Структурні моделі комунікації.
Тема 3. МОДЕЛІ КОМУНІКАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ
Эрозия почв, виды.
Эрозия почв (разъедание) – разрушение и снос верхних наиболее плодородных горизонтов и подстилающих пород ветром (ветровая эрозия) или потоками воды (водная эрозия).
Ветровая эрозия почв– это выдувание, перенос и отложение мельчайших почвенных частиц ветром.
Интенсивность ветровой эрозии зависит от скорости ветра, устойчивости почвы, наличия растительного покрова, особенностей рельефа и от других факторов. Огромное влияние на ее развитие оказывают антропогенные факторы (уничтожение растительности, нерегулируемый выпас скота, неправильное применение агротехнических мер).
Водная эрозия почв – разрушение почв под действием временных водных потоков. Различают следующие формы водной эрозии: плоскостную, струйчатую, овражную, береговую.
Условия для проявления водной эрозии создают природные факторы, а основной причиной ее развития является производственная и иная деятельность человека. Появление новой тяжелой почвообрабатывающей техники, разрушающей структуру почвы, — одна из причин активизации водной эрозии. Другие негативные антропогенные факторы: уничтожение растительности и лесов, чрезмерный выпас скота, отвальная обработка почв и др.
Среди различных форм проявления водной эрозии значительный вред приносит овражная эрозия. Овраги уничтожают ценные сельскохозяйственные земли, способствуют интенсивному смыву почвенного покрова.
К эрозионным процессам относят также промышленную эрозию, разрушение сельскохозяйственных земель, при строительстве и разработке карьеров, военную эрозию (воронки, траншеи), пастбищную эрозию (при интенсивной пастьбе скота) и др.
Вопросы для самоконтроля:
1. Что такое среда обитания?
2. Назовите основные среды обитания.
3. Расскажите о современном газовом составе атмосферы.
4. На какие группы можно разделить обитателей мирового океана? Приведите примеры.
5. Назовите основные компоненты почвы.
6. На какие группы можно разделить обитателей почвы? Приведите примеры.
7. Что такое эрозия почв? Назовите основные виды.
Модель Аристотеля. Ще в «Риториці» давньогрецький філософ писав: «Мова складається з трьох елементів: із самого оратора, із предмета, про який він говорить, і з особи, до якого він звертається; вона-то і є кінцева мета всього (я розумію слухача) »(Арістотель. Поетика. Риторика. СПб., 2000). Таким чином, дана модель універсальна - вона відображає комунікативний акт як в усній, так і в письмовій формах. У цьому акті виділяються три основні елементи комунікації:
ОРАТОР - МОВА - СЛУХАЧ
Модель Лассуелла. У 1948 р. американський вчений Г. Лассуелл запропонував свою модель комунікації, яка розкривається по мірі відповіді на послідовно поставлені питання:
• хто?
• повідомляє що?
• по якому каналу?
• кому?
• з яким ефектом?
«Формула» Лассуелла стала моделлю, що відбиває як структуру комунікаційного процесу, так і модель дослідження цього процесу, його структуру та окремі елементи.
Відповідно до цієї структурою Лассуелл виділяє наступні розділи дослідження комунікації, кожен з яких представляє відповідь на відповідне питання:
• аналіз управління процесами комунікації: при відповіді на питання «хто?» розглядаються фактори, які відкривають і направляють сам акт комунікації (в першу чергу це сам комунікатор);
• аналіз змісту переданих повідомлень, сюди ж включається статистичний аналіз частоти згадувань тих чи інших фактів і подій у засобах масової інформації;
• аналіз засобів і каналів, з використанням яких передаються повідомлення (для масової комунікації це аналіз роботи самих мас-медіа); виявлення засобів, адекватних характеру переданих повідомлень і найбільш прийнятних для одержувача;
• аналіз аудиторії (масової, спеціалізованої), що є життєво важливим для результативної комунікації; до вирішення цього завдання залучаються соціологічні служби, результати діяльності яких використовуються професійними, мовними корпораціями, рекламодавцями і т.п.;
• аналіз результатів («ефект») комунікаційного впливу; в цілому результативність комунікації оцінювалася на підставі такого інтересу до змісту повідомлення.
У 1968 р. Лассуелл запропонував більш детальну версію своєї моделі комунікації. Вона також передбачає вивчення процесу комунікації за допомогою відповідей на наступні запитання:
хто?
З яким наміром?
У якій ситуації?
З якими ресурсами?
Використовуючи яку стратегію?
Робить вплив на яку аудиторію?
З яким результатом?
Питання хто?пов'язаний з визначенням джерела інформації, який не завжди може збігатися з комунікатором, безпосередньо її передавачем: це може бути одна особа, а можуть бути і різні. Визначити це важливо для знаходження правильної відповіді на друге питання.
Питання з яким наміром? - Ключове. Тільки з'ясувавши дійсну мету комунікації, можна говорити про підбір адекватних цієї мети засобів (комунікатора, повідомлення, каналу), про вибір цільової аудиторії і т.д. Чітке усвідомлення мети (інформування, інструктування або ж мотивування аудиторії) визначає відповідно і підбір решти компонентів комунікації як умова її ефективності.
Відповідь на запитання в якій ситуації?пов'язаний з визначенням того, в якій ситуації - сприятливій, несприятливій або нейтральній - здійснюється комунікативний акт. При цьому необхідно встановити наявність природних та штучних бар'єрів між комунікатором і аудиторією, які перешкоджають доведенню інформації до адресата, і спробувати мінімізувати їхній вплив.
Відповідаючи на питання з якими ресурсами? Треба знати, що до ресурсів комунікації відносять як самих фахівців-комунікаторів, так і фінансові та інформаційні засоби, які вони мають у своєму розпорядженні, а також ефективні комунікативні технології, прийоми, методи і т.п.
Відповісти на питання використовуючи яку стратегію? - значить правильно вибрати стратегію, отже, забезпечити найбільш ефективний спосіб досягнення результативної комунікації. Стратегія - це не тільки визначення перспективних цілей, а й підбір адекватних їм засобів і шляхів їх досягнення. Стратегія комунікації визначається в першу чергу характером мети, особливостями аудиторії, наявністю ресурсів.
При виборі стратегії керуються вирішенням наступних завдань:
· забезпечення максимально повної інформації,
· забезпечення надійного, швидкого і ефективного зворотного зв'язку.
Питання на яку аудиторію? пов'язаний з вибором аудиторії комунікації, тобто тих, кому адресовані повідомлення. Ефективність комунікації пов'язана з правильним вибором аудиторії (масової, спеціалізованої, окремих людей). Пошук «своєї» аудиторії і вміння підібрати до неї відповідні засоби і способи комунікативного впливу потребують високого професіоналізму та володіння методами і методиками конкретних соціальних досліджень.
Відповідаючи на питання з яким результатом?, ми маємо на увазі оцінку підсумку сукупних зусиль учасників комунікаційного процесу. Комунікація ефективна, якщо поставлені цілі реалізовані у встановлені терміни і з найменшими витратами. Комунікативна ефективність обумовлена зміною в знаннях та установках, переконаннях або поведінки одержувача інформації.
«Комунікативна формула» Лассуелла являє собою одночасно і модель дослідження комунікаційного процесу, і розгорнутий план власне комунікативної дії - в цьому її безперечна перевага.
Разом з тим вона володіє й істотним недоліком - вона монологичною, в ній відсутній зворотний зв'язок, завдяки якому ми розглядаємо комунікацію не односпрямованою і не «саму по собі», а як двосторонній процес.
Модель Шеннона-Уівера. По суті ця модель є математичною теорією зв'язку (комунікації) (1949 р.).
У даній моделі:
джерело - це той, хто робить дзвінок (передає повідомлення);
повідомлення - інформація, що передається;
телефонний передавач - кодує пристрій, що перетворює звукові хвилі в електричні імпульси;
телефонний дріт - канал;
телефонний приймач (другий апарат) - декодер, який здійснює зворотне перетворення електричних імпульсів в звукові хвилі;
приймач - людина, якій адресовано повідомлення.
При цьому розмова може супроводжуватися постійними перешкодами (шумами), що виникають на лінії зв'язку; частотний діапазон каналу може бути обмеженим, а абоненти можуть погано розуміти мову один одного. Ясно, що в цій ситуації вони намагаються максимізувати кількість інформації, переданої по лінії зв'язку.
Аналогічним чином здійснюється зв'язок з допомогою телеграфних та радіосистем. При їх використанні також виникають «шуми», що розуміються в технічному сенсі як будь-які спотворення або перешкоди, що відрізняються від корисного сигналу або повідомлення, призначеного для передачі.
Математична теорія комунікації і була спочатку розроблена з метою відокремити шуми від корисної інформації, переданої джерелом. За Шенноном, подолання шумів може бути досягнуто шляхом використання надмірності сигналів.
Поняття надмірності - повторення елементів повідомлення для запобігання комунікативної невдачі - найчастіше демонструють на прикладі природних людських мов. Вважається що всі мови приблизно наполовину надлишкові: можна залити чорнилом половину слів тексту або стерти половину слів у радіовиступі, але при цьому все ж збережеться можливість розуміння різко знижується. Зрозуміло, є межа допустимого шуму, за порогом якого можливість розуміння різко знижується. Особливо важко в умовах шуму розуміти повідомлення, що використовує малознайомий код.
Математична теорія зв'язку Шеннона абстрагується від змісту (сенсу) переданої інформації, зосереджуючись цілком на її кількості: неважливо, яке повідомлення передається, важливо лише, яку кількість сигналів передається.
За думкою Шеннона, інформація - протилежність ентропії (хаосу, невизначеності, безладдя), отже, вона є можливість зменшення невизначеності: чим більше інформації містить система, тим вище ступінь її впорядкованості (при цьому Шеннон зазначає, що занадто великий обсяг інформації також збільшує ступінь невизначеності - виникає «інформаційний шум»).
Переваги даної моделі пов'язана з тим, що з її появою виникло уявлення про швидкість і кількість переданої інформації. Проте модель Шеннона-Уівера має і ряд обмежень:
• вона механістична - відображає переважно технічні способи комунікації; людина включається в неї лише як «джерело» або «приймач» інформації;
• вона абстрагується від змісту, сенсу переданої інформації, приділяючи увагу тільки її кількості;
• комунікативний процес в даній моделі носить лінійний, односпрямований характер, зворотній зв'язок відсутній.
Модель М. де Флера. Найчастіше нездатність учасників комунікації усвідомити, що послане і отримане повідомлення не завжди збігаються, є причиною багатьох труднощів комунікації. Ця думка, вже закладена в моделі Шеннона-Уівера, притягнулала увагу і отримала подальший розвиток у дослідженнях М. де Флера. Зокрема, він зазначає, що у комунікативному процесі початкова ідея («значення») трансформується в «повідомлення», яке відправник потім переводить у «інформацію», що посилається по каналу одержувачу.
Одержувач декодує «інформацію» у «повідомлення», яке в свою чергу трансформується в місці призначення в ідею («значення»). Якщо між першим і другим «значеннями» є відповідність, тобто ідея, що виникла у свідомості відправника, відповідає ідеї, що виникла в свідомості одержувача, то комунікація відбулася. Однак, за де Флером, повна відповідність є досить рідкісною.
У моделі де Флера врахований основний недолік лінійної моделі Шеннона-Уівера - відсутність зворотного зв'язку. Він замикає ланцюжок проходження інформації від джерела до одержувача петлею зворотного зв'язку, що повторює весь шлях у зворотному напрямку, включаючи трансформацію значення під впливом «шуму». Зворотній зв'язок дає комунікатору можливість краще пристосувати своє повідомлення до комунікаційного каналу для підвищення ефективності передачі інформації та збільшення імовірності відповідності між відправленим і прийнятим значеннями.
Циркулярна модель комунікації. У цій моделі відображена реакція комуніканта на повідомлення джерела у вигляді зворотного зв'язку. Саме зворотний зв'язок робить комунікацію двостороннім процесом (діалогом), дозволяючи кожній зі сторін коригувати свої дії і цілі. Циркулярна (циклічна) модель комунікації була запропонована в роботах У. Шрамма і Ч. Осгуда.
Шрамм вважав, що було б занадто великою помилкою розглядати комунікацію як лінійний процес, у якого є початок і є кінець. Насправді це процес нескінченний; щоб виправити неточність лінійних моделей, необхідно підкреслити циклічний характер комунікації, коли її учасники (джерело і одержувач) періодично міняються ролями. Таким чином, комунікація трактується як двосторонній процес зв'язку, коли відправник та одержувач інформації в рівній мірі взаємодіють один з одним, обмінюючись повідомленнями (сигналами).
Особливу увагу автори моделі звертали на проблему інтерпретації повідомлення. Якщо лінійні моделі (наприклад, Шеннона-Уівера) у першу чергу були націлені на дослідження точності переданих сигналів, що досягається мінімізацією технічних шумів в каналі, то в циркулярній моделі основний акцент переноситься на інтерпретацію повідомлення. Оскільки кожен учасник комунікації підходить до розшифровки сенсу переданого повідомлення зі своїми критеріями, то в комунікаційному процесі виникає «семантичний шум». Мінімізувати його наслідки і зробити комунікацію більш ефективною (результативною) можна лише за допомогою механізму «зворотного зв'язку».
Двоканальна модель мовної комунікації. Маючи на увазі складну вербально-невербальну природу комунікації та ряд принципових відмінностей невербальної комунікації від власне мовної, психолог Б.П. Морозов запропонував оригінальну модель, яка представляє комунікацію як двоканальний процес, що складається з вербального, власне мовного лінгвістичного і невербального екстралінгвістичної каналів.
Особливість даної моделі полягає в обліку ролі функціональної асиметрії мозку людини, що є фізіологічною основою незалежності невербальної функції від вербальної. Ця обставина знайшла відображення в теоретичній моделі у вигляді поділу вербального і невербального каналів у всіх ланках системи комунікації:
в початковій (джерело мови, що говорить),
в середній (акустичний сигнал)
і в кінцевій (приймач, слухач).
Таким чином, вербальний (власне лінгвістичний) і невербальний (екстралінгвістичний) канали опиняються відокремленими у всіх ланках ланцюга мовної комунікації.
Модель двоступеневої комунікації була розроблена П. Лазарсфельдом і Б. Берельсоном при дослідженні масових комунікацій. Вони звернули увагу на одну дуже цікаву закономірність: вплив інформації, що передається населенню через ЗМІ, через деякий час не зменшується, а, навпаки, посилюється.Дослідження показали, що інформація, що поставляється ЗМІ, засвоюється масовою аудиторією не безпосередньо і не відразу, а через деякий час і під впливом «лідерів думок».
Виявлений феномен дозволив істотно скорегувати діяльність ЗМІ: стало очевидним, що можна працювати з більш вузькою та більше чітко окресленої групою. Це значно полегшувало діяльність мас-медіа і одночасно підвищувало їх результативність.
Таким чином, замість одноступіневої моделі, яка була визнана методологічно недостатньою для пояснення процесів масової комунікації, була розроблена модель двоступеневого потоку. Відповідно до цієї моделі, інформація, поширювана мас-медіа, досягає цільової аудиторії не напряму, а в два етапи. На першому етапі передана інформація досягає особливої категорії впливових і активних людей - «лідерів думок» - через формальні канали комунікації - мас-медіа. На другому етапі ці лідери передають послання далі за допомогою прямого контакту з членами своєї групи, тобто в міжособистісному спілкуванні.
Модель «ІСКП» (SMCRСтенфордська модель комунікації) була запропонована американським фахівцем в області комунікації Д. Берло в 1960 р. Її іменують за назвою елементів, що входять до неї у вигляді абревіатури ІСКП (SMCR):
ДЖЕРЕЛО - ПОВІДОМЛЕННЯ - КАНАЛ-ОДЕРЖУВАЧ
Згідно Берло, дана модель має містити докладний аналіз кожного з елементів комунікативного процесу.
Джерело і одержувач аналізуються з позиції наявних у них
· комунікативних навичок, знань,
· його соціальної приналежності,
· культурних характеристик,
· соціально-психологічних установок, що визначають реакції індивіда
· у ставленні всіх об'єктів до ситуації.
Повідомлення розглядається з позиції його елементів і структури, змісту і способу кодування.
Каналами комунікації, по Берло, є п'ять органів відчуттів, по яких надходить інформація.
Дана модель є найбільш простою і зручною для знайомства з особливостями конкретного комунікаційного процесу, завдяки чому її можна вважати базовою при розгляді окремих елементів комунікаційного процесу. Однак вона володіє тим же недоліком, що і ряд моделей, описаних вище: вона монологічна, однонаправлена - її не можна вважатися повною без урахування результату комунікації і зворотного зв'язку.
Найбільш поширена нелінійна модель комунікації розроблена Т. Ньюкомба. Модель має вигляд рівностороннього трикутника, вершини якого складають мовець, комунікатор і соціальна ситуація. Взаємодія комуніканта та комунікатора здійснюється як з урахуванням соціальної ситуації, так і без неї.
У загальному вигляді її можна представити у вигляді взаємопов'язаних об'єктів: комунікатор, адресат та об’єкт, про який йдеться. Але якщо вони взаємопов'язані, то виникає залежність. Якщо врахувати лише їхні симпатії чи антипатії, ми матимемо вже шість варіантів. Коли комунікатор та адресат ставляться один до одного позитивно, то так само позитивно вони ставляться й до об'єкта. Це буде збалансований трикутник, так само, як і у випадку, коли згадане ставлення буде негативним.
Всі незбалансовані варіанти прагнутимуть вирівнювання, й на цьому будуватиметься комунікація. Т.Ньюком заклав у свою модель лише один аспект - позитив/негатив - і відразу модель комунікації стала набагато складнішою. Реально ми використовуємо набагато більше можливих розбіжностей у повсякденному спілкуванні. Отже, варіантів має бути набагато більше.
|