Стійкість антропогенних ландшафтів

Перш ніж говорити про стійкість ландшафтів, слід розібратися з самим поняттям «стійкість». Вичерпна розшифровка цього поняття приведена у Великій радянській енциклопедії (БСЭ, т. 27, з. 131): стійкість - «здатність матеріальної [системи ]протистояти дії сил, прагнучих вивести... її із стану рівноваги».

Поняття «стійкість», запозичене з техніки, поширене на ландшафти в останні десятиліття. Це пов'язано з різко збільшеним інтересом до проблем збереження властивостей ландшафтів як ресурсовідтворюваючих систем. Проблемі стійкості ландшафтів за останні п'ятдесят років присвячена велика кількість робіт (Ісаченко, 1974; Грін, Утехин, 1976; Хильці, 1976; Одум, 1975; Міланова, Рябчиків, 1979 і ін.).

Під стійкістю ландшафтурозуміють його властивість до саморегулювання своїх параметрів в межах, що не перевищують певних критичних величин, тобто властивість зберігати структуру і функціонування під впливом природних і антропогенних дій. Зняття навантаження приведе до повернення геосистеми практично в початковий стан за рахунок процесів саморегуляції. Динамічні зміни в ландшафті базуються на властивості стійкості. Лісова геосистема стійка до лісових пожеж, вирубок, але не стійка до підтоплення при створенні водосховищ. Ландшафти тундри, лісотундри, хвойні ліси - найменше стійкі.

Стійкість ландшафтної системи залежить від стійкості компонентів, що складають її. Найбільш чутливими компонентами до всякого роду антропогенним порушенням є биотические, в першу чергу рослинний покрив, тобто можна сказати, що стійкість ландшафту – це функція адаптивних властивостей біоти. Крім того, стійкість ландшафту значною мірою залежить від стійкості сусідніх ландшафтів, з якими відбувається постійний обмін речовиною і енергією під впливом гравітаційного перенесення, випаровування, розселення організмів тощо.

Виявляється тісний зв'язок стійкості ландшафту з тривалістю і інтенсивністю антропогенної дії. Якщо інтенсивність експлуатації природного ландшафту порівнюється з його адаптивними здібностями, які визначають стійкість, то остання втрачається. Велике практичне значення має визначення величин, в межах яких можливе існування стійкого ландшафту (запас живильних речовин в ґрунтах, продуктивність біомаси, кліматичні параметри і інші показники).

Доцільно розрізняти стійкість природних і антропогенних ландшафтів. Під стійкістю природних і напівприродних ландшафтів розуміється їх здатність зберігати під впливом зовнішніх (природних і антропогенних) дій свою структуру. Зняття навантаження в цьому випадку приведе до повернення ландшафту в практично колишній стан за рахунок його саморегулювання.

Стійкість природних геосистем завжди розглядається щодо якої-небудь зовнішньої дії. Причому стійкість різних геосистем до одного і тому ж виду навантаження різна. Наприклад, при дії мідно-нікелевого виробництва порушення ландшафтів в північній тайзі в два рази вище, ніж в південній тайзі.

Відносно стійкі антропогенні ландшафти можуть бути створені тоді, коли вони або еквівалентні результатним, або напрям антропогенної дії співпадає з ходом природних процесів (Ісаченко, 1965). Господарська експлуатація нестійких ландшафтів повинна проводитися з урахуванням можливості їх руйнування, тому розробка заходів щодо охорони природи повинна ґрунтуватися на запобіганні і уповільненні процесів, що руйнують ландшафт.

Навантаження на ландшафт викликають два основні типи змін - оборотні і необоротні. Оборотні зміни не приводять до корінного перетворення структури ландшафту. Вона може відновитися (мал. 16).

Мал. 16. Оборотні антропогенні зміни ландшафтів

При сильних навантаженнях, коли геосистема не може відновитися за рахунок природних процесів саморегуляції і самоочищення, відбуваються необоротні деструктивні зміни. Прикладом необоротних процесів є знищення субекваторіального лісу вогняною для підсічки системою землеробства, внаслідок чого йде руйнування ґрунтів, верхнього шару кори вивітрювання, формування трав'янисто-чагарникової кам'яної пустелі, при подальших навантаженнях - піщано-йолової горбистої пустелі (рис. 17).

Піщана пустеля за рахунок процесів саморегулювання ніколи не зможе відновитися до мусонного лісу.

Стійкістю антропогенних ландшафтів (природно-технічних геосистем) найчастіше називають здатність їх, випробовуючи зовнішні дії, продовжувати виконувати соціально-економічні функції (ресурсовідтворення, средовідтворення) в заданих межах. Стійкість таких систем забезпечується поєднанням процесів управління і саморегуляції.

Стійкість ландшафтів оцінюється шляхом з'ясування стійкості властивостей компонентів, а також просторових і тимчасових аспектів структури ландшафтів.

«Стійкість» разом з поняттями зміна, структура, інваріант складає понятійне «ядро» теорії охорони ландшафту. Мета всіх природоохоронних заходів - зберегти при змінах ландшафту його здатність стійко виконувати соціально-економічні функції.

Техногенні навантаження на ландшафт мають свої нормативи (межі), перевищення яких неприпустимо, оскільки веде до руйнування геосистеми. Допустимі навантаження визначені по багатьом видам господарської діяльності і для більшості геосистем. Зокрема, при проектах районного планування територій враховують навантаження на рiзнi геосистемi (табл. 6).

Таблиця 6. Нормативи екологічно допустимих навантажень на ландшафт (для проектів районного планування)