Антропогенне ландшафтознавство, його місце в системі наук про Землю

Сутність ландшафтознавство: визначення, предмет, компоненти

Ландшафтознавство- галузь комплексної фізичної географії, що активно розвивається, вона вивчає наземні (територіальні) і водні (акваторіальні) природні комплекси. Основним об'єктом дослідження ландшафтознавство є географічний ландшафт як основна ланка природної диференціації географічної оболонки Землі.

У завдання ландшафтознавство входить виявлення закономірностей формування, будови, структури, функціонування, динаміки і еволюції, територіальної диференціації і інтеграції ландшафтів, а також вивчення властивостей окремих ландшафтів; обов'язковою умовою при цьому виступає дослідження взаємозв'язків між елементами і частинами ландшафту, зміни властивостей ландшафтів, що виникають під впливом природних чинників і дій людської діяльності.

Ландшафтознавство спирається на польові роботи - ландшафтну зйомку і стаціонарні спостереження. Важливе значення мають порівняльний і історичний методи досліджень. Крім того, ландшафтознавство спирається на порівняльний, дистанційний і стаціонарні методи досліджень, а також на математичні методи. Особливого значення набуває моделювання: картографічне і математичне. В результаті ландшафтної зйомки створюються ландшафтні карти. Стаціонарні спостереження проводяться з метою вивчення процесів обміну теплом, вологою, органічними речовинами, хімічними елементами і ін., що відбуваються в ландшафтах. Ці процеси досліджують геохімія ландшафтів і геофізика ландшафтів.

Теоретичні моделі і уявлення ландшафтознавство широко використовуються в багатьох галузях природних наук. Спільно з вченими інших галузей наук фахівці з ландшафтознавство беруть участь в проектуванні технічних систем, систем сільського господарства, містобудування, в підготовці планів економічного і соціального розвитку регіонів і окремих територій, в створенні ландшафтних карт для потреб меліорації, рішення агровиробничих і медико-географічних питань, а також для розробки наукових основ оптимізації природних ландшафтів, створення культурних ландшафтів.

В рамках ландшафтознавство в даний час сформувався ряд наукових і робочих напрямків, що класифікуються по вжитих методах (ландшафтометрія, геофізика ландшафтів, геохімія ландшафтів тощо) або по використовуваних моделях (геотопологія, вивчення антропогенних ландшафтів тощо).

Поверхня земної кулі у всьому її різноманітті була у минулому і є зараз предметом вивчення багатьох природних наук (геології, фізичної географії, біології, грунтознавства і ін.). В процесі розвитку цих наук у міру накопичення знань поверхню земної кулі стали розуміти як результат складної взаємодії чотирьох складових її сфер: літосфери, атмосфери, гідросфери і біосфери. У результаті з'явилося нове поняття - географічна оболонка Землі як найбільш обширне комплексне природне утворення, що складається з чотирьох взаємнопроникаючих приватних фізико-географічних оболонок.

Характерна особливість географічної оболонки Землі - неоднорідність, контрастність частин, що складають її, - сфер. Шар безпосередньої взаємодії між ними виділяється в особливу ландшафтну сферу, яка служить місцем трансформації сонячної енергії в різні види земної енергії, середовищем, найбільш сприятливим для розвитку життя. Як частина географічної оболонки, ця сфера має глобальний характер і є предметом вивчення особливої науки - ландшафтознавство.

Ландшафтознавство як самостійна наука входить в систему природних географічних наук, які вивчають природні процеси, явища і відносяться до циклу наук про Землю. До географічних природних наук належать: геоморфология, кліматологія, гідрологія суші, океанографія, біогеографія, фізична географія і ін. У всіх один об'єкт дослідження - Земля, але різні предмети вивчення.

У історії розвитку наук про Землю виявляється строга послідовність у виникненні їх галузей. Спочатку виникли і отримали найбільший розвиток галузі, що вивчають прості форми руху матерії, наприклад астрономія, потім - науки, що досліджують вищі складні форми матерії: геологія, біологія, картографія і ін. Фізична географія йде своїм корінням в глибоку старовину, коли ще Арістотель учив робити спостереження в природі, а Ератосфен своїми вимірюваннями радіусу Землі поклав початок математичної географії (картографії). Однією з ранніх наук була загальна географія, в яку тоді входила ще і геологія.

З кінця ХIХ століття особливо енергійно стала відбуватися диференціація загальної географії, коли від неї стали відділятися і формуватися дві самостійні системи: природні і суспільні географічні науки. З відкриттям В.В. Докучаєвим закону про органічний зв'язок тіл і явищ земній поверхні серед природних географічних наук найбільший розвиток отримала фізична географія з своїм предметом досліджень – географічною оболонкою, що складається з природно-територіальних комплексів (геокомплексів) Землі.

Внутрішня структура фізичної географії дуже складна. Безперечний її підрозділ на загальну і регіональну фізичну географію.

Регіональну фізичну географію не слід ототожнювати з ландшафтознавством, яке є самостійною частиною фізичної географії. Предметом вивчення ландшафтознавство служить ландшафтна сфера Землі. У свою чергу, ландшафтознавство підрозділяється на загальне і регіональне. До загального ландшафтознавство, що становить його основи, відносяться в ранзі його розділів або самостійних галузей науки геофізика ландшафту, геохімія ландшафту, біофізика ландшафту, ландшафтна картографія.

Уявлення про систему природних географічних наук і про місце ландшафтознавство в ній можна пояснити наступною спрощеною схемою:

Засновником вчення про ландшафт вважається В.В. Докучаєв, праці якого відносяться до кінця XIX сторіччя. У самостійну наукову дисципліну ландшафтознавство стало оформлюватися в нашій країні в 20-і роки XX століття, коли в практику польового обстеження земельного фонду почали упроваджувати ландшафтний метод. Особливо велику популярність здобули польові ландшафтно-картографічні роботи після Великої Вітчизняної війни. А після Першої Всесоюзної наради з проблем ландшафтознавства в квітні 1955 р. в Ленінграді ця наука значно укріпила свої позиції і стала успішно розвиватися в нашій країні і за кордоном.

Разом з перебудовою давно традиційних наукових дисциплін, що вже склалися, в останні десятиліття отримали розвиток багато нових, «стикових» розділів і навіть самостійні науки.

Зокрема, великі перспективи має біогеоценологія, що сформувалася на стику біології і фізичної географії.

Ще ближче, ніж біогеоценологія, стоять до фізичної географії науки, що виникають на стику фізичної географії з економічною географією.

Хоча фізична географія і економічна географія - різні науки, з яких одна є наукою природною, інша - суспільною, вони в той же час настільки тісно зв'язані між собою, що в сукупності зі всіма їх підрозділами утворюють особливу систему географічних наук.

Близькість фізичної географії і економічної географії виникає з того, що господарська діяльність людини, розміщення виробництва знаходяться в тісному зв'язку з природними умовами і разом з цим самі природні умови змінюються під впливом господарської діяльності людини. Взаємини фізичної і економічної географії можуть бути виражені формулою: физико-географічні умови <=> господарська діяльність людини (ФГУ<=>ГДЛ).

Формула ФГУ<=>ГДЛ – більш вузька за своїм змістом, ніж проблема взаємодії природи і суспільства.

Формула ФГУ<=>ГДЛ відображає необхідний нам географічний аспект проблеми взаємодії природи і суспільства. Вона служить основою для двох наукових напрямів, що вже отримали розвиток в географії.

Перший з них - оцінка впливу природних умов на господарську діяльність людини.

Другий науковий напрям, що зародився на стику фізичної географії з економічною, - антропогенне ландшафтознавство.

В наші дні антропогенний чинник став ведучим у формуванні і зміні існуючих природних ландшафтів. Роль його під впливом зростання населення і техніки з кожним роком продовжує зростати. Відособлення антропогенного ландшафтознавство - об'єктивний процес, що знаходить сьогодні віддзеркалення в роботах вітчизняних і зарубіжних дослідників.

Питання дії людини на природу тісно переплітаються з її охороною. Саме питання про дію людини на природу далеко не нове. Що ж до робіт в цьому напрямі, та більшість з них відносяться до антропогенної географії, а не до антропогенного ландшафтознавство. Антропогенна географія вивчає дію людини на безкомплексну природу, її окремі компоненти; антропогенне ландшафтознавство ту ж проблему вирішує з позиції дії людини на ландшафтні комплекси. І якщо антропогенна географія пройшла вже достатньо складний шлях розвитку і в ній разом із загальною антропогенною географією намітилося відособлення приватних (галузевих) її розділів, таких, як агрокліматологія, агрофітоценологія, і деяких інших, то антропогенне ландшафтознавство знаходиться в зачатковому стані.