Передумови виникнення держави і права та розвитку України

ВАЖЛИВІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ

План викладу і засвоєння матеріалу

Тема 1. Основи теорії держави і права України. Право, мораль, медична етика та деонтологія

1. Передумови виникнення держави і права та розвитку України.

2. Теорії походження держави.

3. Відмінності держави від соціальної організації первісного суспільства.

4. Держава: поняття, ознаки та функції.

5. Правова держава: поняття та ознаки.

6. Право: поняття, ознаки та суть.

7. Мораль і право в системі соціальних норм.

8. Норми права та структура норми права.

9. Джерела (форми) права.

10. Система права. Правова система.

11. Правовідносини: поняття, склад, види.

12. Правопорушення та юридична відповідальність.

13. Зв’язок лікарської етики та медичної деонтології з правовою культурою.

14. Правова культура медичного працівника.

15. Правове виховання: поняття, ознаки, функції.

держава право

правова держава механізм держави

апарат держави правові норми

функції права джерела права

система права правопорушення

юридична відповідальність медичне право

медична діяльність деонтологія

правова культура лікарська етика

мораль

Атрибутами цивілізації є держава і право, що виникли в процесі еволюції суспільства. Під суспільством розуміють сукупність форм спільної діяльності людей, що склалася в процесі історичного розвитку. Між людьми в процесі їх життєдіяльності виникають різноманітні зв’язки і відносини. На певному етапі люди усвідомлюють, що в них є спільні потреби та інтереси, для задоволення яких необхідні спільні зусилля, а також те, що зв’язок між ними повинен мати постійний характер. Саме на цих засадах і утворюється суспільство.

Основою організації первісного суспільства була община – рід, плем’я, їх об’єднання.

Рід (родова община) – об’єднання людей, засноване на кровному спорідненні, а також на спільності майна та праці.

Кожен рід виступає як господарюючий суб’єкт, як власник засобів виробництва, організатор колективної праці.

Рід – особистісний, а не територіальний союз. Об’єднання людей у роди відбувалося не за ознакою спільності території, а за родинними зв’язками, в яких концентрувались економічні, релігійні та інші інтереси членів об’єднання. Роди пересувалися з однієї території на іншу, зберігаючи при цьому свою організацію.

Влада мала суто суспільний характер. Вона походила від роду, що безпосередньо формував органи самоуправління. Владні функції виконувалися всіма дорослими членами роду. Органами суспільної влади були:

- родові збори;

- старійшини (вожді), які обиралися з найповажніших членів роду;

- військовоначальники, що виконували владні функції під час війни;

- жерці, які здійснювали релігійну функцію влади.

Усі ці «посадові особи» могли бути зміщені загальним зібранням роду і здійснювали свої повноваження під його контролем. Спеціального апарату, який займався би тільки управлінням суспільними справами, первісний лад не знав. Усі життєво важливі питання вирішувалися народним зібранням.

У первісному суспільстві діяли певні правила поведінки – соціальні норми. Здебільшого такими нормами були звичаї.

Звичаї – правила поведінки, що склалися історично та увійшли в звичку в результаті багаторазового застосування впродовж тривалого часу і стали природною життєвою потребою людей.

Ці норми регулювали побутові, сімейні, трудові відносини членів роду, деякі були нормами первісної моралі, релігії, тобто виступали регулятором суспільних відносин. Первісні звичаї характеризувалися такими ознаками:

- походили від роду та виражали його волю й інтереси;

- діяли через звичку і виконувалися добровільно. У разі потреби їх дотримання забезпечував увесь рід за допомогою методів переконання, а іноді й примусу. Спеціальних охоронних органів, які гарантували непорушність і безумовність звичаїв, у ті часи не існувало;

- не існувало різниці між правами й обов’язками членів родової організації: право сприймалося як обов’язок, а обов’язок – як право.

Отже, суспільна влада і норми поведінки у додержавну епоху відповідали рівню економічного, соціального, інтелектуального, культурного, духовного розвитку суспільства, рівню зрілості самої людини.

З удосконаленням знарядь праці люди набували все нових виробничих навичок, підвищувалася продуктивність праці, зростав рівень культури, моральності, а з цим усе більше диференціювались, доходячи влсе до протиріч, інтереси окремих членів суспільства.

Важливу роль у переході від первісного до якісно нового способу виробництва відіграв великий поділ праці:

а) землеробство відокремлюється від скотарства;

б) ремесло – від землеробства;

в) формується окрема група людей – купці (схема 1.1).

Диференціація та спеціалізація колишньої колективної праці

надала змогу створити надлишковий продукт, його накопичити у вигляді знарядь праці, запасів товарів, земельних ділянок в окремих сімей, старійшин, військових начальників. Так з’являється приватна власність. Суспільство розколюється за майновою ознакою. Інтереси бідних і багатих аж ніяк не збігаються: одні намагаються змінити своє залежне становище, інші – зміцнити власні економічні переваги.

Схема 1.1. Передумови виникнення держави

Потрібен був інший владний орган, який був би здатний забезпечити перевагу інтересів однієї частини суспільства за рахунок іншої. З причини свого розколу на економічно нерівні групи (класи) суспільство породжує таку організацію влади, яка повинна, з одного боку, підтримувати інтереси заможних, а з іншого – стримувати протиріччя між ними та економічно залежною частиною суспільства. Такою організацією і стала держава.

У цей час закінчується бездержавний період розвитку суспільства, виникають держава і право, що є нероздільними та свідчать про більш високий ступінь суспільного розвитку. Держава і право стають складним та універсальним інструментом урегулювання відносин між окремими людьми, особою і суспільством, окремими суспільними групами.

За допомогою державно-правових інститутів може забезпечуватися панування одного класу над іншим, але може здійснюватися й захист суспільства і кожної особистості від зловживань з боку сильнішого та гарантуватися життя на основі прав людини. Держава і право можуть бути ефективною протидією сваволі, анархії та безладдю, здатні сприяти розвиткові господарства і культури. Спостерігаючи, як держава і право перетворюються із засобів обслуговування інтересів окремих соціальних груп на засоби задоволення загальносоціальних потреб, інтересів і запитів усього суспільства й одночасно кожного з його членів, можна розглядати державу як суспільно-історичну цінність.