Поняття робочого часу за трудовим правом та його види

План

1. Поняття робочого часу за трудовим правом та його види.

2. Поняття надурочних робіт та порядок їх проведення

3. Заборона роботи в нічний час.

4. Обмеження надурочних робіт

Основні поняття: робочий час, нормований робочий час, ненормований робочий час, скорочена тривалість робочого часу, надурочні роботи, нічний час, нормальна тривалість робочого часу, режим роботи

Список рекомендованих джерел:

1. Конституція України, 1996 р.

2. Кодекс законів про працю України, 1971

3. Господарський кодекс України, 2003 р.

4. ЗУ «Про оплату праці», 1995 р.

5. ЗУ «Про охорону праці», 1992 р.

6. ЗУ «Про державну службу» від 16.12.1993 р.

7. Дмитренко Ю.П. Трудове право України: Підручник. – К.:Юрінком Інтер, 2012

Запитання для самоконтролю:

1. Розкрийте поняття робочого часу, критерії його класифікації.

2. Чим відрізняється скорочений робочий час від неповного?

3. У чому полягає особливість ненормованого робочого часу?

4. Який існує порядок залучення до роботи працівників у ніч­ний час?

5. Назвіть законодавчі обмеження залучення до роботи пра­цівників у нічний час.

6. Які існують законодавчі обмеження щодо залучення пра­цівників до надурочних робіт?

7. Що таке режим робочого часу?

Для всіх видів суспільно корисної діяльності людей загальним мірилом кількості затраченої праці - є робочий час. Він значною мірою визначає рівень життя працівників, оскільки від його тривалості залежить кількість вільного часу, що використовується для відпочинку, задоволення культурних та інших потреб людини. Правове регулювання робочого часу здійснюється на рівні законів, підзаконних актів, колективно-договірного регулювання умов праці та угодою сторін трудового договору.

Робочий час— це відрізок календарного часу, протягом яко­го працівник відповідно до чинного законодавства, колдоговору, правил ВТР і графіка ро­боти повинен перебувати у визначеному йому місці й виконува­ти свої функціональні обов'язки, обумовлені ТД.

У сфері правового регулювання робочого часу для працівників встановлено певні гарантії:

1) відповідно до ст. 45 КУ максимальна тривалість робочого часу визначається тільки законом

2) конкретна тривалість РЧ встановлюється на рівні організації – через локальні нормативно-правові акти та за угодою сторін трудового договору

3) тривалість робочого часу може встановлюватися з розрахунку на різні календарні періоди: добу, тиждень, місяць, рік.

Тривалість робочого часу для конкретного працівника (чи групи працівників) у годинах і хвилинах протягом доби називається робочим днем.

Розрахунки щодо робочого часу ведуться за робочим тижнем. Для працівників встановлюється кількість робочих годин та кількість робочих днів на тиждень. Тривалість роботи в інші періоди (місяць, рік) розраховується залежно від тривалості робочого тижня та кількості робочих днів.

Поряд із загальним поняттям робочого часу в законодавстві здійснюється його розмежування на окремі види. Це означає, що в робочий час включаються: час простоїв не з вини працівника, короткочасні перерви для обігрівання та відпочинку й інші періоди, коли працівник не працював, але за ним зберігалося місце роботи і зарплата цілком чи частково, а також разом з цим є і час роботи понад встановлену тривалість у випадках, передбачених законодавством.

Дотримання норм трудового права щодо робочого часу і часу відпочинку є обов’язком як роботодавця (забезпечення необхідних для цього умов й організація роботи таким чином, або не порушувати право працівників на відпочинок), так і працівника (зобов’язані використовувати весь робочий час для виконання трудової функції).

Види робочого часу

1. Нормований– це норматив, що встановлює тривалість робочого тижні (в годинах) за умови роботи в нормальних умовах праці (РЧ нормальної тривалості на підприємствах не може перевищувати 40 годин на тиждень).

Нормований робочий час у свою чергу поділяється на робочий час:

1) нормальної тривалості(ст. 50 КЗпП) - саме ця тижнева норма є загальною нормою тривалості робочого часу як при п’яти-, так при шестиденному робочому тижні - 40 годин на тиждень

2)неповний робочий час (ст. 56 КЗпП) – законодавче або договірне змен­шення загальновстановленої норми робочого часу з оплатою пра­ці, що пропорційна відпрацьованому періоду або залежна від фак­тичного виробітку - не менше 20-24 годин відповідно при п'яти і шестиденному тижні

Види неповного робочого часу:

§ неповний робочий день - щоденна тривалість роботи змен­шується на певну кількість годин;

§ неповний робочий тиждень - щоденна тривалість роботи зменшується на кількість робочих днів за нормальної тривалос­ті робочого дня

Характерні риси:

· може бути встановлено як при прийнятті на роботу так і згодом

· може бути встановлено не тільки з ініціативи працівника, а й власника підприємства, установи, організації (випадки ст. 32 КЗпП)

· праця оплачується пропорційно відпрацьованому часу, а при відрядній оплаті праці – залежно від виробітку

· може бути встановлено на певний строк і без зазначення строку

· обов’язково встановлюється: для вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до 14 років, дитину-інваліда, для доглду за хворим членом сімї відповідно до медичного висновку

· не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників, оскільки всі працівники користуються тими самими правами, що і працюючі на умовах нормального робочого часу (відпустка тієї ж самої тривалості, надаються вихідні і святкові дні, час роботи зараховується у трудовий стаж)

3) скорочений робочий час – це вид робочого часу, який встановлюється законодавством (ст. 51 КЗпП) –36, 24-годинний робочий тиждень - за загальним правилом, а в деяких випадках – 18, 20, 24 години на тиждень – окремими нормативно-правоми актами і не зменшує розміру заробітної плати працівників.

Характерні риси:

Встановлюється для деяких категорій працівників:

- для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень.Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половину максимальної тривалості робочого часу для осіб відповідного віку.

- для працівників віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) - 24 години на тиждень

- для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці - не більше як 36 годин на тиждень(перелік таких професій, виробництв, цехів затверджується в порядку встановленому законодавством).

- для інвалідів I та II груп, які працюють на підприємствах, в цехах і на дільницях, визначених для використання праці таких осіб - 36- годинний робочий тиждень (також до цієї категорії можна віднестиінвалідів війни, інвалідів інших категорій, якщо таке скорочення робочого часу їм рекомендовано ( МСЕК), учасників Вітчизняної війни)

-для окремих категорій працівників розумової праці, діяльність яких пов’язана з підвищенням інтелектуальним і нервовим напруженням у випадках, передбачених законодавством: лікарі, вчителі, викладачі середніх спеціальних і вищих навчальних закладів, тощо (наприклад, наказом МОЗ від 25.05.2006 р. № 319 «Про затвердження норм робочого часу для працівників закладів та установ охорони здоров’я») встановлені так номи:

а) для вчителів 1-11 класів шкіл, вчителів-дефектологів та логопедів закладів охорони здоров’я (крім будинків дитини) – 18 годин на тиждень

б) для завідувачів логопедичних пунктів, логопедів будинків дитини – 20 г. на тиждень

в) для музичних керівників, концертмейстерів, акомпаніаторів, культорганізаторів – 24 години на тиждень

Основні відмінності

Напередодні святкових і неробочих днів тривалість роботи працівників, крім працівників, зазначених у ст. 51 КЗпП (тобто для кого вже встановлено скорочену тривалість робо­чого часу — для працівників віком від 14 до 18 р., для пра­цівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці, та ін.), скорочується на 1 годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні. Напередодні вихідних днів три­валість роботи при шестиденному робочому тижні не може пе­ревищувати 5 годин.

2. Ненормований— це особливий режим робочо­го часу, який встановлюється для керівників, спеціалістів, дер­жслужбовців та осіб, праця яких за характером виконува­них ними функцій не завжди може бути обмеженою нормальною тривалістю робочого дня, не піддається точному обліку внаслі­док специфіки роботи, а також для осіб, робочий час яких у зв'язку з особливостями організації їх праці розподіляється ними на свій розсуд

Характерні риси:

· такий режим робочого часу вводиться для окремих катего­рій працівників:

а) керівного, адміністративно-управлінського, технічного та господарського персоналу

б) осіб, робочий час яких у зв'язку з особливостями праці не піддається точному обліку

в) осіб, які розподіляють час для роботи на свій розсуд

· обмежений не тільки колом функ­ціональних обов'язків чи обсягом роботи по займаній посаді, а й загальновстановленими нормами робочого часу

· особливістю є те, що тут допускається (виходячи з умов виробництва) епі­зодичний переробіток понад нормальну тривалість робочого ча­су, який компенсується встановленою підвищеною (а не додат­ковою) оплатою (як надурочна робота), та наданням додаткової відпустки (до 7 календарних днів).

· перелік професій і посад, для яких допускається робота за ненормованим робочим днем, встановлюється в додатках до ко­лдоговору окремого підприємства, установи чи орга­нівації - ця умова обов'язково доводиться до працівника при укладенні ТД чи контракту.

· на працівників з ненормованим робочим днем поширюється встановлений на підприємстві режим робочого часу

· ро­ботодавець не має права систематично залучати працівників до роботи понад встановленої тривалості робочого часу чи зобов'я­зувати їх приходити на роботу раніше, відповідно до Рекомен­дацій про порядок надання працівникам з ненормованим робо­чим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Мінпраці та соцполітики України, 10.10.1997 р. № 7 із змінами, 05.02.1998 р. №18.

· не застосовується для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем, оскільки відповідно до ст. 56 КЗпП робота з неповним робочим днем має передбачати його чітко визначену тривалість

· чинне законодавство не містить умови щодо затвердження в централізованому порядку переліків робіт, професій і посад працівників з ненормованим робочим днем. Міністерства та інші центральні ОВВ можуть затверджувати орієнтовані переліки за погодженням з відповідними галузевими профспілками. Як правило, визначається колдоговором і може розширюватися або звужуватися порівняно з орієнтовним.

· працівник з ненормованим робочим днем не має права відмовитися від цієї роботи

· час перебування на роботі понад установлену загальну тривалість – є робочим.

Режим та облік робочого часу.

Режим роботи не слід ототожнювати з режимом робочого часу. Вони співвідносяться як ціле і частина. Підприємства, наприклад, можуть працю­вати цілодобово, а працівники — позмінно. В окремих випадках ці режими можуть збігатися.

Режим роботи (стосу­ється підприємства) — це розподіл праці й відпочинку працівників на підприємстві, в установі, організації протягом доби чи іншого календарного періоду та встановлений порядок організації робо­ти підприємства.

До елементів режиму роботи відносять:

· час початку та закін­чення робочого дня чи зміни

· початок і тривалість перерв

· три­валість і, за винятком, порядок чергування змін

Режим робочого часу (стосується працівників) — це закріплений, як правило, локаль­ними нормативними актами та обов'язковий для працівників окремого підприємства порядок розподілу норми робочого часу в межах різних календарних періодів. Від режиму робочого часу залежить ефективність викорис­тання кадрів, техніки, узгоджена діяльність колективу та трудо­ва дисципліна.

Формування режиму робочого часу залежить від:

· характеру виробництва

· суб'єктного складу працівників

· роботи громадського транспорту тощо

Види режимів робочого часу:

1) однозмінний (застосовується на більшості підприємств при фіксованій тривалості робочого дня);

2) багатозмінний (при безперервному виробництві) - (зміна триває 10, 12 або 24 години);

3) особливий (з розподілом часу на частини, наприклад, ро­бота водіїв у години пік, артистів — під час репетицій, концер­тів, виступів) ст. 60 КЗпП України;

4) гнучкий (може встановлюватися для окремих працівни­ків (індивідуальний режим) чи структурних підрозділів з урахуванням ст. 9¹ КЗпП України або особливостей роботи під­приємства);

5) режим з вахтовим методом роботи (робота проводиться поза місцем постійного проживання працівника на значному від­даленні, коли робота здійснюється в спеціальних вахтових міс­течках);

6) режим ненормованого робочого дня (встановлюється для працівників, коли час їх роботи не піддається точному обліку, наприклад керівників, державних службовців, працівників сіль­ського господарства та ін.).

На окремих підприємствах працівники залучаються до чер­гувань.

Чергування — це перебування працівника за розпоря­дженням адміністрації на підприємстві, в установі, організа­ції в неробочий час (після закінчення робочого дня, у вихідний чи святковий день) як відповідального за порядок і для оперативного вирішення невідкладних питань. Наприклад, відповідно до п. 24 Типових правил ВТР для працівників дер­жавних навчально-виховних закладів України (затверджених наказом Міністра освіти України від 20.12.1993 р. № 455), керівник закладу освіти залучає педагогічних працівників до чер­гування в закладі. Графік чергування і його тривалість затвер­джує керівник закладу за погодженням з педагогічним колекти­вом і профспілковим органом.

Забороняється залучати до чергування у вихідні і святкові дні вагітних жінок і матерів, які мають дітей віком до трьох ро­ків. Жінки, які мають дітей-інвалідів або дітей віком від 3-х до 14-ти років, також не можуть залучатись до чергу­вання у вихідні і святкові дні без їх згоди.

На чергових не можуть покладатися функціональні обо­в'язки інших працівників (сторожа, прибиральниці, друкарки тощо). Чергування допускаються у виключних випадках за зго­дою профспілкового представника не частіше одного разу на мі­сяць і тривалістю не більше встановленого робочого дня (зміни).

Чергування у святкові та вихідні дні компенсуються наданням у найближчі десять днів відгулу такої самої тривалості, що й чергування. Зазначені умови поширюються на працівників з нормованим і ненормованим робочим часом.

Зміни. При змінних роботах працівники чергуються в змінах рів­номірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього тру­дового розпорядку. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, які ви­значаються графіками змінності (ст. 58 КЗпП). Кодекс законів про працю України визначає лише загальний порядок встановлення режиму роботи, а також окремі його еле­менти.

Конкретні режими роботи встановлюються - самими під­приємствами і закріплюються в таких правових формах, як:

· ко­лективний договір,

· правила ВТР (затверджуються трудовим колективом за поданням роботодав­ця і профспілкового представника на підставі типових правил),

· графіки змінності,

· графіки робіт,

· розпорядок робочого дня (змі­ни) – (наприклад, час початку і закінчення роботи і обідньої пе­рерви науково-педагогічних працівників встановлюється Пра­вилами внутрішнього розпорядку конкретного закладу освіти. Для окремих працівників умовами контракту може бути перед­бачений інший режим роботи).

Облік робочого часу - згідно із законодавством (ст. 50 КЗпП України) нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень, але у зв'язку із застосуванням різних ре­жимів робочого часу не завжди в межах робочого тижня можна цього дотриматися. Таким чином, облік робочого часу — це виявлення і фіксація виходів на роботу, отримання даних про фактично відпрацьо­ваний час кожним працівником.

Застосовуються 2 види обліку робочого часу:

1) по­денний - застосовують за одна­кової тривалості робочого дня протягом певного календарного періоду — тижня, місяця, року. Порядок його введення визна­чає власник самостійно по окремих структурних підрозділах.

2) підсумований - застосовується на безперервно діючих підприємствах, в установах, орга­нізаціях, де за умовами виробництва не може бути дотримана щоденна однакова тривалість робочого часу, для окремих кате­горій працівників (наприклад, для працівників метрополітену, залізничного, водного, авіатранспорту, при вахтовому методі організації праці тощо) - за певні періоди (місяць, квартал, рік). Встановлю­ється він спеціальними нормативними актами.

Метою обліку робочого часу - є контроль за виконанням робітниками, службовцями та адміні­страцією встановленої законом норми тривалості праці. Він до­зволяє виявити втрати робочого часу, їх причини, не допускати незаконного застосування надурочних робіт.

Підсумований облік робочого часу — це фіксація робочого часу при режимі праці, коли тривалість щоденної роботи (робо­чої зміни) може відхилятися в певних межах від норми робочого дня, однак ця норма дотримується в середньому за певний період (календарний тиждень, місяць, квартал, розрахунковий рік). Переробіток компенсується додатковими днями відпочинку за об­ліковий період.

Відмінність надурочних робіт від ненормованого робочого дня

3. Заборона роботи в нічний час.

Нічним вважається час з 22-ої до 6-ої години доби.

При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину (ст. 54 КЗпП України). Це правило не поширюється на працівників, для яких уже пе­редбачено скорочення робочого часу (п. 2 ч. 1 і ч. З ст. 51 КЗпП України).

Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випад­ках, коли цього вимагають умови виробництва, зокрема на без­перервних виробництвах, а також на змінних роботах при шес­тиденному робочому тижні з одним вихідним днем.

Робота в нічний час розглядається у трудовому праві як виняток, вона може негативно вплинути на стан здоров’я. Тому в трудовому законодавстві встановлено обмеження її застосування, а для окремих категорій працівників – повна заборона.

Забороняється залучення до роботи в нічний час (ст. 55 КЗпП України):

§ вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох ро­ків (ст. 176 КЗпП України);

§ осіб, молодших вісімнадцяти років (ст. 192 КЗпП України);

§ інших категорій працівників, передбачених законодав­ством:

а) робота жінок у нічний час не допускається, окрім випадків, передбачених ст. 175 КЗпП України (за винятком галузей еко­номіки, де це спричинено особливою необхідністю і дозволя­ється як тимчасовий захід).

б) робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх зго­дою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст. 172 КЗпП України).

Згідно зі ст. 108 КЗпП України робота в нічний час оплачується в підвищенному розмірі, встановленому Генеральною, галузевою (регіональною) угодами і колективним договором, і розмір підвищення оплати не може бути нижче 20% тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час.

4. обмеження надурочних робіт

Забороняється залучення до надурочних робіт (ст. 63 КЗпП України):

§ вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох ро­ків (ст. 176 КЗпП України);

§ осіб, молодших 18 років (ст. 192 КЗпП України);

§ працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять (ст. 220 КЗпП).

§ жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дитину-інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх зго­дою (ст. 177 КЗпП України).

§ інваліди можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх зго­дою, за умови, що така робота не суперечить медичним рекомендаціям.

Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника 4-х один протягом 2-х днів підряд і 120 го­дин на рік. Власник або уповноважений ним орган повинен вес­ти облік надурочних робіт кожного працівника (ст. 65 КЗпП України).

Оплта надурочних робіт:

§ за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки (ст. 106 КЗпП України).

§ за відрядною системою оплати праці за робо­ту в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100 відсот­ків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, опла­та праці якого здійснюється за погодинною системою, за всі відпрацьовані надурочні години.

§ у разі підсумованого обліку ро­бочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьо­вані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами 1, 2 ст. 106 КЗпП України.