волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28 0С та горючі рідини в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пило повітряні або пароповітряні суміші.
Категорія В. Горючі та важкогорючі рідини, тверді горючі та важкогорючі речовини і матеріали, речовини та матеріали, здатні при взаємодії з водою, киснем або одне з одним лише горіти за умови, що приміщення, в яких вони знаходяться не відносяться до категорії А і Б
Категорія Г. Негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор полум’я; горючі гази, рідини, тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо.
Категорія Д. Негорючі речовини та матеріали в холодному стані.
3. Класифікація вибухонебезпечних та пожежонебезпечних приміщень і зон
Класифікація пожежонебезпечних та вибухонебезпечних зон визначається Правилами улаштування електроустановок (ПУЕ). Згідно з ПУЕ, приміщення поділяються на пожежонебезпечні і вибухонебезпечні зони.
Характеристика пожежо- та вибухонебезпеки може бути загальною для усього приміщення або різною в окремих його частинах. Це також стосується надвірних установок і ділянок територій.
Пожежонебезпечна зона – це простір у приміщенні або за його межами, у якому постійно або періодично знаходяться (зберігаються, використовуються або виділяються під час технологічного процесу) горючі речовини, як при нормальному технологічному процесі, так і при його порушенні. Ці зони в разі використання у них електроустаткування поділяються на чотири класи П-І, П-ІІ, П-ІІа і П-ІІІ
Пожежонебезпечна зона класу П-1 – простір у приміщенні, у якому знаходиться горюча рідина, що має температуру спалаху, більшу за +61ºС.
Пожежонебезпечна зона класу П-ІІ – простір у приміщенні, у якому можуть накопичуватися і виділятися горючий пил або волокна з нижньою концентраційною межею спалахування, більшою за 65 г/м.
Пожежонебезпечна зона класу П-ІІа – простір у приміщенні, у якому знаходяться тверді горючі речовини та матеріали.
Пожежонебезпечна зона класу П-ІІІ – простір поза приміщенням, у якому знаходяться горючі рідини, пожежонебезпечний пил та волокна, або тверді горючі речовини і матеріали.
Вибухонебезпечна зона – це простір у приміщенні або за його межами, у якому є в наявності, чи здатні утворюватися вибухонебезпечні суміші.
Клас вибухонебезпечної зони, згідно з яким здійснюється вибір і розміщення електроустановок, у залежності від частоти і тривалості присутнього вибохонебезпечного середовища, визначається технологами разом з електриками проектної або експлуатаційної організації.
Газо – пароповітряні вибухонебезпечні середовища утворюють вибухонебезпечні зони класів 0, 1, 2, а пилоповітряні - вибухонебезпечні зони класів 20, 21, 22.
Вибухонебезпечна зона класу 0 – простір, у якому вибухонебезпечне середовище присутнє постійно, або протягом тривалого часу.
Вибухонебезпечні зони класу 0 можуть мати місце переважно в межах корпусів технологічного обладнання і, у меншій мірі, в робочому просторі (вугільна, хімічна, нафтопереробна промисловість).
Вибухонебезпечна зона класу 1 – простір, у якому вибухонебезпечне середовище, може утворитися під час нормальної роботи (тут і далі нормальна робота – ситуація, коли установка працює відповідно до своїх розрахункових параметрів).
Вибухонебезпечна зона класу 2 – простір, у якому вибухонебезпечне середовище за нормальних умов експлуатації відсутнє, а якщо воно виникає, то рідко і триває недовго. У цих випадках можливі аварії катастрофічних розмірів (розрив трубопроводів високого тиску або резервуарів значної місткості), які не повинні розглядатися під час проектування електроустановок.
Вибухонебезпечна зона класу 20 – простір, у якому під час нормальної експлуатації вибухонебезпечний пил у вигляді хмари присутній постійно або часто у кількості, достатній для утворення небезпечної концентрації суміші з повітрям, і простір, де можуть утворюватися пилові шари непередбаченої або надмірної товщини. Звичайно це має місце всередині обладнання, де пил може формувати вибухонебезпечні суміші часто і на тривалий термін.
Вибухонебезпечна зона класу 21 – простір, у якому під час нормальної експлуатації ймовірна поява пилу у вигляді хмари в кількості, достатній для утворення суміші з повітрям вибухонебезпечної концентрації.
Ця зона може включати простір поблизу місця порошкового заповнення або осідання і простір, де під час нормальної експлуатації ймовірна поява пилових шарів, які можуть утворювати небезпечну концентрацію вибухонебезпечної пилоповітряної суміші.
Вибухонебезпечна зона класу 22 – простір, у якому вибухонебезпечний пил у завислому стані може з’являтися не часто і існувати недовго, або в якому шари вибухонебезпечного пилу можуть існувати і утворювати вибухонебезпечні суміші в разі аварії.
Зони в приміщеннях або за їх межами, в яких тверді, рідкі та газоподібні горючі речовини спалюються як паливо, або утилізуються шляхом спалювання, не належать у частині їх електрообладнання до пожежонебезпечних і вибухонебезпечних зон. До них також не належать зони до 5 м по горизонталі та вертикалі від апарата, у якому знаходяться горючі речовини, але технологічний процес ведеться із застосуванням відкритого вогню, розжарених частин, або технологічні апарати мають поверхні, нагріті до температури самозаймання горючої пари, пилу або волокон. Залежно від класу зони наведеної класифікації згідно з вимогами ПУЕ і ДНАОП 0.00 – 1.32 – 01 здійснюється вибір виконання електроустаткування, що є одним з головних напрямків у запобіганні пожежам від теплового прояву електричного струму. Правильний вибір типу виконання електрообладнання забезпечує виключення можливості виникнення пожежі чи вибуху за умови підтримання допустимих режимів його експлуатації.