Про стриманість язика? 1 страница
«Багато зла чинить балакучість язика, а напроти, стриманість його — багато добра. Як немає ніякої користі від дому, міста, стін, дверей, воріт, якщо при них немає варти й людей знаючих, коли потрібно зачиняти їх і коли відчиняти; так не буде користі і від язика та вуст, якщо розум не буде приставлений відкривати й закривати їх з точністю й великою обачністю, і знати, що треба вимовляти і що тримати всередині. Бо не так багато, говорить Премудрий, впали від меча, скільки від язика. (Сир. 28, 21); і Христос говорить: не те що входить у вуста, паскудить людину, а те, що виходить з вуст, поганить людину» (Матф. 15, 11); і ще інший: вустам твоїм створи двері й загату. (Сир. 28, 29).
...Тож будемо постійно оберігати свої вуста, приставивши розум, як засув, не з тим, щоб вони були замкнені постійно, але щоб відмикались у належний
1 Избранньїе места из творений святаго Иоанна Златоустаго.— М., 1897.— С. 14. (Переклад Г. М. Сагач).
1 Там само.— С. 14.
3 Там само.— С. 46—48.
час. Бо іноді мовчання корисніше за слова, а іноді слова корисніші за мовчання. Тому Премудрий і говорить: час мовчати, і час говорити (Еккл. З, 7). Якби вустам належало постійно бути відкритими, тоді не треба б було для них дверей; а якщо б їм належало було б бути постійно закритими, тоді не треба було б зберігання. Для чого зберігати те, що зачинене? Для того двері й зберігання, щоби ми робили все у потрібний час».
ІЛАРІОН
Исповедание веры1
Верую въ единого Бога Отца, Вседържителя, Творца небу и земли, и ви-димыимъ и невидимыимъ.
И въ единого Господа Иисуса Христа, Сына Божиа, единочадааго, от Отца рожденааго прежде всехъ векъ, Света от Света, Бога истинна от Бога истинна рождена, а не сътворена, единосущна Отцу, имже вся быша.
Нас ради человекъ, и за наше спасение, съшедъшааго съ небесъ, і въплощынаагося от Духа Свята и Марие Девице (и) въчеловечыпася.
И распяты за ны при поньтестемъ Пилате (и) страстьна, и погребена.
(И) въскресъшааго въ третий день по Писаниемъ.
(И) въшедшааго на небеса, и седяща одесную Отца.
И пакы грядуша съ славою судити живыимъ и мертвыимъ, Его же Царствию несть конца.
И въ Духа Святааго, Господа, и животворящааго, исходящааго от Отца, Иже съ Отцемь и съ Сынъ съ покланяемь и сълавимъ, глаголавщаго пророкы.
Въ Едину Святую, Съборную и Апостольскую Церковь.
Исповедаю едино крещение въ оставление греховъ.
Чаю въскрешениа мертвыимъ.
И жизни будущаго века. Аминь.
За традицією, яка склалася в церкві, ця частина «Исповедания веры» не перекладається на сучасну мову, а подається в оригіналі старослов'янською. Друкується за найбільш авторитетним списком середини XV ст. Крім того, переклад — це певна модернізація тексту, а колорит епохи можна відчути лише за першоджерелом. Тому подаємо оригінал, щоб читач міг відчути образність і музичність старослов'янської мови-основи.
ПРЕПОДОБНИЙ НЕСТОР
Чтения о жизни и о погублений блаженных страстотерпцев Бориса и Глеба
(месяца июля, 24) (фрагмент)
Господи, благослови.
Владыко Господи- Вседержителю, сотворивший небо и землю, и все, что на ней, ты и ныне, Владыко, призри смирение мое и дай разум сердцу моему, да поведаю я, окаянный, всем слушающим житие и мучения святых страстотерпцев Бориса й Глеба. Знаешь ты, о Владыко, невежество и неразумие сердца моего, но надеюсь на твое милосердие и на молитвы святых мучеников Бориса и Глеба — все, что слышал я от иных христолюбцев, то и поведаю. А вы послушайте, братья, и не осудите невежества моего.
ВОЛОДИМИР МОНОМАХ
Поучение1
Я, ничтожный, дедом своим Ярославом, благословенным, славным, названный при крещении Василием, русским именем Владимир, отцом возлюбленным и матерью своею — Мономахами... и ради крещеных людей, ибо сколько их соблюл по милости своей и по отцовской молитве от всяких бед! Сидя на санях, подумал я в душе своей и воздав хвалу Богу, который меня до этих дней сохранил грешного. Дети мои или кто другой, слушая эту грамотку, не посмейтесь, но кому она будет люба из детей моих, пусть примет ее в сердце свое и не лениться будет, также и трудиться.
...Так ведь и Василий учил, собрав юношей, иметь душу чистую и непорочную, тело худое, беседу кроткую, и соблюдать слово Господне: «Еде и питью быть без шума великого, при старших молчать, мудрых слушать, старшим повиноваться, с равными себе и младшими в любви пребывать, без лукавого умысла беседуя, а побольше вдумываться; не неистовствовать словом, не осуждать речью, не много смеяться, стыдиться старших, с дурними женщинами не разговаривать, книзу глаза держать, а душу ввысь, избегать их; не уклоняться учить падких на власть, ни во что ставить всеобщее почита-1 Див.: Повесть временных лет. Ч. 1.— М.—Л., 1950 (Переклад Б. А. Романова).
ниє. Если кто из вас может сделать другим полезное, от Бога на воздаяние пусть надеется и наслаждение вечными благами. О, владычица Богородица! Отведи от бедного сердца моего гордость и буйство, чтобы не величался я суетою мира сего в нашей ничтожной жизни.
Научись, верующий человек, поступать благочестиво, научись, по евангельскому слову, «глазами управлению, языка удержанию, ума смирению, тела подчинению, гнева подавлению, мысли чистоту блюсти, побуждая себя к добрым делам Господа ради. Лишаемый — не мсти, ненавидимый — люби, преследумый — терпи, хулимый — моли, умертви грех». «Выручайте обижаемого, давайте суд сироте, оправдывайте вдовицу; приходите соединяться, говорит Господь. Если будут грехи ваши как багряные, обелю их, как снег» и прочее. «Воссияет весна воздержания постного и цветок покаяния; очистим себя, братья, от всякой крови телесной и душевной. Взывая к светодавцу, скажем: «Слава тебе, человеколюбец!».
...Не забывайте того хорошего, что вы умеете, а чего не умеете, тому учитесь — как отец мой, дома сидя, научился пяти языкам, отсюда ведь честь от других стран. Леность ведь всему мать: что кто умеет, то забудет, а чего не умеет, тому не учится. Хорошо поступая, не ленитесь ни на что хорошее, прежде всего в отношении церкви: пусть не застанет вас солнце в постели.
...Ни единого человека не пропустите, не поприветствовав его и не подарив его добрым словом... А вот вам и конец всему: страх Божий имейте превыше всего.
КИРИЛО ТУРОВСЬКИЙ
Притча про людську душу й тіло1
(фрагмент)
Господи, благослови, отче!
Добре ж, браття, й дуже корисно розуміти нам Святого писання смисл: це й душу робить невинною, і на покору спрямовує розум, і серце на прагнення до доброчинності вигострює, і саму людину робить вдячною, й на небо до Божих заповітів думку направляє, і до духовних трудів тіло зміцнює, і зневагу до цього земного життя, і до багатства, і до слави дає, й усі житейського світу скорботи відводить. Тому й прошу вас, постарайтесь пильно
1 Златоструй. Древняя Русь X—XIII веков.— М., 1990,— С 193—194 (Переклад наш.— Г. С).
читати святі книги, щоб, Божим наситившись словом, вічного життя несказанного блаженства досягти: якщо воно й невидиме, зате вічне й кінця не має, міцне й недвижиме. Давайте не просто проговоримо язиком, написане вимовляючи, але, з розмірковуванням, вчитавшись, постараємося ділом виконати це. Бо солодке — медовий сот, і добре — цукор, обох же краще книжкове знання, тому що воно — скарбниця вічного життя. Якби тут хтось знайшов земний скарб, тоді на все й не зазіхнув би, а лише один дорогоцінний камінь узяв би — і ось уже без суму харчується, як до самої смерті багатство маючий. Так і той, хто знайшов скарбницю священних книг, а також пророчих, і псаломських, і апостольських, і самого Спасителя Христа збережених промов, розум істинний, розмірковуючий, — вже не собі одному на спасіння, а і багатьом іншим, які слухають його. Сюди й підходить євангельська притча, яка говорить: «Усякий книжник, який пізнає царство небесне, подібний до мужа домовитого, який із скарбів своїх роздає і старе, і нове...».
ІОАНН ЕКЗАРХ
(IX — початок X ст.)
Опис людського тіла1
...До обличчя належить і лоб, що знаходиться над очима, і якщо він великий, то його хазяїна вважають мудрим; ті, у кого він малий, відрізняються дотепністю й легше схоплюють суть слів і справ; широкий лоб, кажуть, — ознака боягузтва, а круглий — надокучливості, нетерплячки й запальності.
Нижче лоба на обличчі є брови. Якщо вони прямі, то свідчать про доброту, лагідність і милосердя (людини); а якщо — вигнуті й опущені до перенісся, то (говорять) про дражливість, але й про боязкість; а брови, які сильно підняті до скронь, (видають) крикуна, скандаліста й капосника.
...Очі бувають різними — блакитними, пістрявими, чорними, блискучими. І за розміром — одні очі великі, другі — маленькі; у декого вони ні великі, ні маленькі, а нормальні; їх вважають кращими. Одні очі посаджені глибше, ніж слід, інші, напроти, настільки опуклі, начебто хочуть вистрибнути... а інші не схожі ні на ті, ні на інші, а нормальні; кажуть, такі очі — ознака доброго норову їх власника; тих же, у кого очі посаджені дуже глибоко, називають гостроокими; це ж стосується й усякої живої тварини; вважають, що
1 Див.: Родник златострунный.— М., 1990.— С. 48 (Переклад наш.— Г. С).
ті, хто швидко кліпає очима, розумні, але непосидючі, мінливі у настроях і поглядах; ті ж, у кого, здавалося б, очі зовсім не кліпають, кажуть, безсоромні й нахабні; люди, у яких очі нормальні, як ми сказали, звичайно мають добрий характер (норов).
...Ми показуємо, які бувають характери, про що ми чули від вчених людей, і по обличчю взнати, хто є який: добрий чи злий, щоб і інші знали, кого їм остерігатися.
ПРЕСВІТЕР КОЗЬМА
(X ст.)
Слово про користь книг1
(фрагмент)
Ти багатий — є в тебе повний Старий і Новий Завіти, й інші книги, які мають повчальні слова і різні речі, й усі їх ти знаєш. Лише одному ще не навчився — душу положити за братію свою. За яким правом ти ховаєш шлях до спасіння від очей людей, переховуючи Божественні словеса від братії своєї? Адже книги були писані во спасіння людям, а не для того, щоб їх покрила пліснява та погризли черви. З яких книг навчився ти приховувати від братії Божественні словеса? Якщо й є справді такі книги, то заслуговують вони не тільки знищення пліснявою та черв'яками, але й спалення вогнем, бо вчать вони супроти Господа і його святих, бажаючи віддати тебе вогню вічному. Ні, о людино, не ховай слів Божих від бажаючих прочитати чи переписати їх, але радій, що брат твій врятується з їх допомогою. Не для того вони були написані, щоб ховали ми їх у серці або в келії. Не закривай Царства Божого перед бажаючими увійти в нього; не зарий перли Божі у жадібності своїй й пожадливості; не ховай запалену свічку під сподом, бо звелів нам Господь поставити її на свічник, щоб усі бачили світло Боже.
...Бачите, скільки зла коїться від того, що люди не читають і не знають книг? Читайте частіше святі книги, щоб позбутися гріхів ваших. Бо сказано, що й крапля, часто падаючи, камінь довбе... Багатьом корисним справам наставники — святі книги.
Див.: Родник златострунный,— М., 1990.— С. 148—149 (Переклад наш — Г. С).
IV. ЗЛАТОСТРУЙ
Ораторське мистецтво античного світу
Красномовство належить до тих мистецтв, які усе здійснюють і усього досягають словом... Адже воно зібрало й тримає у своїх руках, можна сказати, сили усіх мистецтві
Платон
Яке мені діло до цих греків та римлян?
Еони вмерли й мертві, а ми живі.
Що вони можуть мені розповісти,
чого б я не знав не гірше за них}..
Потім я поблажливо почав перегортати книгу,
неуважно кидаючи на неї нудьгуючий погляд,
наче вудку у ріку. І так і завмер, друзі мої...
Друзі мої, ну й улов... я витягував таких коропів,
таких щук! Невідомих риб — золотих, срібних,
райдужних... і вони жили, танцювали...
А я вважав їх мертвими!
Р. Роллан
ГОРГІЙ
Похвала Олені1
(фрагменти)
| С |
лавою служить місту сміливість, тілу — краса, духу — розумність, мовленню наведеному — правдивість; все протилежне цьому — лише безславність.
Слово — найвеличніший володар: видом мале й непомітне, а справи творить чудові — може страх припинити і печаль відвернути, викликати радість, посилити жалість.
Однакову могутність мають і сила слова для стану душі, і склад ліків для відчуттів тіла. Подібно до того, як із ліків різні по-різному виводять соки з тіла й одні припиняють хвороби, інші ж — життя, — так само й промови: одні засмучують, інші захоплюють, цих лякають, а іншим, хто слухає їх, вони хоробрість навіюють. Буває, недобрим своїм переконанням душу вони зачаровують і заворожують.
АРІСТОТЕЛЬ
Риторика2
(фрагменти)
Риторика — мистецтво, відповідне до діалектики, тому що обидві вони торкаються таких предметів, знайомство з якими може певною мірою вважатися спільним надбанням усіх і кожного і які не відносять до галузі якоїсь певної науки. Внаслідок цього усі люди певним чином причетні до обох мистецтв, бо усім так чи інакше доводиться як розглядати, так і підтримувати якусь думку, як виправдовуватися, так і звинувачувати. У цих випадках
1 Ораторы Греции.— М., 1985,— С. 27—31 (Тут і далі переклад наш. — Г. С).
2 Античные риторики.— М., 1978.— С. 15—164.
одні чинять випадково, інші діють відповідно до своїх здібностей, які розвинуті звичкою. У зв'язку з тим, що можливі обидва шляхи, то, очевидно, можна звести їх у систему, оскільки ми можемо розглядати, внаслідок чого досягають мети як ті люди, які керуються звичкою, так і ті, які діють стихійно, а що подібне дослідження є справою мистецтва, з цим, очевидно, погодиться кожний.
Риторика корисна, тому що істина й справедливість за своєю природою сильніші за свої протилежності...
Якщо хто-небудь скаже, що людина, яка несправедливо користується подібною здатністю слова, може принести багато шкоди, то це зауваження можна (до деякої міри) однаково віднести до усіх благ, виключаючи доброчинності, і переважно до тих, які найбільш корисні, як наприклад, до сили, здоров'я, багатства, воєначальства: людина, користуючись цими благами як належить, може принести багато користі, але несправедливо користуючись ними, може зробити дуже багато шкоди.
Отже, очевидно, що риторика не торкається якогось окремого класу предметів, але, як і діалектика, має відношення до усіх галузей, а також, що вона є корисною і що справою її є — не переконувати, але у кожному даному випадку знаходити способи переконання...
Крім того, очевидно, що до галузі того самого мистецтва належить вивчення як дійсно переконуючого, так і удавано переконуючого...
Отже, визначимо риторику як здатність знаходити можливі способи переконання відносно коленого даного предмета...
Із способів переконання бувають «нетехнічні», інші ж — «технічні». «Нетехнічними» (atechnoi) я називаю ті способи переконання, які не нами винайдені, але існували раніше (поза нами); сюди належать: свідки, показання, дані під катуванням, письмові договори тощо; «технічними» ж (entechnoi) я називаю ті, які можуть бути створені нами за допомогою методу і наших власних засобів, отже, першими з доказів треба лише користуватися, другі ж треба (попередньо) знайти.
Що стосується способів переконання, які надаються мовленням, то їх є три види: одні з них знаходяться у залежності від характеру мовця, другі — від того чи іншого настрою слухачів, треті — від самого мовлення. Ці останні виявляються у дійсному чи уявному переконанні.
Переконання досягається за допомогою морального характеру (мовця) у тому випадку, коли промова проголошується так, що викликає (навіює) довіру до людини, яка її промовляє, тому що ми взагалі й швидше віримо людям хорошим, а у тих випадках, де немає нічого ясного, де наявні вагання, — тим більше...
Переконання знаходиться у залежності від самих слухачів, коли останні збуджуються під впливом промови, тому що ми приймаємо різні рішення під впливом вдоволення і невдоволення, любові чи ненависті.
Нарешті, сама промова переконує нас у тому випадку, коли оратор доводить дійсну чи уявну істину із доказів, які виявляються наявними для кожного даного питання.
Оскільки доведення здійснюється саме такими шляхами, то, очевидно, ними може користуватися лише людина, здатна до умовиводів і до дослідження характерів, доброчинностей та пристрастей, — що таке кожна з пристрастей, якою вона є за своєю природою і внаслідок чого і яким способом з'являється,— тому риторика виявляється начебто галуззю діалектики і тієї науки про натуру, яку справедливо називають політикою.
...Є три види риторики, тому що є стільки ж родів слухачів. Промова складається з трьох елементів: із самого оратора, з предмета, про який він говорить, та з особи, до якої він звертається; вона ж і є кінцевою метою усього (я маю на увазі слухача). Слухач буває обов'язково або простим глядачем, або суддею, при тому суддею або того, що звершилося, або ж того, що може звершитися. Прикладом людини, яка розмірковує над тим, що може бути, може слугувати член народного зібрання, а розміковуючої про те, що вже було, — член судилища; людина, яка звертає увагу (тільки) на обдаровання (оратора), є простий глядач. Таким чином, природно виявляється три роди риторичних промов: дорадчі, судові, епідейктичні. Справою промов дорадчих є прихиляти чи відхиляти, бо як люди, яким доводиться радитися у приватному житті, так і оратори, які проголошують промови публічно, роблять одне з двох (чи схиляють, чи відхиляють).
Що стосується судових промов, то справою їх є звинувачувати чи виправдовувати, тому що позивачі завжди роблять неодмінно що-небудь одне з двох (чи звинувачують, чи виправдовують).
Справою епідейктичної промови є хвалити чи осуджувати. Що стосується часу, який мається на увазі в кожному з указаних родів промови, то людина, радячись, має на меті майбутнє: відхиляючи від чогось чи схиляючи до чого-небудь, вона дає поради щодо майбутнього. Людина-позивач має справу з минулим часом, тому що завжди з приводу подій, які вже відбулися, один звинувачує, а другий захищається. Для епідейктичного оратора найбільш важливим вважається теперішній час, тому що усякий проголошує похвалу чи хулу з приводу чогось існуючого; проте оратори часто зверх того користуються й іншим часом, згадуючи минуле чи роблячи передбачення стосовно майбутнього. У кожної з цих трьох родів промов є відмітна мета: у людини, яка дає поради, мета — користь і шкода: один дає пораду, стимулюючи до кращого, інший відмовляє, відвертаючи від гіршого; інші розуміння, як-от: справедливе й несправедливе, прекрасне й потворне — тут на другому плані.
Для позивачів метою служить справедливе й несправедливе, але й вони приєднують до нього інші міркування.
Люди, які промовляють хвалу чи хулу, керуються прекрасним і потворним, хоч сюди також привносяться й інші міркування.
Те, про що люди радяться і з приводу чого висловлюють свою думку оратори, зводиться, можна сказати, до п'яти головних пунктів. Вони такі: фінанси, війна і мир, захист країни, ввезення й вивезення продуктів і законодавство.
У коленої людини зокрема й усіх разом є, можна сказати, відома мета... ця мета, коротко кажучи, є щастя (eudamonia) з його складовими частинами.
Визначимо щастя як добробут, поєднаний з доброчинністю, або як задоволення своїм життям, або як найприємніший спосіб життя, поєднаний з безпекою, або як надлишок майна і рабів у поєднанні з можливістю охороняти її і користуватися ними. Адже, можна сказати, усі люди згодні визнати щастям одну або декілька з цих речей.
Якщо насправді щастя є щось подібне, то одним з його головних чинників має бути благородність походження, численна кількість друзів, дружба з хорошими людьми, багатство, хороші й чисельні нащадки, щаслива старість, крім того, ще переваги фізичні, якими є здоров'я, краса, сила, ставність, спритність у змаганнях, а також такі достоїнства, як слава, шана, удача, тому що людина найбільш щасливою є тоді, коли вона володіє усіма благами, що знаходяться у ній самій та поза нею; інших же благ поза цими немає. У самої людини є блага духовні й тілесні, а поза нею — благородність походження, друзі, багатство і шана. До цього, на нашу думку, слід приєднати могутність та удачу, тому що у такому випадку можна користуватися у житті найбільшою безпекою.
Мета промови дорадчої — користь, користь — благо.
Визначимо благо як щось таке, що бажане само по собі, заради чого ми бажаємо й іншого, до чого прагне усе або, принаймні, усе здатне відчувати й наділене розумом, або якщо воно було б наділене розумом. Благо є те, що
відповідає указаниям розуму; для коленої окремої людини благо є те, на що їй вказує розум стосовно кожного окремого випадку; благо — щось таке, присутність чого робить людину спокійною й самозадоволеною; воно є щось самодостатнє, щось сприятливе для виникнення й продовження такого стану, яке заважає протилежному стану і відхиляє його.
Таким чином, благом слід визнати щастя, тому що воно бажане само по собі й має властивості самодостатності; крім того, заради нього ми обираємо багато чого. Справедливість, мужність, помірність, великодушність, щедрість і тому подібні якості, тому що це — доброчинності душі. Краса, здоров'я і тому подібне — також блага, тому що все це — доброчинності тіла... Уміння говорити й майстерно діяти, тому що все подібне створює блага. Сюди ж належать пам'ять, розумність, кмітливість й усякі подібні якості, тому що вони створюють блага. Подібним чином сюди належать усі галузі знання і всі мистецтва. Саме життя є благо, тому що якби з ним не було пов'язане ніяке інше благо, воно є бажане саме по собі. Нарешті, справедливість є також благо, тому що вона корисна усім.
Прекрасне — те, що, будучи бажаним саме заради себе, заслуговує ще похвали, або що, будучи благом, приємне тому, що воно є благо.
...У зв'язку з тим, що сама риторика існує для винесення рішення (crisis) — адже й у дорадчих справах приходять до певного рішення, і суд також виносить своє рішення, — необхідно не лише турбуватися про те, щоб промова була переконливою й збуджувала довір'я, але також показати себе людиною певного складу і настроїти певним чином суддю, тому що для переконливості промови досить важливо (особливо у промовах дорадчих, а потім і у судових), щоб оратор здавався людиною певного складу і щоб (слухачі) зрозуміли, що він до них ставиться певним чином, а також, щоб і вони були до нього прихильні відповідним чином.
Є три причини, що викликають довіру до мовця... через які ми віримо без доказів, — це розум, доброчинність і благонастроєність...
Переконуючі промови використовуються заради вирішення (бо для того, що ми знаємо і стосовно чого прийняли відповідне рішення, не треба ніяких промов), а це буває у тому випадку, коли хто-небудь за допомогою промови схиляє чи відхиляє якусь окрему особу, як, наприклад, роблять люди, умовляючи й переконуючи, бо одна людина є все-таки суддя; взагалі кажучи, той суддя, кого треба переконати... Таким же чином слід чинити і в епідейктичних промовах, бо промова передбачає начебто суддю у слухачеві.
Є три пункти, що мають бути обговорені щодо ораторського мовлення: по-перше, звідки виникають способи переконання, по-друге, про стиль (lexis), по-третє, як належить будувати частини мови.
...Недостатньо знати, що слід сказати, але необхідно сказати це так, як треба; це значною мірою сприяє тому, щоб промова справила необхідне враження.
...Достоїнство стилю полягає в ясності (saphe); доказом цього служить те, що, коли промова не є ясною, вона не досягає своєї мети. Стиль не повинен бути ні занадто низьким, ні занадто високим, але повинен відповідати предметові мовлення...
Слова загальновживані, які належать рідній мові, метафори — ось єдиний матеріал, корисний для стилю прозаїчного мовлення.
Метафора високою мірою має бути ясною, приємною і чарувати новизною і не можна запозичувати її від іншої особи.
Чотири причини, які сприяють холодності стилю: вживання складних слів, незвичних виразів, надмірне користування епітетами, використання невідповідних метафор.
Стиль буде відповідно якісним, якщо він наповнений почуттями (pathe-tice), якщо він відображає характер (ethice) і якщо він відповідає істинному станові речей. Останнє буває тоді, коли про важливі речі не говориться злегка, і про пусте не говориться урочисто, і коли до простого імені (слова) не приєднується прикрашання; у противному випадку стиль здається клоунів-ським...
Стиль мовлення писемного — самий точний, а мовлення полемічного — самий акторський. Існує два види останнього стилю: перший етичний (зачіпає нрави), другий патетичний (збуджує пристрасті).
Промова має дві частини, бо необхідно назвати предмет, про який ідеться, й довести його... перша з цих двох частин є виклад (prothesis), друга — спосіб переконання (pistis), як начебто хтось розділив промову на частини, з яких перше — завдання, друге — розв'язання... Отже, необхідні частини промови — виклад і спосіб доведення; вони становлять її невід'ємну приналежність, але частіше бувають: передмова, виклад, спосіб доведення, висновок...
Що стосується жартів, які, очевидно, мають певне місце у дебатах, то, як каже Горгій, слід серйозність супротивника відбивати засобами жарту, а жарти — засобами серйозності.
При складанні епілогу оратору необхідно: по-перше, постаратися викликати добре ставлення слухачів до себе і погане — до супротивника, по-дру-
ге, застосовувати перебільшення й применшення, по-третє, розпалити пристрасті слухачів, по-четверте, нагадати, для чого проголошено промову.
МАРК ТУЛЛІЙ ЦИЦЕРОН
Три трактати про ораторське мистецтво1
(фрагменти)
Прооратора. Хороших ораторів знайдеться набагато менше, ніж хороших поетів...
Важкість красномовства. Але це пояснюється тим, що красномовство є щось таке, що дається більш важко, ніж це здається, і народжується з багатьох знань і старань... Насправді, адже тут необхідно засвоїти найрізноманітніші знання, без яких швидкість у словах є безглуздою й смішною; необхідно надати красу самому мовленню, і не лише відбором, але й розташуванням слів; й усі порухи душі, якими природа наділила рід людський, необхідно вивчити до тонкощів, тому що уся міць і мистецтво красномовства полягають у тому, щоб або заспокоювати, або збуджувати душі слухачів. До всього цього мають приєднатися гумор і дотепність, освіта, достойна вільної людини, швидкість і стисліть як у відбитті нападу, так і у нападі, наповненому тонкою вишуканістю й благовихованістю. Крім того, необхідно знати всю історію давнього світу, щоб черпати з неї приклади; не можна також лишати знайомства з законами й цивільним правом... виконання вимагає стеження за рухами тіла, і за жестикуляцією, і за виразом обличчя, і за звуками та відтінками голосу...
Нарешті, що сказати мені про скарбницю усіх знань —■ пам'ять? Адже само собою зрозуміло, що коли наші думки й слова, знайдені й обдумані, не будуть доручені пам'яті на зберігання, то усі достоїнства оратора, хоч би якими вони були блискучими, пропадуть даремно.
Промова повинна розцвітати й розгортатися тільки на основі повного знання предмета; коли ж за нею не стоїть зміст, засвоєний та пізнаний оратором, то словесне її вираження уявляється пустою й навіть дитячою балаканиною.
...Істинний оратор... своїм впливом і мудрістю не лише собі пошукує почет, а й багатьом громадянам, та й усій державі загалом приносить щастя й добробут.
1 Цицерон Марк Туллий. Три трактата об ораторском искусстве.— М., 1972.— С. 471.
...Досягти цього красномовством може тільки той, хто глибоко зрозумів людську природу, людську душу й причини, які примушують її спалахувати й заспокоюватися.
...Саме промова солідна, пишна, яка відповідає і почуттям, і думкам слухачів, становить невід'ємне надбання оратора.
...Оратору ніяк не можна відмовити у тій перевазі, що ті самі питання, про які філософи розбалакують безсило й блідо, він уміє поставити й обговорити з усією можливою виразністю й приємністю.
Але все ж таки залишаюсь при думці, що справжній і досконалий оратор абсолютно про всякий предмет зуміє говорити змістовно й різноманітно.
...Оратором... буде той, хто будь-яке... питання, яке вимагає словесної розробки, зуміє викласти доладно, струнко, гарно, пам'ятливо та у достойному виконанні.
Адже між поетом і оратором багато спільного; правда, поет дещо більш скутий у ритмі й більш вільний у вживанні слів, проте багато інших способів прикрашання промови у них є схожими і рівнодоступними їм...
...Неможливо оволодіти мистецтвом слова, не вивчивши попередньо висновків філософії.
Говіркою тут я називаю таку людину, яка може досить розумно і ясно говорити перед пересічними людьми, керуючись загальновживаними поняттями, а красномовним — тільки того, хто будь-який обраний ним предмет може розкрити й прикрасити так, щоб він став разючішим і пишнішим, й усіх, хто засвоїв та запам'ятав усі ті знання, які можуть слугувати джерелами красномовства.
...Першою і неодмінною умовою для оратора є природне обдаровання. Для красномовства необхідна особливого роду жвавість (гнучкість) розуму й чуття, яке сприяє швидкому знаходженню у промові будь-якого предмета і робить прикрашання чисельним, запам'ятовування — вірним і міцним. А наука може у кращому випадку розбудити чи зрушити цю гнучкість розуму: але викласти її, подарувати її наука безсила, бо усе це є дари природи... якості, дані людині від природи... — швидкий язик, звучний голос, сильні легені, міцна статура, склад і вигляд усього обличчя й тіла...