Шляхи правового захисту сім’ї державою

Удосконалення правового регулювання сурогатного материнства в Україні

На сьогодні в У країні ще не відбулася в повному обсязі правова адаптація суспільства до розвитку медицини в галузі репродуктивних технологій, тому в законодавчому регулюванні сурогатного материнства виявлено такі недоліки:

- відсутність спеціального нормативно-правового акта, що детально регламентує всі аспекти відносин сурогатного материнства;

- неврегульованість суттєвих умов договору, що укладається між сурогатною матір’ю та біологічними батьками (подружжям).

Відсутність належного правового регулювання таких відносин може призвести до порушень прав як біологічних батьків, так і сурогатної матері. Тобто на практиці можуть виникнути небажані життєві ситуації, пов’язані з відмовою сурогатної матері віддавати дитину біологічним батькам, шантажем переривання вагітності, вимогами додаткових грошей, погрозами розголошення інформації про народження дитини, про те, хто її виношував, або ж відмовою біологічних батьків виплатити сурогатній матері обіцяну грошову компенсацію, незабезпеченні я сурогатної матері належними умовами під час вагітності та пологів.

Для запобігання зазначеним наслідкам вважають за необхідне захистити майнові та немайнові права й законні інтереси осіб, які беруть участь у програмі сурогатного материнства, за допомогою застосування таких індивідуальних юридичних засобів та механізмів:

- підготовка договору між сурогатною матір’ю та біологічними батьками про виношування дитини;

- оформлення письмової згоди біологічних батьків на виношування сурогатною матір’ю ембріона, отриманого в результаті екстракорпорального запліднення;

- оформлення письмової згоди сурогатної! матері на виношування ембріона біологічних батьків, а також; з годи чоловіка сурогатної матері (за наявності);

- підготовка заяви сурогатної матері про відсутність претензій до біологічних батьків після закінчення програми сурогатного материнства;

- оформлення згоди сурогатної матері на запис біологічних батьків як батьків дитини в органах РАГСу;

- інші юридичні засоби та механізми.

Окремої уваги заслуговує договір між сурогатною матір’ю та біологічними батьками про виношування дитини. Адже це головний документ, що визначає їхні відносини і має складатися відповідно до положень чинного законодавства України, враховуючи індивідуальні вимоги, побажання та можливості подружжя й сурогатної матері.

Демократичне і правове суспільство, яке будується в Україні за її Конституцією, орієнтується на сім’ю, жінку і дитину як на вищу цінність, на визнання пріоритетності їх інтересів. Політика держави з цих питань формується на законодавчому рівні. Формування правового простору у сфері започатковано ратифікацією Верховною Радою України «Конвенції ООН про права дитини», яка набула чинності 27 вересня 1991 р.

Упродовж 1991–2000 pp. українське законодавство щодо забезпечення прав жінок і дітей розвивалося та вдосконалювалося досить динамічно, а створена нормативна база їх правового та соціального захисту в цілому відповідає основним вимогам Оттавської хартії, напрямам європейської політики «Здоров’я для всіх», міжнародному пактові про економічні, соціальні і культурні права.

Гарантії щодо захисту дітей проголошені у ст. 51 Конституції України: « Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою». Украй важливими є ст. 43, яка забороняє використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їх здоров’я роботах, та ст. 49, що передбачає створення умов для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговуванню і надання безоплатної медичної допомоги у державних і комунальних закладах охорони здоров’я.

В основному законодавчому акті («Основи законодавства України про охорону здоров’я»), що регулює суспільні відносини у сфері охорони здоров’я та медичної допомоги, передбачено окремий розділ – «Охорона здоров’я матері і дитини» (розділ VII). У ньому визначені державні гарантії щодо заохочення материнства, забезпечення медичною допомогою вагітних, новонароджених, дітей і підлітків, гарантії щодо контролю за охороною здоров’я дітей у дитячих виховних і навчальних закладах, за трудовим і виробничим навчанням та умовами пращі підлітків, щодо забезпечення дітей віком до трьох років продуктами дитячого харчування тощо.

Втіленню закріплених Конституцією та. Законом України («Основи законодавства України про охорону здоров’я») прав та гарантій матері і дитини сприяють прийняті за роки незалежності законодавчі та нормативні акти, програми, які стосуються охорони здоров’я матері і дитини. Із них Закон України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» (1992 р.) і подальші доповнення де нього, Закону України про доповнення до Закону України «Кодекс про шлюб та сім’ю» (1996 р.), затверджені указами Президента України та постановками Кабінету Міністрів України «Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім’ї, охорони материнства і дитинства» (1992 p.), «Комплексна програма розв’язання проблем інвалідності» (1992 p.), «Державна програма промислового виробництва продуктів дитячого харчування» (1992 p.), «Державна програма імунопрофілактики» (1993 p.), національні програми «Планування сім’ї» (1995 р.) та «Діти України» (1996 p.).

З огляду на несприятливу економічну і демографічну ситуацію в Україні Указом Президента була схвалена Цільова комплексна програма генетичного моніторингу в Україні на 1999–2003 pp. Крім того, з урахуванням труднощів у наданні кардіологічної допомоги дітям раннього віку постановами Кабінету Міністрів України затверджені «Заходи щодо розширення мережі дитячої кардіоревматологічної служби» (1998 р.) та «комплексні заходи розвитку дитячої кардіохірургічної служби» (2000 р.). З урахуванням сучасної соціально-економічної ситуації, стану здоров’я жінок та дітей і основних напрямів реформування охорони здоров’я указами Президента України у 2001 р. затверджені «Додаткові заходи; щодо забезпечення виконання Національної програми «Діти України» на період до 2005 року» та Національна програма «Репродуктивне здоров’я 2001 –2005».

Прийняті за роки незалежності України законодавчій нормативні акти з питань охорони материнства і дитинства, що характеризуються достатнім рівнем систематизації, в основному відповідають міжнародним вимогам; вони визначають і реалізовують багатосекторальну комплексну державну політику в цій сфері.

Материнство в Україні охороняється і заохочується державою. Охорона здоров’я матері та дитини забезпечується:

- організацією широкої мережі жіночих, медико-генетичних та інших консультацій центрів планування сім’ї, пологових будинків, перинатальних центрів, санаторіїв і будинків відпочинку для вагітних та матерів із дітьми; дошкільних, загальноосвітніх навчальних закладів;

- наданням жінці відпустки під час постановки на облік у жіночій консультації, у зв’язку з вагітністю, пологами і доглядом за дітьми раннього віку з виплатою допомоги по соціальному страхуванню та встановленням перерв у роботі для годування дитини;

- виплатою в установленому порядку допомоги у зв’язку з народженням дитини і допомоги на час догляду за хворою дитиною;

- забороною застосування праці жінок на підприємствах, що шкідливі для здоров’я і вимагають важкої фізичної праці, переведенням вагітних на легшу роботу зі збереженням середнього заробітку;

- поліпшенням: і оздоровленням умов праці та побуту;

- усуненням негативних екологічних чинників;

- забезпеченням державної і громадської допомоги сім’ї та іншими заходами у порядку, встановленому законодавством України.

Для поліпшення демографічного стану в Україні за відсутності у жінки можливості самій виховувати дитину останню мають забезпечувати належними умовами виховання в дитячих будинках, в інших закладах, серед них і сімейного типу, або має бути заохоченої! усиновлення чи патронування особами, що постійно проживають на території України.