Питання
Міжнародне співробітництво
Наукова діяльність
Науково-дослідна робота в університеті має статус пріоритетної у діяльності викладачів і студентів. Вона спрямовується на розв'язання таких завдань:
– забезпечення теоретико-концептуальних, психолого-педагогічних і науково-методичних засад навчального процесу і приведення підготовки фахівців у відповідність з сучасними вимогами та найновішими досягненнями вітчизняної і зарубіжної науки та техніки;
– дослідження актуальних науково-дослідних тем з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки;
– підготовка науково-педагогічних і наукових кадрів;
– інтенсифікація наукових досліджень на факультетах, кафедрах, у наукових школах, науково-дослідних центрах і лабораторіях, а також забезпечення їх високої якості та збільшення числа наукової продукції;
– розширення та зміцнення науково-інформаційної бази наукової діяльності університету з метою модернізації інформаційно-технологічної підготовки студентів, магістрантів та аспірантів і задоволення інтересів та здібностей науково обдарованої молоді регіону;
– зміцнення зв'язків університетської науки з науково-дослідною роботою провідних ВНЗ і наукових установ України та інших країн.
Міжнародне співробітництво сучасного ВНЗ здійснюється за такими напрямками і формами:
– організація міжнародних наукових і науково-технічних конференцій, симпозіумів, конгресів, семінарів, круглих столів;
– участь у міжнародних освітніх і наукових програмах та фондах;
– участь науковців у міжнародних конкурсах на здобуття грантів;
– співпраця з інформаційними центрами ЮНЕСКО та України;
– проведення спільних наукових і науково-технічних досліджень із зарубіжними лабораторіями і вищими навчальними закладами;
– участь у програмах обміну студентами, аспірантами, науково-педагогічними і науковими працівниками;
– відрядження за кордон науково-педагогічних кадрів для викладацької та наукової роботи на основі прямих договорів університету із зарубіжними вищими навчальними закладами та отриманих грантів.
Міжнародна співпраця та зв'язки повинні базуватися на довготривалій договірній основі з вузами-партнерами і на співпраці з міжнародними освітніми та науковими установами.
В Україні відповідно до ст. 30 Закону України «Про освіту» і Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1998 р. № 65, структура вищої освіти включає такі освітньо-кваліфікаційні рівні: молодший спеціаліст; бакалавр; спеціаліст; магістр.
Молодший спеціаліст – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, передбачених для первинних посад у певному виді економічної діяльності.
Особи, які мають базову загальну середню освіту, можуть одночасно навчатися за освітньо-професійною програмою (надалі – програмою) підготовки молодшого спеціаліста і здобувати повну загальну середню освіту.
Програма підготовки молодшого спеціаліста реалізується вищими навчальними закладами І-ІI рівнів акредитації. Вищий навчальний заклад III-ІV рівнів акредитації може здійснювати підготовку молодших спеціалістів, якщо в його складі є вищий навчальний заклад І (II) рівня акредитації або відповідний структурний підрозділ.
Якщо вищий навчальний заклад І (II) рівня акредитації здійснює підготовку фахівців у складі вищого навчального закладу ІІІ-IV рівнів акредитації або працює з ним у комплексі за інтегрованими планами, то випускник вищого навчального закладу І(ІІ) рівня акредитації, який здобув освітньо-кваліфікаційний рівень «молодший спеціаліст», може продовжити навчання зі спорідненої спеціальності за освітньо-кваліфікаційним рівнем «бакалавр» у зазначеному вищому навчальному закладі на умовах, визначених угодою між навчальними закладами.
Бакалавр – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні та спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об'єкту праці (діяльності), достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, передбачених для первинних посад у певному виді економічної діяльності. Державне замовлення на підготовку бакалаврів надається, зазвичай, вищим навчальним закладам III-IV рівнів акредитації. Коледжі, які мають ліцензії на підготовку бакалаврів І входять до структури вищого навчального закладу III-IV рівнів акредитації або утворюють з ним комплекс, можуть готувати фахівців на бюджетній основі за рахунок державного замовлення зазначеного вищого навчального закладу.
Особи, які в період навчання за програмою підготовки бакалавра у вищих навчальних закладах II-IV рівнів акредитації припинили подальше навчання, мають право за індивідуальною програмою здобути освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста за цією або спорідненою спеціальністю у цьому або іншому акредитованому вищому навчальному закладі. Студент (курсант, слухач) певного вищого навчального закладу після здобуття базової вищої освіти (освітньо-кваліфікаційний рівень «бакалавр») має право: продовжити навчання у даному вищому навчальному закладі за денною формою, за програмою магістра або спеціаліста; перервати навчання, а потім продовжити його у цьому навчальному закладі за програмою спеціаліста або магістра за заочною (дистанційною) формою чи екстерном, якщо такі форми запроваджено у даному навчальному закладі, на конкурсній основі.
Особи, які здобули освітньо-кваліфікаційний рівень «бакалавр» в інших вищих навчальних закладах (незалежно від їхньої форми власності і підпорядкування), можуть бути зараховані на навчання за програмою спеціаліста або магістра на конкурсній основі на вакантні місця, що фінансуються з державного бюджету, або на платній основі за результатами вступних випробувань. За результатами аналізу навчальних досягнень і наукових (творчих) здобутків випускників вищий навчальний заклад встановлює вимоги до осіб, що мають базову вищу освіту, для зарахування їх на навчання за програмою «магістр». Інші випускники продовжують навчання за програмою «спеціаліст». Державне замовлення на підготовку спеціалістів та магістрів формується у межах обсягів прийому на підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем «бакалавр» за поданням вищого навчального закладу.
Спеціаліст – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, передбачених для первинних посад у певному виді економічної діяльності.
Навчальний процес для осіб, що навчаються за програмою «спеціаліст», організовується відповідно до Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 2 червня 1993 р. № 161, і завершується державною атестацією у формі захисту дипломної роботи (проекту) або складання державних екзаменів.
Підготовка спеціалістів медичного, ветеринарно-медичного, мистецького, а також юридичного спрямування у разі цільової підготовки за замовленням правоохоронних органів може здійснюватися на базі повної загальної середньої освіти.
Магістр – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти, що передбачає здобуття особою повної вищої освіти з відповідної спеціальності на базі освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» (базова вища освіта) або освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» (повна вища освіта), а також вищої освіти, здобутої до запровадження в Україні ступеневої вищої освіти. Підготовка магістрів у системі вищої освіти спрямована на створення умов для творчого розвитку обдарованої особистості і підготовку фахівців за одним із функціональних напрямів діяльності: науково-дослідним (творчим), науково-педагогічним, управлінським.
Особа, яка здобула освітньо-кваліфікаційний рівень «магістр», повинна володіти поглибленими знаннями з обраної спеціальності, уміннями інноваційного характеру, навичками науково-дослідної (творчої), або науково-педагогічної, або управлінської діяльності, набути певного досвіду використання одержаних знань і вміти продукувати (створювати) елементи нових знань для вирішення завдань у відповідній сфері професійної діяльності.
Підготовка магістрів може здійснюватися на базі наукових установ Національної та галузевих академій наук за окремими угодами між вищими навчальними закладами і зазначеними установами. Для попереднього відбору обдарованої молоді вищий навчальний заклад організовує і проводить предметні олімпіади, наукові, науково-методичні семінари та конференції за участю у них на добровільних засадах студентів (курсантів, слухачів) третіх-четвертих курсів.
Навчальний процес для осіб, що навчаються за програмою «магістр», організовується відповідно до Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 2 червня 1993 року № 161 (0173-93), з урахуванням таких особливостей: навчання здійснюється за індивідуальним навчальним планом; навчальний час, відведений для самостійної роботи, повинен становити не менше 1/2 і не більше 2/3 загального обсягу часу, визначеного програмою підготовки магістра; на проведення індивідуальних занять може витрачатися до 20 відсотків загального обсягу навчального часу, передбаченого програмою; магістерська робота, що виконується на завершальному етапі навчання, повинна передбачати проведення наукових досліджень (творчих розробок) з проблем відповідної галузі; державна атестація здійснюється державною екзаменаційною комісією і проводиться у формі захисту магістерської роботи.
Студенту (курсанту, слухачеві), який виконав усі вимоги навчального плану підготовки магістра і захистив магістерську роботу, рішенням державної екзаменаційної комісії присвоюється відповідно до обраної спеціальності кваліфікація та видається державний документ про здобутий освітньо-кваліфікаційний рівень «магістр» і повну вищу освіту.
Враховуючи наукові (творчі) здобутки, магістр може бути рекомендований радою факультету на навчання в аспірантурі.
Вищі навчальні заклади можуть визначати інші форми організації навчального процесу та види навчальних занять, окрім встановлених Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, якщо вони не суперечать чинному законодавству щодо вищої освіти.
Особи, які мають документ встановленого зразка про здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст», у тому числі і ті, що закінчили вищі навчальні заклади до введення в дію Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1998 року за № 65 (65-98-п), навчаються за програмою «магістр» на засадах післядипломної освіти за індивідуальними планами, що враховують усі спільні дисципліни програм спеціаліста і магістра.
Зміст освіти магістрів визначається нормативною і вибірковою частинами програми, яка розробляється у встановленому порядку з кожної спеціальності відповідно до Переліку спеціальностей, визначеного для освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст, магістр» та в окремих галузях знань для освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр». Нормативна частина програми повинна становити не менше 40 і не більше 60 відсотків загального обсягу навчального часу, передбаченого на підготовку магістра.
Вибіркова частина програми визначається вищим навчальним закладом з урахуванням його наукового потенціалу, потреб замовника фахівців та наукових (творчих) інтересів магістра, його можливостей щодо оволодіння розділами суміжних освітніх програм.
Термін підготовки магістра з певної спеціальності до затвердження державних стандартів визначається відповідним навчальним планом, узгодженим у встановленому порядку.
Порядок розробки і затвердження індивідуального навчального плану визначається вищим навчальним закладом.
Для осіб, які навчаються за програмою «магістр», в індивідуальному навчальному плані може бути передбачена підготовка з навчальних дисциплін, що є вступними до аспірантури із зазначеної спеціальності або складають перелік дисциплін кандидатського мінімуму. Під час навчання особи, які навчаються за програмою «магістр», мають право складати кандидатські іспити.
Отже, освітньо-кваліфікаційна система вищої освіти України максимально наближена до структури ступенів більшості країн Європи, однак переобтяжена рівнями молодшого спеціаліста та спеціаліста. Як уже зазначалося, достатньо аргументованою та організаційно нескладною, без суттєвої зміни змісту підготовки, є трансформація рівня «молодшого спеціаліста», зазвичай, у фахову професійну підготовку із присвоєнням виробничої кваліфікації (професії) або, в окремих випадках, у бакалаврську підготовку. Щодо рівня «спеціаліст», то логічною є його трансформація у підготовку «бакалавра» з посиленням фахової підготовки останнього для повного кваліфікаційного визнання.
Сьогодні можна запропонувати декілька варіантів структурно-логічних схем навчання з присвоєнням кваліфікацій і ступенів освіти в Україні (див. рис. 6.2).
Зрозуміло, що залежно від обсягу компетенцій, якими повинен володіти фахівець певної спеціальності, і професійних задач його підготовки можлива широка варіативність термінів та поєднання у структурно-логічних схемах гуманітарної, соціально-економічної, фундаментальної і фахової підготовки.
Пошук оптимальної структури і змісту, передусім бакалаврської, та удосконалення інших освітніх, кваліфікаційних і наукових рівнів підготовки буде здійснено в ході педагогічного експерименту, який реалізується у вищих навчальних закладах України.