Мораль та шкода

Мораль – найважливіший соціальний інститут, одна з форм суспільної свідомості. Становить відому сукупність життєвих принципів, поглядів, оцінювань, переконань, що історично складаються і розвиваються, і норм поведінки, засновані на них, що визначають па регулюють ставлення людей одне до одного, до суспільства, держави, родини, колективу, класу, оточення.

Дотримання норм права є моральним обов’язком громадянина, що визначається моральною і правовою культурою суспільства.

Щоправда, жодне суспільство в історії розвитку людства не досягало гармонії права і моралі.

Етика, мораль, людина – це органічне триєдинство, що є чи не найвагомішим соціальним орієнтиром у становищі суспільства й особистості.

У системі моралі, як у вирішальній сфері суспільної свідомості, своєрідне й дуже змістовне місце належить професійній (фаховій) моралі.

Мораль людини виявляється в поведінці, учинках, що оцінюються не лише з точки зору інтересів суспільства як цілого, але і окремих його груп та окремо взятих інтересів. Залежно від характеру моральної єдності й ступеня стійкості з’являються специфічні норми поведінки і моральні оцінки.

Моральна оцінка – особлива дія, яка орієнтує перевагу певної норми поведінки і наказує, пропонує діяти відповідно до цієї норми.

Це твердження чітко виявляється в особливостях професійної моралі, які входять у моральну свідомість кожної людини як спонукання до дії і доречності відповідних моральних оцінок у тій чи іншій формі діяльності.

Співвідношення між правом і мораллю складне і містить деякі проблеми:

По-перше, єдність норм права і моралі полягає в тому, що вони:

- діють в єдиному полі соціальних зв’язків, тобто є соціальними нормами;

- мають загальну мету – встановлення і підтримання порядку в суспільстві;

- мають єдине функціональне призначення – впливати на поведінку людей, регулювати їхні відносини, формувати масштаби (еталони, стандарти) поведінки;

- адресовані всім або великій групі людей, тобто є правилами поведінки загального характеру;

- мають єдину духовну природу, загальний ціннісний стрижень – справедливість.

По-друге, взаємодія норм права і моралі виявляється у процесі правотворчості:

- норми права створюються з урахуванням норм моралі, що панують у суспільстві, є формально (офіційно) визначеною мірою справедливості, і тому право в широкому розумінні становить моральне явище;

- норми права, змінюються і розвиваються під впливом норм моралі;

- норми права скасовуються в разі невідповідності вимогам норм моралі, що панують у суспільстві.

По-третє, норми моралі впливають на норми права:

- норми права оцінюються громадянином, що реалізує їх, з позицій; моралі. Навіть технічні організаційні правила, що не мають морального обтяження, певною мірою виходять з норм моралі;

- норми права, тлумачаться посадовою особою, яка здійснює правозастосовчу діяльність, відповідно до норм моралі, що панують у суспільстві;

- правозастосовчий процес, включаючи його останню стадію – прийняття правозастосовчого акту, здійснюється з урахуванням норм моралі.

По-четверте, норми права, у свою чергу, впливають на норми моралі:

- норми права сприяють затвердженню прогресивних моральних уявлень;

- норми права, сприяють усуненню перешкод на шляху розвитку нових моральних норм;

- норми права є засобом охорони і захисту норм моралі.

Хоча в основі права лежить мораль, це не означає, що право механічно закріплює всі вимоги моралі незалежно від їх суті й належності. Мораль не однорідна, відбиває прагнення різних соціальних груп, прошарків і класів, у ній можуть протистояти взаємовиключні погляди. В ідеалі всі норми права мають ґрунтуватися на нормах моралі, ніби відтворювати їхньою мовою закони, але це не завжди так.

Мораль зазвичай «крокує попереду», щоправда іноді й юридичні установки є для неї орієнтиром і можуть справляти випереджальний вплив. Наприклад» саме право стало одним із рушійних важелів у подоланні такого явища, як кровна помста – непорушного постулата минувшини. Щоправда, цей звичай ще де-не-де зберігся, та право змагається з ним як із пережитками, що аж ніяк не можуть живити право. Тобто право має всіляко витісняти ці рудименти.

Усе ж таки, подібні приклади не можуть похитнути загального принципу, який полягає в тому, що в основі права лежить мораль, а не навпаки. Інша річ – суперечності між ними. І при зіткненні права й моралі перевага має віддаватися моральним вимогам як вищим.

Шкода – будь-яке знищення або зменшення блага, що охороняється законом. Може бути майновою та. моральною.

Розмір майнової шкоди може бути точно обчислений у грошах і отримав назву «збитки». Збитки – грошова оцінка шкоди, яка має місце у разі неможливості відшкодування шкода в натурі (у вигляді майна).

Збитки складаються з реальних втрат, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, з витрат, які вона мала або матиме для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також упущеної вигоди – прибутків, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. Гак, у разі тілесних ушкоджень збитки складаються з втраченого заробітку (упущена вигода) і витрат на медичне лікування, санаторно-курортне оздоровлення, посилене харчування (реальні збитки).

Моральна (немайнова) шкода, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; через знищення чи пошкодження її майна; приниження честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ст. 23 ЦК).

Моральна шкода не може бути точно обчислена у грошовому еквіваленті, тому її грошова компенсація є усуненням негативних наслідків, завданих потерпілому протиправними: діями правопорушника.

Потерпілий має право вимагати захисту свого порушеного права і відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями правопорушника, лише протягом певного часу з моменту вчинення правопорушення. Термін, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, має назву позовної давності (ст. 256 ЦК).