Ринок – це насамперед сфера збуту, це поняття означає певним чином упорядковане місце, де контактують покупець та продавець (виробник) певного виду товарів чи послуг.

Шоста управлінська революція називається «інформаційною». Характеризується всебічним впровадженням у практику управління інформаційних технологій, що неймовірно прискорило процеси отримання і оброблення інформації і зробило практично безмежними можливості зростання організацій.

П’ята управлінська революція відома під назвою «бюрократична». У її основі лежить концепція «раціональної бюрократії», яка важливу роль у забезпеченні ефективності управління відводила формуванню ієрархічних структур, розподілу управлінської праці, чіткому визначенню посадових обов’язків і встановленню відповідальності менеджерів за їх виконання.

Четверта управлінська революція охоплює період зародження капіталізму і стрімкого індустріального розвитку європейської цивілізації (17-18 ст.). Її головним результатом стало виникнення професійного управління. Велика заслуга в цьому належить Адаму Сміту, Чарльзу Бебіджу та іншим. Погляди Сміта на природу вільного підприємництва, на роль ринку і функції держави лягли в основу теорії та практики менеджменту.

Третя управлінська революція дістала назву «виробничо-будівельної». Охоплює роки царювання ассирійського правителя Навуходоносора (605-562 рр. до н. е.). Саме тоді будівельні роботи набули величезного розмаху і вимагали посилення контролю за діяльністю у сфері виробництва і будівництва. Такий контроль здійснювала держава.

Друга управлінська революція – її називають «світсько-адміністративною» і повязують з діяльністю вавилонського царя Хамурапі (1792-1750 рр. до н. е.). Він опублікував збірку законів управління державою для регулювання суспільних відносин між різними соціальними верствами населення, завдяки яким посилювався контроль і відповідальність за виконання робіт.

Перша управлінська революція характеризується як «релігійно-комерційна». Пов’язана з виникненням писемності у Давньому Шумері (5 тисячоліття до н. е.), що сприяло появі особливого прошарку жерців, які вели діловий перепис і комерційні розрахунки. Письмова фіксація ділових угод підвищувала їх надійність і захищеність.

Менеджмент як специфічна сфера людської діяльності

ТЕМА 1. СУТЬ, РОЛЬ І МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ

Будь-яке управління - це не тільки управління своїм часом, а й управління процесами часу. Знаменита формула Б. Франкліна "час-гроші" за багато десятиліть стала девізом капіталістичного господарювання і діловитості.

На початкових етапах спільної діяльності людей, коли праця була досить простою, вона здійснювалася спільно з виробничою діяльністю. У міру зростання спільної діяльності та її ускладнення, поглиблення спеціалізації та кооперації праці виникла потреба виділення управління як специфічного виду трудової діяльності людини на виробництві - управлінської.

Сучасний керівник підприємства - директор - з´явився не на голому місці. Йому передували тисячоліття праці, турботи про розумну її організацію, сміливий пошук кращих умів свого часу.

Розвиток продуктивних сил суспільства супроводжується поглибленим розподілом праці. Звідси об´єктивна необхідність координації різних видів і різновидів праці в організованих соціально-ринкових системах. Управління має місце всюди, де необхідно впливати на об´єкт або на систему з метою упорядкування або переведення її з одного стану в інший.

Процеси управління як особливий вид людської діяльності виникли з потреби забезпечити цілеспрямованість і погодженість роботи людей. Якщо окремий працівник сам управляє своєю працею, то колектив працівників потребує майстра, тобто керівника, який здійснює функцію управління. Отже, управління виникло з потреб координації і погодження, розподіленої праці. Більшість вчених вважають, що в історичному плані управління як діяльність виникло в період другого великого суспільного поділу праці - відокремлення ремесла від землеробства.

Історія розвитку менеджменту нараховує вже кілька тисячоліть та включає в себе 6 управлінських революцій:

М-т використовує 3 основні інструменти (механізми впливу на людей) :

1. ієрархія – це тип службових відносин між управлінськими працівниками, який відображає їх підлеглість і розміщення в системі управління від вищого до нижчого рівня; дотримання ієрархії є обов’язковою умовою раціональної організації діяльності будь-якого колективу людей;

У світі бізнесу існують два основні типи прийняття рішень: через ринок і через ієрархію.

Перший - більш ефективний, але й другий поширений у великих корпораціях. За своєю природою ринковий метод - руйнівник бюрократії, тому слід шукати засоби впровадження ринкової моделі прийняття рішень в ієрархію влади.