Соціальні спільності — основний компонент соціальної структури
Соціальні спільності охоплюють різні за розміром і складом соціальні групи. Дуже часто визначаються межі малих і великих соціальних груп, об'єднаних у спільності. Кожна людина належить до певної спільності — виробничого колективу або політичної партії, різноманітних об'єднань. У кожному окремому випадку соціальна спільність, мала чи велика, тобто в межах охоплення міжособових відносин, має певні розміри і пов'язана міжособовими і формальними спільнісними відносинами. Та близькість інтересів, мотивів, установок, що об'єднують людей у спільності, не можуть визначати останні. Тим більше, часто спільність людей визначається належністю саме до певного майнового або іншого стану: багаті дуже часто відчувають почуття зверхності або презирства до інших людей, які мають низькі доходи, але охоче підтримують відносини з іншими багатими людьми або ж високими за походженням (діти, вихідці з високопоставлених сімей, начальників, державних діячів або працівників вищої сфери мистецтва, науки не приймають у свої спільності представників інших соціальних кіл), за посадовим принципом та інше. Тут зустрічаємося з формуванням соціальних спільностей, що базуються на збігу або близькості соціального статусу. Та межі соціальних спільностей можуть мати і не статусну природу, а визначаються відмінностями в соціальних позиціях: люди можуть виділятися за національною ознакою, політичною позицією або місцем проживання. Соціальні спільності в суспільстві формуються в результаті процесів диференціації і стратифікації. За визначенням соціологів Пітирима Сорокіна, П'єра Бурдьє, Роберта Парка та інших, добробут людини в суспільстві, її соціальні зв'язки з іншими людьми, звички, обряди, вірування, інтереси і настанови здебільшого пов'язані з тим місцем, яке людина займає в соціальному просторі. Соціальний простір багатомір-ний. Це означає, що в одних спільностях індивід може мати високий соціальний статус, а в інших — значно нижчий. Отже, кожна людина в суспільстві живе в кількох соціальних просторах, пов'язаних між собою так, що зміна одного соціального статусу обумовлює зміни інших статусів або позицій. Особа, перебуваючи в оточенні близьких їй за статусом людей, почуває себе більш комфортно, у неї не виникає у взаємовідносинах відчуття неповноцінності або, навпаки, переваги. Люди починають несвідомо або свідомо шукати серед соціального оточення собі подібних і створювати соціальні спільності, інакше кажучи, освоюють власний соціальний простір. Американський соціолог Пітер Блау запропонував систему критеріїв, що визначають становище індивіда в суспільстві — номінальні критерії: стать, раса, етнічна належність, віросповідання, місце проживання, галузь діяльності, політична орієнтація, мова; та рангові критерії: освіта, заробітна плата, багатство (спадщина або заощадження), престиж, влада, походження, вік, адміністративна посада, інтелігентність. Сукупність критеріїв, визначення місця і ролі особи в соціальному просторі і суспільстві визначають і місце індивідів або соціальних спільностей в соціальній структурі. Особливість критеріїв визначення місця і ролі особи в суспільстві, в соціальній структурі полягає в тому, що на їх основі неможливо виділити індивідів і соціальні спільності за ранговим принципом, тобто не можна визначити, яка із соціальних спільностей займає вище, а яка нижче місце в соціальній структурі. Не може стати основною у визначенні соціальної структури суспільства і соціальна нерівність, що проявляється в суспільстві в різноманітних видах і варіантах. Розвиток соціальних відносин, поява складних суспільств і системи соціальних інститутів сприяють формуванню складної мережі взаємопереплетених обмінів соціальними цінностями, у процесі яких відбувається постійний перерозподіл цінностей, формується нормативна основа соціальної нерівності.
У соціології при визначенні соціальної структури завжди враховується тип суспільства: безкласові, рабовласницькі, феодальні, буржуазні, демократичні, соціалістичні тощо, яким властиві стійкі типові економічні, соціальні, політичні відносини між людьми, шляхи розвитку та соціально-економічні перетворення.
В кожному типі суспільства, що формується історично, чітко виділяються основні, панівні соціальні спільності, верстви, стани, що визначають головний, специфічний зміст суспільних і соціальних відносин, що обумовлені формою власності на основні засоби виробництва і відрізняються характером виробничих відносин людей. Ураховуються також похідні, вторинні критерії соціальних спільностей (престиж, рівень освіченості, культури тощо). Історичним соціальним спільностям передували або їх супроводжували важливі за впливом на суспільство об'єктивні процеси, насамперед, процеси суспільного поділу праці. Суспільний розподіл праці — поділ в суспільстві різних соціальних функцій, що реалізуються певними соціальними спільностями, групами людей, і виділенням різних сфер життєдіяльності суспільства {промисловість, сільське господарство, наука, мистецтво, армія та ін.), що також поділяються на дрібніші сфери. Суспільний поділ праці і поділ праці всередині сфер діяльності тісно поєднані із професійною спеціалізацією різних індивідів, характеризують певний ступінь розвитку продуктивних сил.
Перший великий суспільний поділ праці сприяв виділенню племен пастухів із загальної маси племен, що привело до помітного підвищення продуктивності праці і створило матеріальні передумови виникнення приватної власності та розколу суспільства на певні непримиренні соціальні спільності.
Другий великий суспільний поділ праці привів до відокремлення ремесла, що становило допоміжне заняття землероба. Це привело до нового значного розшарування суспільства, виділення нових соціальних спільностей: знаті і простих землеробів, ремісників та ін. Виникають потреби в ринковому обміні продуктами трудової діяльності людей і формуванні великої соціальної спільності купців.
Третій великий суспільний поділ праці — поділ на сільську і міську працю; у результаті непрості соціальні відносини міського та сільського населення — характерна риса будь-якого суспільства, якому б економічному розвитку воно не відповідало. Поряд із поділом населення на міське і сільське відбувається також поділ праці на розумову і фізичну та відповідно поділ населення на певні соціальні верстви, стани, спільності. В міру розвитку продуктивних сил і суспільного виробництва відбувається природне формування соціальних спільностей, що характеризують виробничий, науково-технічний і соціальний прогрес.
Суспільний поділ праці, розшарування і диференціація людей на різноманітні соціальні спільності поступово сприяли виникненню соціальних класів. У XVIII ст. поступово формується і утверджується індустріальне суспільство. Основним джерелом багатства і добробуту стає переробна промисловість — індустрія, а основними суб'єктами соціальних та політичних дій — класи. Тоді ж в Англії поняття клас широко вживається для визначення класу бідняків
Ш |
іазз), а підприємець і мислитель Роберт Оуен відокремлює чий клас (Wоrking сlass) від бездіяльного класу (lеіsure сlass). АнріСен-Сімон вважав виробничим класом власників капіта-:ів, купців, робітників. У XIX ст. європейське суспільство ється як класове, а загальноприйнятним стає уявлення про те, що класи визначають соціальне обличчя суспільства, тенденції та напрямки розвитку. У політичному вченні марксизму поняття клас стає основним у світогляді. Класи виникають як результат радикальних соціальних трансформацій. Революції XVII ст. в Англії та XVIII ст. у Франції поступово утверджують юридичну і політичну рівність різних суспільних соціальних спільностей. Дедалі істотнішу роль у житті Англії, Франції та інших країн Європи відіграє третій клас— буржуазія— підприємницькі та виробничі верстви міст, які зайняли проміжне становище між знаттю та черню. Володіння та розпорядження не людьми (кріпаками, васалами), а власністю— капіталом, землею, знаряддями та засобами виробництва стає стрижнем економічного життя суспільства. Тоді ж кардинально змінюються організація праці та спосіб життя певних верств населення.
Соціальний клас — одне з основних понять у соціології. Вперше розгорнуту картину класового суспільства дає Карл Маркс. В різні історичні періоди існували різні види власності (раби, вода, земля, капітал), що мали вирішальне значення у взаємовідносинах людей, але всі соціальні системи засновані на двох антагоністичних соціальних класах. У епоху розвитку капіталізму, на думку Маркса, існує два основних антагоністичних соціальних класи — буржуазія і пролетаріат. Класові відносини з необхідністю передбачають експлуатацію одного класу іншим, тобто один клас присвоює результати праці іншого, експлуатує і пригноблює його. Такі відносини постійно відтворюють і породжують класовий конфлікт, що є ос-новою соціальних змін, які відбуваються в суспільстві. Є суб'єктивні й об'єктивні ознаки класу (володіння ресурсами), але це не обов'язково супроводжується усвідомленням належності до класу або почуттям політичної близькості інтересам класу тощо. Тільки тоді, коли члени суспільства, соціальної спільності усвідомлюють свою класову належність і починають діяти спільно в інтересах свого класу, соціальний клас стає повністю сформованим.
Найвпливовішу теорію соціальних класів, альтернативну марксистській, запропонував Макс Вебер. На відміну від Маркса соціолог Макс Вебер виділяє інші фактори, які впливають на формування відносин нерівності, зокрема розглядає престиж як одну з найважливіших ознак соціального класу. Разом із тим розглядається зв'язок між можливостями висування на більш високі посади і належністю до соціального класу, передбачаючи, що клас становить групу людей з подібними можливостями просування або кар'єри та ін. Макс Вебер вбачає як базовий статусний розподіл у суспільстві й основи для створення соціальних класів — ставлення до власності. Проте Макс Вебер надає набагато більшого значення розподілу всередині основних класів (наявність проміжних класів, соціальних спільностей), виділяє клас власників і торговий клас, у залежності від виду власності підприємств, де працюють робітники розбиває на кілька класів робітничий клас, відповідно до можливостей підвищення свого статусу, який мають. Макс Вебер розглядає бюрократію як клас, необхідну ланку влади в сучасному суспільстві.
Кожний соціальний клас — це система поведінки, комплекс цінностей і норм, стиль життя. Кожний соціальний клас культивує свої цінності, моделі поведінки та ідеали. Наприкінці XVIII — в XIX ст. в українському селі, а також у деяких міських верствах ідеалом жіночої краси вважалася досить повна ширококоста жінка з «пишними формами», рум'янцем на обличчі, міцним здоров'ям, яка досить функціонально підходила для сільської роботи та роботи вдома. Тоді ж ідеалом жіночої краси у дворянства та заможних людей була тоненька статна струнка жіночка з тендітною фігурою, трохи нервова, з тонкими музикальними пальцями і блідим обличчям. Звичайно, що така жінка не могла займатися фізичною працею і своєю цікавою блідістю нагадувала городянок — киянок, полтавчанок, москвичок тощо. Це лише один штрих до величезної соціальної дистанції між вищими й нижчими соціальними спільностями. Представники таких соціальних спільностей і верств одягалися по-різному, говорили різними мовами (найчастіше вживалася французька), по-різному будували побут. За культурними елементами та ознаками можна практично безпомилково визначити належність індивіда до тієї чи іншої соціальної спільності.
У сучасних умовах соціальна дистанція між представниками різних соціальних спільностей дещо скоротилась. І все ж у різних соціальних спільностей ще є значні відмінності в нормах поведінки, мисленні і способах життя. Нині «нові українці» мають машини певної марки, носять якісний одяг, мають певну манеру одягатися. Все це характеризує представника народжуваного класу— класу власників. Існують і винятки: звичайна дитина з середнього класу соціалізується інакше, ніж дитина нижчої соціальної верстви. Типова дитина з середнього класу, з середовища «нових українців» живе в оточенні освічених, культурних людей, які правильно говорять українською мовою (без застосування різноманітних діалектів і нецензурних висловлювань), насолоджується серйозною музикою, купує цікаві книги, їздить у цікаві подорожі і має досить тонкі захоплення. Така дитина оточена особами, які працюють, не думаючи про зарплату, дбаючи лише про свій престиж, і це стає для неї звичним і природним. Вона легко засвоює норми поведінки й ідеї своєї соціальної спільності, верстви. А дитина із сім'ї робітника чи селянина перебуває зовсім в інших умовах і обстановці. Починаючи з дитинства, культурна диференціація постійно поглиблюється, росте соціальна дистанція, поляризується і саме суспільство.
Сучасна соціальна структура зазнала значних змін, і традиційні уявлення про побудову суспільства виявилися ні теоретично, ні практично несцроможними, що й обумовило кардинальні зміни у підході до аналізу- процесів, які відбуваються в соціально-економічній та політичній сферах. Ще до недавнього часу розглядалася така соціальна структура суспільства, яка будувалася на принципах наявності в суспільстві двох соціальних класів і проміжкової верстви. Починаючи з 30-х років за офіційною доктриною соціальна структура суспільства в країнах соціалістичної орієнтації в Європі, південно-східній Азії тощо визначалась як сукупність двох соціальних класів (робітників і селянства) та соціального прошарку інтелігенції. Критерії соціальної диференціації зводилися до двох видів ставлення до засобів виробництва і характеру праці. Формувалось уявлення про повну рівність шансів усіх і кожного на соціальне просування, незалежно від походження, національності, яке не відповідало реальності. Взаємовідносини між класами, соціальними верствами і соціальними спільностями трактувались як безконфліктні, гармонійні, засновані на єдності інтересів. Стверджувалась ідея руху суспільства до соціальної однорідності.