Тема 4. ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ НА ВИРОБНИЦТВІ

План.

1. Структура, основні функції і завдання управління охороною праці в організації.

2. Служба охорони праці підприємства. Основні завдання, функції

3. Комісія з питань охорони праці підприємства. Основні завдання та права комісії.

4. Атестація робочих місць за умовами праці.

5. Кольори, знаки безпеки та сигнальна розмітка.

6. Стимулювання охорони праці.

1.Структура, основні функції і завдання управління охороною праці в організації.

СУОП – це сукупність органів управління підприємством, які на підставі комплексу нормативної документації проводять цілеспрямовану, планомірну діяльність щодо здійснення завдань і функцій управління з метою забезпечення здорових, безпечних і високопродуктивних умов праці, покращення виробничого побуту, запобігання травматизму і профзахворюванням.

До СУОП підприємства входить керівник(головний інженер) та керівники структурних підрозділів і служб та служба охорони праці підприємства.

До основних функцій управління охороною праці належать:

- прогнозування і планування робіт, їх фінансування;

- організація та координація робіт;

- облік показників стану умов і безпеки праці, їх аналіз;

- стимулювання роботи по вдосконаленню охорони праці.

Основні завдання управління охороною праці:

- навчання працівників безпечним методам праці та пропаганда питань охорони праці;

- забезпечення безпечності технологічних процесів, виробничого устаткування, будівель і споруд;

- нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці;

- забезпечення працівників засобами індивідуального захисту;

- забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку;

- організація лікувально-профілактичного обслуговування;

- професійний добір працівників з окремих професій;

- удосконалення нормативної бази з питань охорони праці.

2. Служба охорони праці підприємства

Згідно з Законом України „Про охорону праці”(ст.23) служба охорони праці створюється власником або уповноваженим ним органом на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та видів їх діяльності для організації виконання правових, організаційно-технічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасних випадків, професійних захворювань і аварій в процесі праці.

Власник з урахуванням специфіки виробництва опрацьовує та затверджує Положення про службу охорони праці підприємства, керуючись Типовим положенням.

Відповідно до Типового положення СОП створюється на підприємствах з числом працюючих 50 і більше осіб. В інших випадках функції цієї служби можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які пройшли перевірку знань з охорони праці.

В залежності від чисельності працюючих СОП може функціонувати як самостійний структурний підрозділ або у вигляді групи спеціалістів. Вона формується із спеціалістів, що мають вищу освіту та стаж роботи за профілем не менше 3 років.

Працівники СОП мають право видавати керівникам установ, підприємств, організацій та їх структурних підрозділів обов’язкові для виконання приписи щодо усунення виявлених недоліків.

Основними завданнями служби охорони праці підприємства є ті, що і в СУОП.

Основними функціями служби охорони праці являються:

- проведення оперативно-методичного керівництва роботою з охорони праці;

- складання комплексних заходів щодо встановлення нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища та розділу „Охорона праці” в колективному договорі;

- проведення для працівників вступного інструктажу з питань охорони праці;

- організація забезпечення працюючих правилами, стандартами, нормами, положеннями, нормативними актами з охорони праці;

- паспортизація цехів, дільниць, робочих місць щодо відповідності їх вимогам охорони праці;

- облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій;

- підвищення кваліфікації та перевірка знань посадових осіб з питань охорони праці;

- участь у розслідуванні нещасних випадків та аварій, формуванні фонду охорони праці підприємства, розробці положень , інструкцій та інших нормативних актів про охорону праці;

- розгляд листів, заяв та скарг працюючих з питань охорони праці;

- контроль дотримання чинного законодавства, інструкцій та положень, своєчасне проведення інструктажів працюючих та інші функції.

3. Комісія з питань охорони праці підприємства

Комісія з питань охорони праці підприємства може створюватись у відповідності з Законом України „Про охорону праці”(ст.26) на підприємствах, в організаціях, господарствах з числом працюючих 50 і більше осіб. Вона є постійно діючим консультативно-дорадчим органом трудового колективу та власника і створюється з метою залучення обох сторін до співробітництва в галузі управління охороною праці на підприємстві, узгодженого вирішення питань, що виникають у цій сфері.

Рішення про доцільність створення комісії, її кількісний та персональний склад, строк повноважень приймається трудовим колективом на загальних зборах (конференціях)., де затверджується Положення про комісію з питань охорони праці підприємства, що розробляється за участю сторін на основі Типового положення.

Комісія формується на засадах рівного представництва осіб від власника та трудового колективу. До складу Комісії від власника включаються спеціалісти з безпеки і гігієни праці, виробничої, юридичної та інших служб підприємства, від трудового колективу – рекомендуються представники усіх професій, уповноважені трудових колективів, представники профспілки.

Комісія у своїй діяльності керується законодавством про працю, міжгалузевими і галузевими нормативними актами з охорони праці а також Положенням про комісію з питань охорони праці підприємства.

Основними завданнями комісії є :

- захист законних прав та інтересів працівників у сфері охорони праці;

- підготовка, на основі аналізу стану безпеки та умов праці на виробництві, рекомендацій власнику та працівникам щодо профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань;

- узгодження позицій сторін у вирішенні практичних питань у сфері охорони праці;

- вироблення пропозицій щодо включення до колективного договору окремих питань з охорони праці та використання фонду охорони праці підприємства.

Члени комісії виконують свої обов’язки, як правило, на громадських засадах. При залученні до окремих перевірок, проведенні навчання, вони можуть звільнятися від основної роботи на передбачений договором термін із збереженням середнього заробітку.

Комісія здійснює свою діяльність на основі планів, що розробляються на квартал, півроку чи рік. Рішення комісії оформляються протоколами і носять рекомендаційний характер, впроваджуються у життя наказами власника. При незгоді власника з рекомендаціями, він дає Комісії аргументовану відповідь.

Комісія не менше одного разу на рік звітує про свою роботу на загальних зборах (конференції) трудового колективу.

4. Атестація робочих місць за умовами праці.

Атестація робочих місць за умовами праці - це комплексна оцінка всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу, які впливають на здоров’я і працездатність працівників у процесі трудової діяльності. Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації їхніх прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення та інші пільги і компенсації.

Проведення атестації регламентується Постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. № 442 «Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці», у відповідності до яких розроблені «Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць» і «Інструкція по заповненню карти умов праці при проведенні атестації робочих місць».

Атестація повинна проводитись на всіх підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних факторів, які можуть несприятливо впливати на стан здоров’я працюючих, а також на їхніх нащадків.

Атестацію проводить атестаційна комісія, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації в терміни, передбачені Положенням один раз на три роки, а для працівників, що задіяні на об’єктах підвищеної небезпеки — щорічно.

Позачергова атестація проводиться у разі докорінної зміни умов і характеру праці з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, профспілкового комітету, трудового колективу або його виборного органу, органів Державної експертизи умов праці з участю установ санітарно-епідеміологічної служби МОЗ.

До складу атестаційної комісії включаються головні спеціалісти, працівники відділу кадрів, праці і заробітної плати, охорони праці, органів охорони здоров’я підприємства, представники громадських організацій та інших зацікавлених служб з обов’язковою участю державного інспектора Держнгірпромнагляду.

Санітарно-гігієнічні дослідження факторів виробничого середовища і трудового процесу на робочих місцях проводять санітарні лабораторії підприємств і організацій, атестовані органами Держстандарту і Міністерства охорони здоров’я, а також на договірній основі лабораторії територіальних санітарно-епідеміологічних станцій.

Відомості про результати атестації робочих місць заносяться до Карти умов праці, форма якої затверджена Міністерством праці та соціальної політики і Міністерством охорони здоров’я України.

За результатами атестації складаються переліки:

· робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких підтверджене право на пільги і компенсації, передбачені законодавством;

· робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких пропонується встановити пільги і компенсації за рахунок коштів підприємства згідно зі ст. 26 Закону України «Про підприємства», ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

· робочих місць з несприятливими умовами праці, на яких необхідно здійснити першочергові заходи щодо їх поліпшення.

Переліки підписуються головою атестаційної комісії, погоджуються з профспілковим комітетом і затверджуються наказом по підприємству, організації та зберігаються в архівах протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії і посади яких внесені до переліків.

5. Кольори, знаки безпеки та сигнальна розмітка.

Колір безпеки – установлений колір, призначений для привернення уваги працівника до окремих елементів виробничого обладнання і (або) будівельної конструкції, які можуть бути джерелами небезпечних і (або) шкідливих виробничих факторів, а також до засобів пожежогасіння і знаків безпеки. Відповідно до ГОСТ 12.4.020-76 для сигналізації прийняті червоний, жовтий, зелений та синій кольори.

Червоний колір – застосовують для позначення безпосередньої небезпеки, заборони. Ним фарбують заборонні знаки безпеки, вимикальні пристрої машин і механізмів, у тому числі й аварійні; внутрішні поверхні кришок та дверці шаф з відкритими струмопровідними елементами електрообладнання; сигнальні лампи; пожежну техніку; обладнання й інвентар; кнопки «СТОП» та важелі термінової зупинки обладнання.

Жовтий колір – означає попередження, можливу небезпеку. Його застосовують для фарбування попереджувальних знаків безпеки, елементів будівельних конструкцій (люків, малопомітних східців, низьких балок, вантажних платформ тощо), відкритих рухомих частин обладнання, країв огороджувальних пристроїв, які не повністю закривають рухомі деталі; постійних і тимчасових огороджень, що встановлюють біля меж небезпечних зон(ями, котловани, траншеї), огороджень драбин, балконів; елементів вантажозахоплюючих пристроїв.

Жовті і чорні смуги, що чергуються, застосовуються для позначення низьких балок, колон, виступів, звужень проїздів, елементів внутрішньо цехового транспорту, елементів вантажопідйомного обладнання, кабін, бамперів, поверхонь електротокарів тощо…

Синій колір - означає вказівку, інформацію. Його застосовують для зобов’язувальних і вказівних знаків безпеки, нанесення спеціальних знаків і символів у місцях під’єднання заземлювачів, встановлення домкратів тощо.

Зелений колір – застосовують для ламп, що сигналізують про нормальну роботу машин, позначення евакуаційних виходів, а також для знака «ВИХОДИТИ ТУТ», що означає місце виходу.

Застосовують також світлову, звукову сигналізації.

Знаки безпеки праці поділяються на 4 групи: заборонні (забороняють певні дії); попереджувальні (попереджують про небезпеку); припису вальні (дозволяють певні дії за умови виконання конкретних вимог); вказівні (інформують про місцезнаходження об’єктів та засобів).

Знаки безпеки мають свою форму, розміри та колір.

6.Стимулювання охорони праці.

Стимулювання безпечної діяльності - неодмінна умова попередження виробничого травматизму. Залежно від того, до кого застосовуються економічні стимули, виділяється зовнішнє та внутрішнє стимулювання. Зовнішнє стимулювання – це заохочення роботодавця та підприємства в цілому з боку держави або суспільства. Внутрішнє стимулювання – це заохочення окремих робітників та структурних підрозділів з боку роботодавця (керівництва підприємства).

Інструментами економічного впливу держави на роботодавця є кредитна, податкова, інвестиційна, страхова політика, прямі субсидії для поліпшення стану умов і охорони праці та політика штрафних санкцій.

Економічний вплив на найманих працівників здійснюється за допомогою договірного регулювання через колективний договір або безпосередньо роботодавцем через систему преміювання за виробничі результати, систему управління охороною праці підприємства чи взагалі через систему управління підприємством. До працівників підприємства можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення безпеки та покращення умов праці. Види заохочень визначаються колективним договором, угодою.

Економічне стимулювання потрібної поведінки людини залежить від багатьох чинників, у тому числі від рівня особистого доходу; диференціації доходів на підприємстві, у регіоні, галузі, в державі в цілому; реального бюджету працівника та його сім’ї; рівня забезпеченості житлом, послугами медицини, освіти, культури; дієвості економічних стимулів, які застосовує підприємство тощо. Зокрема рівень особистого доходу значною мірою впливає на силу мотивації. Стосовно диференціації доходів відомо, що на силу мотивації негативно впливає як незначна, так і завелика диференціація доходів.

Для здійснення стимулювання охорони праці необхідно мати кількісні показники для оцінки рівня роботи щодо забезпечення безпеки праці у виробничих підрозділах та на робочих місцях. З цією метою розроблено і знаходять застосування багато різноманітних підходів і показників, з яких покажемо один, як найтиповіший.