Джерела (форми) права

Джерела (форми) права – це засоби його зовнішнього вираження, за допомогою яких право набуває формальної визначеності та загальнообов’язковості.

Розрізняють такі основні джерела права (схема 1.7).

Правовий звичай – це звичай, схвалений державою і виконання вимог якого забезпечується державним примусом. Правовими стають звичаї, що містять вимоги, які відповідають інтересам і потребам держави. Сукупність правових звичаїв, що регулюють суспільні відносини в цій країні, називають звичаєвим правом. Під ним розуміють правила поведінки людей, що склалися внаслідок багаторазового їх повторення (звичаї). Вимоги звичаїв хоча й не закріплюються в законах та інших нормативних актах, але визнаються державою та іншими учасниками суспільних відносин. Саме звичаєвим переважно було право в рабовласницьких і феодальних державах. Відомі нам пам’ятки права тих часів, наприклад «Закони Ману» (Індія), «Салічна правда» (Франкська держава), «Руська правда» (Київська Русь) «Литовські статути» (Велике князівство Литовське), за своєю сутністю становили зібрання правових звичаїв.

Судовий або адміністративний прецедент, – рішення в конкретній судовій чи адміністративній справі, яке стає обов’язковим зразком при вирішенні в майбутньому аналогічних справ. Прецедент є основним джерелом права в країнах, які належать до англосаксонської системи права (Англія, більшість її колишніх колоній).

Нормативний договір – правило поведінки, яке встановлюється за взаємною домовленістю кількох суб’єктів, визнається та забезпечується державою. Саме такими договорами є угоди між кількома державами, між державою і міжнародними організаціями.

Схема 1.7. Джерела права

Нормативно-правовий акт – це офіційний письмовий документ, виданий уповноваженим державним органом, в якому закріплюються правила поведінки загального характеру, що забезпечуються державним примусом (норми права). Саме нормативно-правовий акт є основним джерелом права в Україні. Він характеризується такими ознаками:

1) видають спеціально уповноважені органи держави (Верховна Рада, Кабінет Міністрів) або посадові особи (Президент, міністри);

2) має зовнішню форму офіційного письмового документа, виданого від імені уповноваженого суб’єкта;

3) встановлює нові загальнообов’язкові правила поведінки (норми права), змінює або скасовує чинні;

4) приймають відповідно до визначеної законом процедури;

5) притаманна певна юридична сила, яка відображає його співвідношення з іншими правовими актами, місце і роль у системі законодавства. Так, Укази Президента України мають нижчу юридичну силу порівняно із законами, які ухвалюються Верховною» Радою України, але вищу, ніж акти Кабінету Міністрів України.

Від нормативно-правових актів слід відрізняти офіційні юридичні документи, які не містять загальнообов’язкових правил поведінки (норм права), а тому не вносять змін і доповнень у чинне законодавство. Це, наприклад, різні постанови про затвердження положень, правил, статутів або акти, які складаються з декларації, відозв, закликів.