Злочини: поняття, ознаки, класифікація

Злочином визнається передбачене кримінальним законом (відповідно до частини першої ст. 11 КК України) суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а також інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок.

Ознаками злочину є:

♦ суспільна небезпека дії чи бездіяльності;

♦ здатність певних діянь завдати шкоди чи створити реальну загрозу її вчинення об’єктам, які охороняються кримінальним законом.

Рівень суспільної небезпеки діяння визначають за допомогою таких чинників:

- цінність блага, яке є приводом злочину;

- шкідливість наслідків скоєного злочину;

- спосіб скоєння злочинного діяння;

- мотиви злочинного діяння, форма вини за нього.

Однак варто зазначити, що, згідно з КК України, не вважаються за злочинні діяння, які формально мають ознаки злочину, але не є суспільно небезпечними:

а) кримінальна протиправність діяння – злочином може бути визнане тільки те діяння, яке прямо передбачене кримінальним заковом як злочин;

б) винність – злочином може бути визнано лише те діяння, яке скоєне свідомо чи з необережності. Відсутність вини унеможливлює визнання діяння за злочин навіть за наявності у ньому суспільної небезпеки;

в) карність – за кожний злочин законом передбачено певний вид і міру покарання.

Конкретне діяння може бути визнано злочином лише за умови наявності у ньому складу злочину, тобто передбачених КК України об’єктивних і суб’єктивних ознак, які визначають суспільно небезпечне діяння як злочин.

Розрізняють такі елементи складу злочину:

- об’єкт злочину – суспільні відносини, які перебувають під охороною КК (суспільний і державний лад України, права громадян та ін.);

- об’єктивна сторона злочину – зовнішня сторона прояву злочину, яка охоплює діяння злочинця і пов’язані з ними суспільно небезпечні наслідки;

- суб’єкт злочину – фізична особа, яка досягла віку, за яким, згідно з чинним законодавством, на неї накладається кримінальна відповідальність (зазвичай – з 16 років, однак за тяжкі злочини, наприклад, убивство, зґвалтування, розбій та ін., – з 14 років);

- суб’єктивна сторона злочину – внутрішнє психічне ставлення особі до скоєного злочину та його результатів, яке знаходить свій прояв у вині, мотиві та меті злочину.

Закон розрізняє певні стадії вчинення злочину, тобто етапи його підготовки і безпосереднього здійснення, які різняться між собою ступенем реалізації злочинного наміру, а саме:

- підготовка до злочину – умисне створення умов для скоєння злочину, пошуки або пристосування засобів чи знарядь для злочину (наприклад купівля зброї);

- замах на злочин – умисні дії, безпосередньо спрямовані на скоєння злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, які не залежали від злочинця (наприклад куля не влучає у ціль);

- закінчений злочин – діяння, яке містить всі ознаки того злочину, на здійснення якого було спрямовано дії злочинця.

Кожен з етапів скоєння злочину тягне за собою кримінальну відповідальність.

Слід зазначиш, що на етапі підготовки до злочину і незакінченого замаху можлива добровільна відмова від доведення злочину до кінця, що вважається добровільним і остаточним припиненням попередньої злочинної діяльності за ймовірності продовження цієї діяльності.

Добровільна відмова означає припинення злочинної діяльності за власним бажанням.

Остаточна відмова – твердий намір не вдаватись у майбутньому до спроб повторити незавершену спробу.

Варто мати на увазі, що добровільна відмова звільняє від кримінальної відповідальності лише у тому разі, якщо у фактично здійсненому діянні відсутній склад іншого злочину.

Співучасть у скоєнні злочину – це умисна спільна участь двох або більше осіб у скоєнні злочину.

Розрізняють просту співучасть, за якою всі співучасники є виконавцями злочину (наприклад пограбування двома особами магазину), і складну співучасть, коли співучасники виконують різні ролі, які у сукупності приводять до скоєння злочину. Тоді співучасниками злочину є:

- виконавець – особа, яка безпосередньо скоїла злочин;

- організатор – особа, яка організувала злочин, або керувала його здійсненням;

- підбурювач – особа, яка схилила інших співучасників до злочину;

- пособник – особа, яка сприяла здійсненню злочину або завчасно обіцяла приховувати злочин, знаряддя злочину, сліди злочину чи предмети, отримані злочинним шляхом.

Під час винесення вироку і визначення міри покарання кожному зі співучасників суд враховує характер участі кожного у скоєнні злочину.

За злочин невеликої тяжкості передбачають покарання у вигляді позбавлення: волі на строк не більше ніж два роки або інше, м’якіше покарання. За злочин середньої тяжкості – на строк не більший ніж п’ять років. За тяжкий злочин – на строк не більше ніж десять» років. А. за особливо тяжкий – позбавляють волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі.