Право соціального забезпечення: поняття, предмет, метод і система

Уперше самостійність цієї галузі права обґрунтував Андрєєв В.С. у 1966 р. у Празі, на симпозіумі із соціального забезпечення. Він сформулював кілька специфічних ознак сукупності правових: норм ,які дають змогу виділити їх у самостійну галузь права. З урахуванням цих ознак і сучасних особливостей реформування соціального забезпечення можна дати таке визначення.

Право соціального забезпечення – система правових норм, які регулюють суспільні відносини з матеріального забезпечення, з надання соціальних послуг за рахунок спеціально створених фінансових джерел особам, що зазнали соціального ризику.

Під предметом права розуміють сукупність суспільних відносин, які можна і потрібно врегулювати правом. Предмет права соціального забезпечення формують такі відносини:

- матеріальні розподільчі (майнові). До них належать пенсійні відносини із забезпечення громадян страховими та державними пенсіями, відносини із забезпечення страховими та державними допомогами, відносини з надання соціальних послуг непрацездатним, інвалідам та особам похилого віку;

- із соціального страхування. Йдеться про осіб, які підлягають обов’язковому страхуванню, про можливості добровільної участі громадян у страхуванні, про розмір страхових внесків, створення, діяльність та управління фондами соціального страхування, використання коштів фондів соціального страхування, а також про види соціального забезпечення, які надають застрахованим особам у разі страхового випадку. Кошти фондів соціального страхування – недержавні кошти, тому всі питання, всі відносини щодо збору та розподілу їх на цілі соціального забезпечення мають регулюватися нормами права соціального забезпечення;

- процедурні відносини. Це відносини з приводу встановлення юридичних фактів, які мають значення під час вирішення питання про право на той чи інший вид забезпечення;

- процесуальні відносини, які виникають з приводу поновлення порушеного права громадянина на той чи інший вид соціального забезпечення.

Таким чином, увесь комплекс зазначених відносин становить предмет самостійної галузі – права соціального забезпечення.

Метод правового регулювання – сукупність прийомів і засобів, за допомогою яких держава забезпечує необхідну поведінку учасників правовідносин.

Ознаки методу правового регулювання зображено на схемі 8.1.

Відносини соціального забезпечення виникають на підставі юридичного фактичного складу, який має три елементи: соціальний ризик, волевиявлення особи, рішення уповноваженого державою органу про призначення чи відмову в призначенні того чи іншого виду соціального забезпечення. Правовий статус учасників правовідносин із соціального забезпечення характеризується тим, що між ними немає ані відносин влади і підпорядкування, ані відносин рівності. Держава, в особі уповноважених органів, виступає зобов’язальним суб’єктом, а особа має право вимагати від держави надання тих чи інших видів соціального забезпечення. Більшість таких відносин має недоговірний характер. Умови, порядок, види соціального забезпечення визначаються виключно законодавством. Санкції за правом соціального забезпечення мають правовідновлювальний, а не штрафний характер.