Соціальні конфлікти

Соціальна взаємодія — це така форма спілкування осіб, соціа­льних спільностей, верств, угруповань, за якою систематично здійснюється їх вплив один на одного, реалізується соїиальна дія коленого з партнерів, досягається пристосування дій одного до дій іншого, спільність у розумінні ситуації, сенсу дій і певний ступінь солідарності або згоди між ними. Соціальна взаємодія буває випадковою, тимчасовою, минущою і стійкою, приватною і публічною, особистою і речовою, формальною і неформальною тощо. За влучним виразом Карла Маркса суспільство — це про­дукт взаємодії людей. Всі багатоманітні соціальні взаємовідно­сини обумовлені різноманітністю соціальних інтересів, основою яких виступають виробничі (базові) відносини. Саме тому, ма­буть, неправильно зводити взаємовідносини до форм міжособис-тісного спілкування або безпосереднього контакту. Адже соціальні взаємовідносини обов'язково передбачають розподіл ролей між партнерами і наявність у них певних специфічних систем цінностей, норм і регуляторів.

Суспільно-політичні соціальні взаємодії часто спостерігають­ся в політичних кампаніях, типу виборчих, у них демонструється або ж загальна єдність політичної мети, цілей, або ж групова єд­ність. Групова єдність особливо наочно проявляється в діяльності політичних коаліцій, суспільних, громадсько-політичних рухів, народних фронтів та ін. У суспільно-політичних, соціальних кам­паніях і соціальних процесах спостерігаються й інші соціальні явища — соціальні, політичні конфлікти.

Конфлікт {лат. соп/іісіт — сутичка) — сутичка двох або бі­льшої кількості різноспрямованих сил, забезпечення їх інтересів в умовах протидії. Малі й великі соціальні спільності, формально організовані й соціальні (політичні, економічні структури та ін.) об'єднання, що виникають на неформальній основі, у вигляді по-літизованих соціальних рухів, економічних і політичних сил тис­ку, кримінальних угруповань, що усвідомлюють і переслідують певну мету, а також окремі індивіди і складають суб'єкти конф­ліктів. Зіткнення різноманітних об'єктивних та суб'єктивних те­нденцій в діяльності особи, соціальних спільностей, соціальних структур є конфронтацією ідей, теорій, шкіл, змаганням за моно­польне панування певних сфер діяльності і здобуття вигоди.

Конфлікти бувають агоністичні (примиримі) і антагоністичні {непримиримі). Антагоністичні конфлікти, якщо упущені можли­вості їх вирішення, переростають у хронічні й навіть неприми­ренні. Пошук же взаємних компромісів може привести спочатку до зняття гостроти конфлікту, а потім — при розвитку тактики компромісів — і до перетворення його в примиренний; продов­ження політики взаємних уступок або зміни зовнішніх обставин відкриває можливість взаємоприйнятного вирішення конфліктів. Відомі також ситуації імітації конфліктів як спроб політичного або морального тиску. Такі конфлікти є вигаданими, але можуть трансформуватися в реальні, якщо виникає протиборство між сторонами, чиї інтереси виявляються під загрозою. В реальних конфліктах їх учасники, виступаючи конфліктуючими сторона­ми, є носіями свідомості, що відображає загострення емоційних суперечностей. Саме тоді відносини супроводжуються негатив­ними емоціями, здатними задушити здоровий глузд в однаковій оцінці негативних наслідків конфлікту, або можуть значно пере­вищувати проблематичні вигоди від перемоги над опонентами (явище «піррової перемоги»). Соціальний конфлікт — зіткнення інтересів різних соціальних спільностей, соціальних верств, угруповань, а приватний випадок прояву соціальних суперечностей — одна з його форм, яка хара­ктеризується явно вираженим протистоянням суспільних сил або проблем, що виступають ядром конфлікту, а також: усвідо­мленням конфліктуючими сторонами {угрупованнями) своїх протилежних інтересів і мети діяльності. Соціальні конфлікти в історії людства спостерігаються на найрізноманітніших рівнях. На макрорівні соціальні конфлікти відбуваються у процесі вирі­шення об'єктивних суперечностей в соціальних революціях, що ведуть до відмирання одних суперечностей і виникнення або за­родження нових, закладають основу нових соціальних конфлік­тів. На мікросоціальному рівні конфлікт обумовлений діяльністю окремих особистостей, які переслідують певні соціальні інтереси. В такому випадку конфлікт проявляється саме як зіткнення гру­пових або особистих інтересів, що відображає різноманітні цін­нісні орієнтації і норми поведінки членів соціальних спільностей і соціальних верств, угруповань, які беруть участь у конфлікті. Конкретні умови виникнення конфлікту визначають форму його розвитку, сам процес — прихований (латентний) або відкритий та ін. Якщо ж мова йде про індивіди і малі соціальні спільності, то в конфлікті відбувається зіткнення інтересів, мотивів, вчинків тощо. В конфронтаціях великих соціальних спільностей політич­ний конфлікт супроводжується сутичкою громадських настроїв і думок, суджень, що відображаються в конфліктній поведінці ін­дивідів і малих соціальних спільностей. Політичні та соціальні конфлікти виникають по горизонталі — в середині соціальних та політичних структур, а по вертикалі — між керівними структу­рами і підлеглими, контролюючими органами та підзвітними їм індивідами, соціальними спільностями або організаціями, між лі­дерами та управлінцями. Багатоманітність конкретних проявів і відмінностей конфліктів об'єднують спільні ознаки: виникнення нових груп на основі соціальної дисоціації, взаємне відчуження, поява усвідомлюваного протистояння і протиборства.

У соціальній і політичній структурі суспільства конфлікти ха­рактеризуються різним рівнем, масштабом, гостротою, сферою виникнення та іншими ознаками. В політичній сфері найзначніші конфлікти ті, що водночас охоплюють усі рівні соціальної і полі­тичної структури, торкаються й економічної сфери, залучають максимально можливу в конкретних умовах кількість учасників (загальні конфлікти). Такі конфлікти відбуваються у сфері суспі­льних відносин, пов'язаних із проблемами збереження або повалення влади, її зміцнення або підриву, тобто мають політичний характер. Меншу значущість мають часткові конфлікти, що охо­плюють лише частину соціальних структур. Проте за певних умов і обставин (нестабільність, соціальна напруженість та ін.) можуть перерости в загальні.

Зростання конфліктності є природно наслідком загострення боротьби за панування тих чи інших цінностей і претензій на пе­вний статус, владу та засоби висхідних соціальних та політичних угруповань. Від успіху або поразки у спробах створити баланс між силами сутички і консенсусу залежить роль соціального конфлікту в соціальному розвитку. Соціальний конфлікт або стає джерелом прискорення розвитку суспільства, або поро-джує соціальний хаос. Складність ситуації полягає в тому, що попередній політичний досвід не давав можливості виробити культуру конфлікту, не був легітимізований, тобто узаконений, у тому, що в тоталітарному суспільстві існує один центр влади — держава, у якого нема конкуруючих соціальних спільностей, верств, угруповань. Якщо в плюралістичному суспільстві конф­лікт є звичайне явище, то в умовах тоталітарної політичної сис­теми формується ставлення до конфлікту як явища шкідливого, небезпечного, пов'язаного з боротьбою групових амбіцій. Саме тому різкий спалах конфліктності застає і владу, і суспільну сві­домість зненацька. У модернізованому суспільстві більшість конфліктів вирішується не державою, а іншими політичними ін­ститутами. Держава втручається лише в тих випадках, коли, по-перше, конфлікти загрожують серйозно вразити інтереси людей, які не беруть участі в них; по-друге, людьми, які беруть участь у конфлікті, здійснюються акти насилля, не припустимих з точки зору закону, і, по-третє, існує загроза перетворення конфлікту в причину масового, затяжного насилля одних членів суспільства над іншими.

Виняткове значення для вирішення конфліктів має період їх тривалості. Якщо кризи політичного розвитку виникають водно­час, то вони загострюють одна одну. Якщо ж реформи поетапно структуровані, то рівень визрівання конфліктів значно нижчий. Важливі не тривалі, амбіційні програми, які практично неможли­во здійснити, а короткострокові заходи, що передбачають по­стійне функціонування зворотних зв'язків, дозволяють коректу­вати мету та засоби реформи, долаючи розрив між політичною метою і поточними інтересами різних соціальних верств і угру­повань населення. І, звичайно, багато залежить від рівня профе­сіоналізму керівників. У сучасних умовах в Україні розгортаєтьсяздійснення реформ переходу до ринкової економіки. Та, на жаль, реформи намагаються реалізувати зверху, не мобілізуючи низи і середні ланки суспільства. Та й ідеї реформи, переходу до ринко­вих відносин і економіки не оволоділи масами, не стали загаль­нонаціональною українською ідеєю.

Концепція соціального конфлікту визнається вирішальним або одним із найважливіших факторів соціального розвитку. Соціа­льний конфлікт соціолог Герберт Спенсер розглядав з позицій соціал-дарвінізму, вважав його неминучим явищем в історії люд­ства і стимулом соціального розвитку суспільства. Такої ж пози­ції і думки про соціальний конфлікт дотримувався і соціолог Макс Вебер, який називав соціальний конфлікт боротьбою. Со­ціологи Людвіг Гумплович, Уїльям Самнер, Фердинанд Тьонніс, Лестер Уорд, Торстайн Веблен та інші, називаючи соціальний конфлікт суперечкою, вважали його психологічно обумовленим явищем і однією з форм соціалізації. Один із засновників чиказь­кої школи соціальної екології Роберт Парк включив соціальний конфлікт до чотирьох основних видів соціальної взаємодії поруч із змаганням, пристосуванням і асиміляцією. Змагання ж висту­пає соціальною формою боротьби за існування, будучи усвідом­леним, перетворюється в соціальний конфлікт, що завдяки асимі­ляції та співробітництву сприяє раціональному пристосуванню.

Переваги у взаємовідносинах між людьми віддаються не соці­альному конфлікту, а соціальному спокою. Приблизно ж такої точки зору дотримувався соціолог Ернст Берджесс та інші при­хильники школи соціальної екології, вважаючи, що кожне суспі­льство має деякі елементи напруження і потенційного соціально­го конфлікту, розглядаючи суспільство як важливий елемент соціальної взаємодії, що сприяє руйнуванню або зміцненню соці­альних зв'язків. Цінність конфліктів полягає в тому, що вони від­вертають закостеніння соціальної системи, відкривають шлях ін­новаціям. Соціолог Ральф Дарендорф, протиставляючи теорію конфлікту марксистській теорії класової боротьби і концепції со­ціальної згоди, вважає соціальний конфлікт результатом опору існуючим у будь-якому суспільстві відносинам владарювання і підкорення. Придушення соціального конфлікту веде до загост­рення, а «раціональна регуляція» — до підконтрольної еволюції. Хоча причини конфліктів непереборні, «ліберальне суспільство» може узгоджувати їх на рівні конкуренції між індивідами, соціа­льними спільностями та ін. Розв'язання соціального конфлікту здійснюється зняттям соціальної напруженості на ранніх стадіях формування конфліктної ситуації: компроміс, перемога однієї з конфліктуючих сторін, виникнення в результаті конфлікту нової соціальної якості та ін.

У сучасних умовах особливе значення мають пошуки комп­ромісів у міждержавних, регіональних, міжнаціональних і міжре­гіональних конфліктах. Найжорстокіша форма вирішення конф­лікту— збройне насилля. Та така форма разом з тим і малоперспективна. Збройні конфлікти часто ведуть до тупикової ситуації, коли розум конфліктуючих сил підмінюється підозрами, амбіційністю та ін. Вся багатоманітність причин зростання конф­ліктності в умовах вступу суспільства на шлях модернізації пов'язана з дією двох груп факторів. Перша група— визначаєть­ся співвідношенням інтересів основних соціальних груп і харак­тером політичної культури, що виражається у кризі політичної культури (криза ідентичності й легитимності). Друга група фак­торів визначається рівнем інституалізації політичних відносин і рисами політичних керівників, що відображається в кризі держа­вного управління (криза розподілу, проникнення у владні струк­тури тощо). Проміжне становище між двома сферами кризи полі­тичного розвитку займає криза політичної участі, що виникає як наслідок нерозвинутої культури та ігнорування вимог рівності у процесі прийняття державних рішень. І хоча соціальний конфлікт визначається одним із головних рушіїв соціального прогресу, по­ряд із ним виступають згода, стабільність, порядок, спокій та ін. Для вирішення соціального конфлікту часто вдаються до консен­сусу— згоди, одностайності, співучасті, погодженості та ін.

6.2. Соціальний зв’язок

Із суспільством, з іншими людьми людина пов'язана тисячами невидимих ниток. І навряд чи це викличе сумнів. Кожна людина в складній мережі соціальних відносин відчуває, що одні з них більш, інші — менш значні. І якщо в житті в одній системі відно­син для деяких людей збої, проблеми, конфлікти позначаються незгладимим відбитком на їх житті, то в інших людей вони зали­шаються не більше, аніж неприємним епізодом у житті.