Роль релігії в суспільстві
В оцінках суспільної ролі релігії необхідно враховувати характер і рівні соціальних зв'язків і відносин. Вони характеризуються суперечливими тенденціями— гармонією і дисонансом, що стабілізують факторами і дестабілізують на найрізноманітніших рівнях. Російське самодержавство широко використовувало православну церкву в колонізації східних і південних окраїн, встановлюючи і забезпечуючи в них своє панування.
Релігія змінюється. Змінам піддаються структура релігії, характер і напрямки її відносин із суспільною системою. Зміни обумовлюються характером, рівнем і ступенем попиту на релігію, потребами в її інститутах і функціонуванні. У залежності від суспільного попиту на релігію створюється певний соціальний простір її функціонування, що охоплює сфери суспільного буття і суспільної свідомості на рівнях окремих індивідів, соціальних спільностей, суспільства. У залежності від конкретної історичної ситуації сфера функціонального додатку релігії змінюється у бік звуження або у бік її розширення.
Для визначення процесів у соціології релігії використовуються поняття сакралізація і секуляризація. Поняття сакралізації відображає процес розширення функціонального впливу релігії на суспільство, релігійного санкціонування соціальної поведінки, відносин інститутів. Істотний прояв сакралізації клерикалізація (сlerical — церковний), що означає процес посилення впливу церкви на суспільні сфери. У клерикальному суспільстві церква має статус державного інституту і найважливішою регулюючою і контролюючою силою.
Поняття секуляризації характеризує діаметрально протилежний процес звуження сфери функціонального впливу релігії на всі сторони життя суспільства й індивіда, звільнення від впливу релігійно-церковного санкціонування їх життєдіяльності. Ослаблення суспільного попиту на релігію супроводжується збільшенням попиту на світські форми культури. Те, що служило надбанням релігії і церкви згодом стає від них незалежним, світським. Секуляризація означає обмирщення. Розрізняють два її рівні — об'єктивну секуляризацію (на рівні суспільства) і суб'єктивну (на рівні індивіда). Секуляризація і сакралізація— дві основні тенденції суспільного розвитку релігії. Однак домінуюча лінія розвитку релігії: секуляризаційні процеси.
Фундаментаїізм — антисекулярний рух, спрямований на збереження в непорушності традиційних релігійних основ, супроводжуваний ворожим ставленням до світських початків. Фундаменталісти вважають, що релігія має вирішувати всі проблеми суспільства й індивіда, висувають основним нормативом життя ідею божественного порядку і утверджують монополію релігії на духовне життя.
Модернізм— тенденція, спрямована на відновлення структур релігійного комплексу. Модерністів не слід вважати кон'юнктурниками, що пристосовуються до соціальних умов з корисливою метою, як це вважалося вульгарною атеїстичною критикою Релігійний модернізм варто розглядати як спосіб оволодіння світською культурою, впровадження окремих її досягнень в релігійних структурах.
7. Сім’я як соціальний інститут