Екологічне право: поняття, предмет та джерела

Розпочинаючи вивчення будь-якої галузі права, варто насамперед усвідомити, що є її предметом, з’ясувати коло і характер тих суспільних відносин, які регулює ця галузь права.

Предметом екологічного права є суспільні екологічні відносини, що складаються з приводу використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища. Термін «екологія» (від грец. oicos – дім, житло і logos – поняття, вчення) означає, дослівно, вчення про дім, тобто про навколишнє середовище.

Екологія – наука, що вивчає проблеми взаємодії живих організмів з тим природним середовищем, в якому вони перебувають. Екологія вивчає питання взаємодії людини і природи, взаємодії суспільства і природи, тобто ті екологічні відносини, які регулюють і охороняють норми права. Система таких норм і складає екологічне право.

Екологічне право України – молода галузь права. Юридичною базою його розвитку є екологічне законодавство, яке почало швидко розвиватися ще за часів СРСР. Екологічне законодавство сучасної України повніше відбиває конкретні природні умови і потреби регіону, що робить його дієвішим.

Екологічні суспільні відносини мають свої суб’єкти й об’єкти. Суб’єктами екологічних відносин є сторони, між якими вони виникають. Наприклад, між Українською державою як власником природних багатств і природокористувачами, до яких належать підприємства, організації, установи і громадяни. Екологічні відносини виникають також між самими природокористувачами.

Вони виникають з приводу використання і охорони земель, вод, лісів, надр землі, атмосферного повітря, тваринного світу, природно-заповідного фонду. Саме ці природні багатства і є об’єктами екологічних відносин.

Об’єктом екологічних відносин може бути як об’єкт природи в цілому, так і його частина. Оскільки всі ці відносини врегульовані нормами екологічного права, вони набувають правової форми і стають екологічними правовідносинами.

За характером екологічні правовідносини поділяють на відносини, що виникають у сфері використання природних багатств, і на такі, що пов’язані з охороною природи.

Вивчення відносин щодо природокористування та природоохорони в одній галузі права не випадкове. Ці дії тісно взаємопов’язані. Вони не виключають, а доповнюють одне одного. Раціональна використання природних ресурсів сприяє їх охороні, а охорона природи, у свою чергу, сприяє раціональні ому використанню природних багатств.

Екологічні правовідносини – це відносини, що виникають із приводу використання і охорони земель, вод, атмосферного повітря, тваринного світу, надр і природно-заповідного фонду.

Це складна галузь суспільних відносин, які охоплюють відносини щодо використання, від творення і охорони різних об’єктів природи.

Залежно від об’єктів природи, їх можна поділити на сім груп. Кожна група екологічних правовідносин регулюється відповідним видом правових норм і галуззю законодавства: земельним, водним, лісовим, законодавством про тваринний світ, атмосферне повітря, надра, природно-заповідний фонд.

Ці галузі законодавства мають власну мету і завдання. Разом із тим вони тісно пов’язані між собою і складають єдину за своєю суттю і призначенням систему – екологічне законодавство.

Найважливішими підставами для виокремлення екологічного права в окрему галузь є:

а) наявність особливого самостійного предмета правового регулювання (таким предметом є екологічні відносини нашого суспільства);

б) специфіка і своєрідність об’єктів, з приводу яких складаються екологічні відносини (природні багатства: земля, вода, ліси, надра, атмосферне повітря, тваринний світ);

в) існування спеціальних джерел права (законодавчі акти про землю, надра, воду, ліси та інші об’єкти природи);

г) особлива суспільно-економічна значущість екологічних відносин і тих правових актів та норм, що їх регулюють і охороняють.

Отже, можна дати таке визначення екологічного права.

Екологічне право – галузь права, яка регулює екологічні суспільні відносини і має забезпечувати раціональне використання природних багатств і охорону навколишнього середовища в інтересах сучасних і майбутніх поколінь людей.

Життя вимагає постійного розвитку і вдосконалення екологічних суспільних відносин. Адже їхній стан впливає на ефективність використання природних ресурсів і стан охорони довкілля. Від того, якими є і будуть екологічні відносини, залежить рівень розвитку всіх галузей народного господарства, оскільки з ними пов’язане господарське використання земель, вод, лісів, надр, атмосферного повітря, інших природних багатств.

Хибно вважати, що природні ресурси невичерпні. Уже час переконати суспільство, що за сучасних умов першочерговим завданням у використанні природних ресурсів є їх відновлення і раціональне використання.

Чекають вирішення танок екологічні проблеми регіонального характеру. Конче необхідно:

- звести до мінімуму шкідливий вплив наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

- поліпшити екологічний стан басейну Дніпра та якість питної води;

- стабілізувати та поліпшити екологічний стан у містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

- відновити гідрологічний режим у Поліському регіоні;

- запобігти подальшому забрудненню Чорного і Азовського морів та поліпшити їхній екологічний стан.

Вирішення назрілих екологічних проблем стане важливим кроком уперед на шляху досягнення екологічного оздоровлення України, допоможе подолати напруження в багатьох містах і регіонах країни, нормалізувати в них стан навколишнього природного середовища.

Україна, незважаючи на поточні проблеми політичного і економічного характеру, повинна сформулювати соціальну політику, спрямовану на збереження і відродження довкілля, захист екологічних прав громадян, забезпечення екологічної безпеки країни і активно впроваджувати її в життя за допомогою норм екологічного права. Закони та інші правові акти надають обов’язкової юридичної сили екологічним вимогам. Під впливом норм екологічного права екологічні відносини стають виваженішими та гармонійнішими.

Джерела екологічного права – це нормативно-правові акта, які регулюють відносини у селері взаємодії навколишнього природного середовища і суспільства.

Можна виділити такі групи джерел екологічного права:

1) за юридичною силою – закони і підзаконні акти посідають провідне місце в ієрархічній структурі законодавства. До цих актів, зокрема, належать укази Президента і постанови Кабінету Міністрів України, накази та інструкції міністерств і відомств, рішення місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування;

2) за характером, правового регулювання – загальні та спеціальні. До загальних належать нормативно-правові акти, предметом регулювання яких є як екологічні, так і інші суспільні відносини (Конституція України, Закон України «Про основи національної безпеки України»). Спеціальні акти стосуються виключно екологічних питань (наприклад, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»);

3) за предметом правового регулювання – комплексні (Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища») і природоресурсні (Земельний, Водний та Лісовий кодекси, Закон України «Про тваринний світ» тощо) або ті, що регулюють окремі питання екологічної діяльності (Закони України «Про екологічну експертизу», «Про екологічний аудит» та ін.);

4) за способом правового регулювання – матеріальні та процесуальні. Нормами матеріальних актів визначаються права й обов’язки, а також юридична відповідальність учасників еколого-правових відносин. Процесуальні акти регулюють процедуру реалізації норм матеріального права. До них, зокрема, належать «Порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припиненню діяльності підприємств, установ, організацій і об’єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища (затверджений Постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 p.), «Положення про порядок розроблення екологічних програм» (затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 р.) тощо;

5) за ступенем систематизації – кодифіковані й усі інші. До кодифікованих належить насамперед Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», який є стрижнем комплексної галузі екологічного права і законодавства. А також Земельний, Водний і Лісовий кодекси, Кодекс України про надра, закони України «Про тваринний світ» та «Про охорону атмосферного повітря».