Система органів державного управління

Термін «управління» має багато значень. У загальному значенні – будь-яка цілеспрямована організаційна дія на різноманітні процеси у природі, техніці, суспільстві. У широкому значенні – це діяльність усіх видів органів держави (законодавчих, судових, контрольно-наглядових, виконавчо-розпорядчих) з організації суспільного життя.

Одним із видів соціального управління є державне управління.

Державне управління – підзаконна виконавча й розпорядча діяльність органів державного управління, спрямована на практичне виконання законів у процесі повсякденного і безпосереднього керівництва соціально-економічними та адміністративно-політичними процесами.

Згідно з Конституцією України державне управління здійснюється в межах єдиної системи державної влади на засадах поділу влади, тому державне управління не можна порівнювати з виконавчою владою, оскільки через нього реалізуються владні повноваження суб’єктів виконавчої влади. Головними елементами державного управління є виконавча та розпорядча діяльність, а це означає, що всі суб’єкти виконавчої влади є ланками системи державного управління.

Категорія «виконавча влада» є політико-правовою, а категорія «державне управління» – організаційно-правовою. Тому співвідношення виконавчої влади і державного управління зумовлено лише їх виконавчою спрямованістю.

Державне управління – це вид державної діяльності, якому властиві ознаки, наведені у схемі 3.2.

Таке визначення державного управління повністю відповідає системі поділу влади, оскільки кожна гілка влади реалізує повноваження через діяльність відповідних суб’єктів.

Організаційно-правовий вплив виконавчої влади на підпорядковані об’єкти виявляється через функції державного управління.

Схема 3.2. Ознаки державного управління

Функції виконавчої влади поділяються на загальні, спеціальні та допоміжні.

Загальні функції: прогнозування, планування, організації, регулювання, координації, обліку, контролю (належать до будь-якого управління).

Спеціальні функції: забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України; забезпечення внутрішньої і зовнішньої політики держави; забезпечення виконання закону про державний бюджет; організації і здійснення соціально-економічного розвитку держави; вирішення екологічних проблем та ін.

Допоміжні функції: фінансування, стимулювання, транспортного обслуговування тощо.

Така класифікація має умовний характер, тому що на практиці функції державного управління переплітаються, взаємодіють між собою в єдиній системі організаційно-правового впливу суб’єкта на об’єкт управління.

Виконання завдань і функцій державного управління здійснюється за допомогою відповідних форм і методів державного управління.

Методи державного управління – способи реалізації завдань і функцій виконавчої влади органами державного управління (посадовими особами) через вплив їх на волю і свідомість підпорядкованих органів, а також громадян.

Методи державного управління:

а) адміністративний – вплив на об’єкт управління шляхом становлення їх прав та обов’язків через правові норми, що спираються на систему підпорядкування, владні повноваження;

б) примусу – додатковий метод державного управління, психологічний або фізичний вплив державних органів на певних осіб, для виконання правових норм;

в) переконання – система методів правового і не правового характеру, яка здійснюється державними і недержавними органами для формування у громадян розуміння необхідності виконання приписів нормативних актів;

г) економічний – створення економічних умов, стимулів, якими зацікавлюють під час роботи.

Поєднання цих методів дає змогу впливати на поведінку суб’єктів управління і домагатися від них більшої ефективності в реалізації завдань і функцій виконавче! влади. Важливою ознакою будь-якої держави є наявність системи органів державної влади, через їх діяльність здійснюється державна влада та управління державою.

Органи державного управління – юридично оформлена частина єдиного державного апарату України. Це частина людей, громадян України, які мають спеціальний статус державних службовців.

Система органів державного управління побудована за принципом розподілу влади (схема 3.3).

Схема 3.3. Основні гілки державної влади

Кожний вид державної влади має свої ознаки: межу компетенції, порядок формування і правові форми діяльності, підсистему.

Державні органи управління:

1) Верховна Рада України – єдиний орган законодавчої влади в Україні;

2) Президент України – глава держави;

3) Кабінет Міністрів України – вищий орган виконавчої влади;

4) органи місцевого самоврядування в Україні;

5) інші органи виконавчої влади.

Організація і діяльність системи управління державних органів здійснюється державними службовцями.

Державний службовець – особа, яка обіймає певну посаду в державних органах або в їх апараті, здійснює на професійній основі діяльність щодо практичного виконання завдань і функцій держави.

Управлінську діяльність в Україні закріпили в Законі України «Про державну службу» від 16 січня 1993 р. та цілої низки нормативно-правових актів.

Цей закон визначає такі основні принципи (на яких базується організація і здійснення державної служби):

- служіння народу України;

- демократизм і законність;

- гуманізм і соціальна справедливість;

- пріоритет прав людини і громадянина;

- дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування;

- дотримання прав підприємств, установ і організацій, об’єднань громадян.